КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/4800/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Щавінський В.Р. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.
У Х В А Л А
Іменем України
24 грудня 2013 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Контракт 61» до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИЛА:
Позивач звернувся до суду з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 14.05.2013 р. №0001562203/1038 та від 14.05.2013 р. №0001572203/1039.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2013 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами відповідача була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Контракт 61» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Константа-Інкорпорейтед» та ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД» за період з 01.01.2012 р. по 30.06.2012р.
Результати перевірки відображено в акті перевірки від 23.04.2013 року № 1741/22-3/32456444/63, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог п. 138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 6536,00 грн., в тому числі за І квартал 2012 р. на 6536,00 грн.; абз.1,2 п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого підприємством занижено ПДВ на загальну суму 237903,00 грн., в т.ч. за січень 2012 р. на суму 28787,00 грн., за лютий 2012 р. на суму 85279,00 грн., за березень 2012 р. на суму 53608,00 грн., за квітень 2012 р. на суму 44939,00 грн., за травень 2012 р. на суму 25290,00 грн.
На підставі акта перевірки від 23.04.2013 року № 1741/22-3/32456444/63 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 14.05.2013 р. №0001562203/1038, яким визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 356855,00 грн., в тому числі 237903,00 грн. за основним платежем та 118952,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та №0001572203/1039, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибутки приватних підприємств в розмірі 9804,00 грн., в тому числі 6536,00 грн. за основним платежем та 3268,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції ТОВ «Контракт 61» з його контрагентами ТОВ «Константа-Інкорпорейтед» та ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД» є реальними та підтверджуються необхідними документами, а послуги, що придбавалися позивачем у вказаного підприємства, отримувались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій та безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій та неправомірне віднесення понесених за наслідками таких операцій витрат до валових.
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, розглядаючи справи щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.
Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню оскільки господарські операції позивача з його контрагентами ТОВ «Константа-Інкорпорейтед» та ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД» не мали реального характеру у зв'язку з відсутністю факту реального здійснення господарської діяльності цими контрагентами.
До таких висновків контролюючий орган прийшов на підставі на підставі акта ДПІ в Солом'янському районі м. Києва від 13.11.2012 року № 7594/22-7/37817020 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Константа Інкорпорейтед» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року, в якому встановлено, що до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва надійшов лист СУ ДПС у м. Києві від 08.10.2012 року № 4449/7/09/-1015 та протокол допиту гр. ОСОБА_2, згідно з яким вона не має відношення до створення та діяльності ТОВ «Константа Інкорпорейтед». Крім цього, у вказаному акті встановлено неможливість здійснення ТОВ «Константа Інкопорейтед» господарської діяльності у зв'язку з відсутністю основних фондів та інших матеріально-технічних засобів.
Крім того, до відповідача надійшов акт ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 01.03.2013 року № 429/22.3-17/37889288 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД» щодо підтвердження господарських відносин із постачальниками та покупцями за період з 01.01.2012 року по 30.10.2012 року, відповідно до висновків якого ТОВ «Мармур ЛТД» не знаходиться за зареєстрованим місцем знаходження, встановлено відсутність адміністративно-господарських можливостей для ведення господарської діяльності та не підтверджено придбання товарів, які були реалізовані позивачу, у постачальників.
Податковим органом надано оцінку викладеному та зроблено висновок, що згідно з вимогами ст.203, ст.215, ст.216, ст. 228, ст.236 Цивільного кодексу України, правочини укладені позивачем з вказаним суб'єктом господарювання є нікчемними та як наслідок недійсними з моменту їх вчинення.
Наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Перевіряючи реальність здійснення позивачем господарських операцій у спірний період, колегія суддів виходить з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до виду діяльності за КВЕД-2010 ТОВ «Контракт 61» відносяться: 23.12 Формування й оброблення листового скла; 25.11 Виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій; 43.34 Малярні роботи та скління; 43.39 Інші роботи із звернення будівництва; 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у.; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.
В періоді, за який проводилась перевірка, позивачем було придбано у ТОВ «Константа-Інкорпорейтед» та ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД» товарно-матеріальні цінності та послуги для здійснення своєї господарської діяльності.
Позивачем було придбано у ТОВ «Константа Інкорпорейтед» основні засоби (диски полірувальні, диски алмазні, секція підготовки скла для покраски, секція інфрачервоної сушки, секція покраски скла, секція вигризки скла, рідина для різання скла) та ТМЦ (картон упаковочний, скотч, ДСП прирізний), послуги по обробці кромок.
За наслідками здійснення поставок, контрагентами було виписано ТОВ «Контракт 61» видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні.
ТОВ «Контракт 61» розрахунки за придбаний товар проведено в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи.
Правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.
Враховуючи те, що надання позивачу послуг та постачання товарів підтверджено дослідженими в судовому засіданні розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, доведеність подальшого використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій.
Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору або відсутності у нього статусу платника ПДВ.
Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акти перевірки контрагента позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період, що перевірявся, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем.
Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).
Враховуючи те, що постачання позивачу товарів підтверджено дослідженими в судовому засіданні розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, доведеність подальшого використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту та валових витрат за наслідками таких операцій.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції позивача з контрагентами: ТОВ «Константа-Інкорпорейтед» та ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД» мали реальний характер, а податковий кредит по вказаних операціях сформовано позивачем правомірно, що підтверджується наступним.
Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, первинні документи, оформлені на виконання договору підряду, відповідають встановленим вимогам та видам господарської діяльності позивача.
Виконання договору підтверджується також подальшим використанням придбаних у товарів в межах господарської діяльності позивача, як того вимагає п.198.3 ст. 198 ПК.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 185.1 ст.185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, не відповідає дійсним обставинам справи.
Перевіряючи висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п. 138.1 ст. 138, п.п. 139. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до підпункту 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізований товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.
Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Посилання контролюючого органу на результати співставлення задекларованих позивачем податкових зобов'язань із зобов'язаннями контрагентів позивача не приймаються судом до уваги у зв'язку з тим, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податку нести відповідальність за несплату податків продавцями, або за можливу недостовірність відомостей про них. Бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку, та встановлення реальності здійснення господарських операцій.
Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період, що перевірявся, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах та фактичне здійснення господарських операцій, докази чого в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, понесені позивачем за період, що перевірявся, при веденні фінансово-господарської діяльності з контрагентом повинні приймати участь у формуванні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за цей період, оскільки підтверджуються відповідними первинними документами, що містяться в матеріалах справи.
Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи податкового органу про нікчемність укладених договорів між позивачем та його контрагентами з підстав того, що в силу положень ч. 3 ст. 228 ЦК України недійсність господарських зобов'язань органи державної податкової служби зобов'язані доводити в судовому порядку, що відповідачем не вчинено.
Доводи контролюючого органу про відсутність матеріально-технічних ресурсів у контрагента позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджені жодними доказами, а зводиться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.
Суд вважає, що дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.
Відповідачем такі документи в ході перевірки не досліджено та не проаналізовано, які ресурси потрібні були б підприємствам для надання послуг, що надані позивачу його контрагентом.
Колегія суддів вважає помилковими посилання контролюючого органу на протокол допиту гр. ОСОБА_2, згідно з яким вона не має відношення до створення та діяльності ТОВ «Константа Інкорпорейтед», зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Отже, пояснення ОСОБА_2, на які посилається податковий орган, при вирішенні справи, не є допустимими та належними у справі доказами у розумінні вимог ст. ст. 70 та 72 КАС України, оскільки зазначена особа надавала свої покази в рамках порушеної кримінальної справи, по якій на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваної постанови, відсутній вирок, який би встановлював вину певних осіб у вчиненні злочину та відповідні фактичні дані, які б мали значення для справи.
Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, понесені позивачем за період, що перевірявся, при веденні фінансово-господарської діяльності з контрагентом повинні приймати участь у формуванні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за цей період, оскільки підтверджуються відповідними первинними документами, що містяться в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби не свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу та формування валових витрат, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішенні прийняті податковим органом без достатніх підстав.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про задоволення вимог адміністративного позову.
Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2013 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).
Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська
Головуючий суддя Парінов А.Б.
Судді: Грибан І.О.
Губська О.А.
Судове рішення № 36267262, Київський апеляційний адміністративний суд було прийнято 24.12.2013. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 810/4800/13-а. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: