Ухвала суду № 36262743, 12.11.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2013 р.Справа № 816/5105/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Калитки О. М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.09.2013р. по справі № 816/5105/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ді-Стар"

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ді-Стар", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області, в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтава від 24.07.2013 № 0001002308, № 0001012308, № 0001032308.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем протиправно винесено спірні податкові повідомлення-рішення, оскільки під час проведення перевірки та винесення вказаних рішень ДПІ у м. Полтава не було взято до уваги належним чином оформлені первинні бухгалтерські документи. Стверджував, що правочин укладений між СПД ФО ОСОБА_1 та ТОВ "Ді-Стар" в судовому порядку недійсним не визнавався.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.09.2013 року зазначений адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 129 Конституції України, приписів ст.ст. 138, 139, 198, 201 Податкового кодексу України, ст.ст. 7, 9, 86, 159 КАС України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ді-Стар" зареєстровано 30.04.1998 Виконавчим комітетом Полтавської міської ради, перебуває на обліку в ДПІ у м. Полтава та є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва платника ПДВ № 23873530.

26.06.2013 по 03.07.2013 працівниками ДПІ у м. Полтава проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Ді-Стар" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з СПД ФО ОСОБА_1 за період з 01.01.2012 по 31.12.2012.

За результатами перевірки складено акт від 10.07.2013 № 92/16-01/22-08/25169355, яким зафіксовано порушення позивачем п. 138.1, п. 138.2, п.п. 138.10.2, п. 138.10, п. 138.4 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на суму 28 353,00 грн. та п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України в результатів чого завищено від'ємне значення по податку на додану вартість на суму 42028,00 грн. та завищення від'ємного значення по податку на додану вартість за грудень 2012 року на суму 8073,00 грн.

За результатами розгляду вказаного акту ДПІ у м. Полтава винесено податкові повідомлення-рішення від 24.07.2013 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 35 441,25 грн., № 0001012308 яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 42 028,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 21 014,00 грн. та № 0001032308 яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 8073,00 грн.

Позивач не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями оскаржив їх до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтава не відповідають ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Правові відносини з приводу формування валових витрат унормовані розділом ІІІ Податкового кодексу України.

Згідно з приписами пункту 14.1.56 статті 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Стаття 135 Податкового кодексу України містить у собі склад доходів та порядок їх визначення, так відповідно до п. 135.1 доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 135.4 статті 135 Податкового кодексу України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу; дохід банківських установ.

Пунктом 135.2 статті 135 Податкового кодексу України встановлено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до приписів пункту 14.1.27 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Поняття господарської діяльності визначено в пунктом 14.1.36 статті 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого господарська діяльність -це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Стаття 138 Податкового Кодексу України містить у собі склад витрат та порядок їх визнання, так, відповідно п.138.1 витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із приписами абзаці 1 підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Судом встановлено, що 24.01.2012 між позивачем (замовник) та СПД ФО ОСОБА_1 (виконавець) укладено договір № 70, за умов якого замовник дає завдання виконавцю на виготовлення заготовок корпусів алмазного інструменту або виконання послуг, яке є невід'ємною частиною даного договору і зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити його, а виконавець зобов'язується якісно і в строк виконати це завдання.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з СПД ФО ОСОБА_1 позивачем суду надано: видаткові накладні, акти здачі-прийомки виконаних робіт, податкові накладні.

В якості доказів оплати за придбаний товар позивачем суду надано платіжні доручення та банківські виписки.

Транспортування товару придбаного у СПД ФО ОСОБА_1 підтверджуються товарно-транспортними накладними.

Крім того, для транспортування габаритного товару СПД ФО ОСОБА_1 залучав автопідприємство СПД ФО ОСОБА_3, а транспортування не габаритного товару здійснювалось власним легковим автомобілем СПД ФО ОСОБА_1

На підтвердження використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивачем суду надано: довгострокові контракти поставки, видаткові накладні, специфікації, інвойси, довіреності.

Слід також відзначити, що Податковий кодекс України не пов'язує право платника податку на відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість із результатами перевірок до кінцевого виробника товару придбаного платником податку та фактом підтвердження сплати податку контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачання, оскільки від'ємне значення податку на додану вартість є коштами платника податку, які він сплатив продавцям (постачальникам) товарів (робіт, послуг) в ціні таких товарів (робіт, послуг). Порушення норм вказаного Кодексу контрагентами позивача породжує негативні наслідки безпосередньо для контрагентів позивача і не може впливати на право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 31 січня 2011 року за наслідками розгляду за винятковими обставинами у зв'язку з наявністю підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, - неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, справи за позовом закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Зокрема, у зазначеній постанові Верховий Суд України вказав, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на акт перевірки контрагента позивача № 2329/17.2/НОМЕР_4 від 25.04.2013, яким встановлено неможливість підтвердження реальності господарських операцій укладених СПД ФО ОСОБА_1 з його контрагентами.

Відповідно до ч.1 ст. 71 К Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, в порушення приписів ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заперечень проти позову та правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Таких доказів не надано апелянтом і до суду апеляційної інстанції.

Натомість позивач, на виконання приписів ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, надав належні докази на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 25.09.2013 року по справі № 816/5105/13-а прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.09.2013р. по справі № 816/5105/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Калитка О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А.