Ухвала суду № 36272138, 02.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" грудня 2013 р. м. Київ К/800/34415/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Корженкової І.О.

представників позивача Шмельова М.М.

представника відповідача Чорного О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2013

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013

у справі №2а-1670/7575/12

за позовом Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області від 06.05.2011 № 0004382301/67. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Крюківський вагонобудівний завод» витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 грн.

Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Полтавській області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права: п.п. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.2007 № 168/97-ВР, ст.ст. 9, 11, 69, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтовуючи такі посилання обставинами, з яких контролюючий орган виходив при прийнятті оспорюваного позивачем податкового повідомлення-рішення та наводив судам попередніх інстанцій, заперечуючи проти позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Відповідачем у період з 02.02.2011 по 10.03.2011 проведено позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2010, за результатами якої складено акт від 16.03.2010 № 1264/23-308/05763814, яким зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.2007 № 168/97-ВР, що полягали у неправомірному заявленні до бюджетного відшкодування податку на додану вартість за період з 01.10.2009 по 30.09.2010 (рядок 25.1 декларації) в загальній сумі 13825904 грн., в т.ч. за квітень 2010 року в сумі 1559638 грн., травень 2010 року в сумі 3659713 грн., червень 2010 року в сумі 1555254 грн., липень 2010 року в сумі 1747439 грн., серпень 2010 року в сумі 2818303 грн., вересень 2010 року в сумі 2485557 грн. внаслідок завищення від'ємного значення за період з 01.10.2009 по 30.09.2010 (рядок 21 декларації) у сумі 21097362 грн.

У зв'язку з наданням позивачем заперечень на вказаний вище акт перевірки від 16.03.2010 № 1264/23-308/05763814 Кременчуцька ОДПІ провела позапланову виїзну документальну перевірку з питань, викладених в запереченні до акту перевірки, за період з 01.10.2009 по 30.09.2010, результати якої оформила актом від 27.04.2011 № 2596/23-308/05763814. Цим актом перевірки також зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.2007 № 168/97-ВР, в результаті чого відповідач дійшов висновку про необхідність зменшення позивачеві від'ємного значення з податку на додану вартість за період з 01.10.2009 по 30.09.2010 в сумі 11365961 грн., та відповідно, зменшено бюджетного відшкодування, задекларованого в рядку 25.1 декларації (з урахуванням висновків акта позапланової невиїзної перевірки від 31.03.2011 № 1824/23-309/05763814) в сумі 4360519,00 грн.

На підставі акту перевірки від 16.03.2010 № 1264/23-308/05763814 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.05.2011 № 0004382301/67 про зменшення позивачеві бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (в т.ч. в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) в сумі 4360519,00 грн. за квітень, травень, червень, серпень 2010 року та для застосування штрафних санкцій в сумі 37654,50 грн.

Підставою для такого зменшення є висновки відповідача про неправомірне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість в загальній сумі 4360519,00 грн. за операціями з придбання товару (робіт, послуг) у ТОВ «Альянс-7», ТОВ «Газпостач», ТОВ «Вінтком ЛТД», ТОВ «Мегаполіс 2001», ТОВ «Інженерно-технічні системи», МПП «Запоріжекоолоія», ТОВ «Світлодніпровське», ТОВ «ТД Лисичанський завод ГТВ», ПАТ «Класикбанк».

При цьому контролюючий орган, посилаючись на дані бази «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів, декларацій з податку на додану вартість», виходив з того, що між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями вказаних контрагентів, окрім ПАТ «Класикбанк», існують розбіжності, оскільки подані останніми декларації або не визнані контролюючими органами податковою звітністю або податкова звітність взагалі відсутня.

Щодо зменшення податкового кредиту, сформованого позивачем (клієнтом) із сум податку на додану вартість, сплачених за договорами факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги до боржника) з ПАТ «Класикбанк» (фактором), контролюючий орган вважає, що операції вчиненні без мети їх використання в господарській діяльності, оскільки договори факторингу укладені без економічної доцільності. Фактично договори факторингу приховують в собі договори кредитування, операції за якими відповідно до п.п. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» не є об'єктом оподаткування.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для вирішення справи в цій частині, та надали їм правову оцінку.

Платник податків при формуванні податкового кредиту повинен був діяти у межах п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Порушення постачальниками товару податкового законодавства, зокрема правил податкового звітування чи правил ведення господарської діяльності, не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит. Зменшення податкового кредиту покупця у зв'язку з неподанням контрагентами платника податків податкової звітності або невизнання декларацій з податку на додану варітьсь податковою звітністю, за відсутності інших підстав вважати податковий кредит не підтвердженим, вказаним Законом не передбачено.

У разі, коли контрагент не виконав свого обов'язку щодо звітування (належного звітування), нарахування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже Законом України «Про податок на додану вартість» іншого не передбачено.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм законів при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на податковий кредит відсутні.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що факт реального вчинення господарських операцій підтверджено первинними документами (специфікаціями, накладними, податковими накладними, рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними, прибутковими ордерами, платіжними дорученнями, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, актами приймання-передачі робіт, підсумковими відомостями ресурсів).

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки судів про правомірне формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання товару (робіт, послуг) у ТОВ «Альянс-7», ТОВ «Газпостач», ТОВ «Вінтком ЛТД», ТОВ «Мегаполіс 2001», ТОВ «Інженерно-технічні системи», МПП «Запоріжекоолоія», ТОВ «Світлодніпровське», ТОВ «ТД Лисичанський завод ГТВ».

Є також обґрунтованими висновки судів про правомірне формування позивачем податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених за договорами факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги до боржника), укладеними з ПАТ «Класикбанк» (фактором).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в результаті укладення позивачем (постачальником) з ТОВ «Укррослізинг» (покупцем) товару (головні вагони метро моделі 81-8021 та проміжні вагони метро моделі 81-7022), призначеного для подальшого передання в лізинг КП «Київський метрополітен» (лізингоодержувач) виникло право грошової вимоги до ТОВ «Укррослізинг».

Між ПАТ «Класикбанк» (фактором) та позивачем (клієнтом) укладено договори факторингу від 31.03.2010 № 01 від 27.04.2010 № 02, за умовами якого фактор надав грошові кошти (факторингове фінансування) в розпорядження клієнта за плату, а останній відступив факторові своє право грошової вимоги до ТОВ «Укррослізинг» (боржник).

Сторони договорів факторингу підписали акти приймання-передачі послуг, акти приймання передачі-документів (договору поставки, рахунок-фактуру, накладні на відпуск готової продукції), ПАТ «Класикбанк» виписав податкові накладні, що підтверджують поставку послуг факторингу.

З огляду на доводи відповідача про укладення позивачем договорів факторингу без мети використання в господарській діяльності суди встановили, що отримані позивачем кошти як плата за передане ним ПАТ «Класикбанк» право грошової вимоги до боржника використані в господарській діяльності позивача - на поповнення обігових коштів, необхідність отримання позивачем таких коштів зумовлена наявністю кредиторської заборгованості, значною капіталомісткістю виробництва.

Також суди надали належну оцінку доводам відповідача про те, що укладені позивачем договори факторингу фактично є договорами кредитування. При цьому суди правильно виходили з того, що укладені позивачем договори факторингу не містять основних ознак кредитних договорів, що передбачені ст. 1054 Цивільного кодексу України.

Зокрема, договори факторингу не містять основної ознаки кредитного договору - зобов'язання повернути кредитні кошти та сплату процентів, натомість передбачають: передачу грошових коштів в розпорядження клієнта без умови їх повернення; здійснення розрахунку шляхом передачі права грошової вимоги, а не суми грошових коштів; сплату винагороди, а не процентної ставки.

Враховуючи наведене, суди дійшли правильного висновку про те, що обмеження, передбачені в п.п. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», не поширюються на вчинені позивачем операції з придбання послуг за договорами факторингу.

Зважаючи на відсутність підстав для висновку про порушення судами норм матеріального та процесуального права, надану судами правову оцінку встановленим обставинам, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун