Постанова № 36262329, 10.12.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2013 року Справа № 876/7508/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Горохівагробуд» на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Горохівагробуд» до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2012 року ТзОВ «Горохівагробуд» звернулося до суду з позовом до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 23 травня 2012 року № 0000022201 та № 0000012201.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що оскаржувані податкові-повідомлення рішення є протиправними, оскільки господарські операції між ТзОВ «Горохівагробуд» та ТОВ «Медео-Захід», що мали місце у третьому та четвертому кварталах 2011 року, спричинили реальні зміни майнового стану сторін і були спрямовані на реальне настання правових наслідків. Товар був придбаний з метою його використання в господарській діяльності. Факт поставки товару ТОВ «Медео-Захід» підтверджується видатковими та податковими накладними. Згадані операції поставки товару відображені в бухгалтерському і податковому обліках, та підтверджені первинними фінансовими та бухгалтерськими документами, які в свою чергу, проігноровані відповідачем при прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем не спростовано належними та допустимими доказами факти, викладені в акті перевірки, не підтверджено реальності здійснення господарських операцій щодо поставки товару від ТОВ «Медео-Захід», не доведено незаконності дій податкового органу при підготовці та проведенні перевірки, а тому прийняті на підставі матеріалів перевірки податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Не погодившись з вищенаведеною постановою, ТзОВ «Горохівагробуд» подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати і прийняти нову, якою позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги позивач обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 18.04.2012 року по 24.04.2012 року Нововолинською ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Горохівагробуд» з питань взаємовідносин та взаєморозрахунків з ТзОВ «Медео-Захід» за третій - четвертий квартал 2011 року, за результатами якої складено акт від 28.04.2012 року № 203/14/22/32533874 (а.с.46-60).

В акті зазначено про порушення позивачем підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, статей 22, 23, 134, пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 10685 грн., в тому числі за ІІІ квартал 2011 року в сумі 3923 грн. та за IV квартал 2011 року в сумі 6762 грн.; підпункту 185.1 статті 185, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 9292 грн., в тому числі за вересень 2011 року в сумі 3412 грн., за жовтень 2011 року в сумі 307 грн., за листопад 2011 року в сумі 2453 грн. та за грудень 2011 року в сумі 3120 грн..

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000022201 від 23 травня 2012 року, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ в сумі 9292 грн. та застосовано штрафні(фінансові) санкції в сумі 2323 грн. та № 0000012201 від 23 травня 2012 року, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 10685 грн..

Зазначених вище висновків податковий орган дійшов, зокрема, на підставі того, що в ході перевірки встановлено, що ТзОВ «Горохівагробуд» до складу податкового кредиту включило суми із придбання товару за господарськими операціями з ТОВ «Медео-Захід», які не спричинили реального настання правових наслідків та носять безтоварний характер, а виписані з метою мінімізації сплати ПДВ первинні документи не можуть бути підставою для формування сум податкового кредиту та впливати на від'ємне значення суми податку на додану вартість, що встановлено за даними аналізу наданих позивачем первинних документів, податкової звітності, автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України, а також відповідно до висновків викладених у акті перевірки Луцької ОДПІ № 46/23-3/35594018 від 14.03.2012 року.

В результаті перевірки встановлено, що податковий кредит позивачем сформований на підставі податкових накладних: у вересні 2011 року за № 88 від 22.09.2011 року на суму 5750,00 грн., в т.ч. ПДВ 958, 33 грн. та № 126 від 29.09.2011 року на суму 14720,00 грн., в т.ч. ПДВ 2453, 33 грн.; в жовтні місяці 2011 року за № 4 від 03.10.2011 року на суму 1840,00 грн., в т.ч. ПДВ 306, 67 грн.; в листопаді 2011 року за № 116 від 22.11.2011 року на суму 14720,00 грн., в т.ч. ПДВ 2453, 33 грн.; в грудні 2011 року за № 53 від 12.12.2011 року на суму 15360,00 грн., в т.ч. ПДВ 2560, 00 грн. та № 139 від 27.12.2011 року на суму 3360,00 грн., в т.ч. ПДВ 560 грн.

Суми податку на додану вартість по перерахованих вище податкових накладних віднесені товариством до складу податкового кредиту в податковій декларації з податку на додану вартість за вересень, жовтень, листопад, грудень 2011 року.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції прийшов до висновку про правомірність оскаржуваних повідомлень-рішень.

Проте, колегія суддів не погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг.

В розумінні пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп. 14.1.27 цього пункту витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.4цієї статті витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Податковий кредит відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій: а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дата отримання податкової накладної.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 цього Кодексу податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, Ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 цього Кодексу податкова накладна складається у, момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

На підставі аналізу зазначених норм колегія суддів дійшла висновку, що формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Колегія суддів зазначає, що також необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (послуг).

Разом з тим, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судом першої інстанції, податковий кредит позивачем сформований на підставі таких податкових накладних виписаних ТзОВ «Медео-Захід»: у вересні 2011 року за № 88 від 22.09.2011 року на суму 5750,00 грн., в т.ч. ПДВ 958, 33 грн. та № 126 від 29.09.2011 року на суму 14720,00 грн., в т.ч. ПДВ 2453, 33 грн.; в жовтні місяці 2011 року за № 4 від 03.10.2011 року на суму 1840,00 грн., в т.ч. ПДВ 306, 67 грн.; в листопаді 2011 року за № 116 від 22.11.2011 року на суму 14720,00 грн., в т.ч. ПДВ 2453, 33 грн.; в грудні 2011 року за № 53 від 12.12.2011 року на суму 15360,00 грн., в т.ч. ПДВ 2560, 00 грн. та № 139 від 27.12.2011 року на суму 3360,00 грн., в т.ч. ПДВ 560 грн.

Фактичне здійснення зазначених вище господарських операцій між ТзОВ «Горохівагробуд» з ТзОВ «Медео-Захід» підтверджується дослідженими апеляційним судом доказами, які надав позивач з апеляційною скаргою, а саме : товаро - транспортна накладна 02ААТ від 23.09.2011 року, товаро - транспортна накладна 02ААТ від 05.10.2011 року, подорожній лист вантажного автомобіля № 158 від 30.09.2011 року, товаро - транспортна накладна 02ААТ від 30.09.2011 року, подорожній лист вантажного автомобіля № 143 від 23.09.2011 року, подорожній лист вантажного автомобіля № 285 від 28.12.2011 року, подорожній лист вантажного автомобіля № 181 від 13.12.2011 року, товаро - транспортна накладна 02ААТ від 13.12.2011 року, товаро - транспортна накладна 02ААТ від 28.12.2011 року, подорожній лист вантажного автомобіля № 197 від 24.11.2011 року, товаро - транспортна накладна 02ААТ від 24.11.2011 року, подорожній лист вантажного автомобіля № 169 від 05.10.2011 року, накладна вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів від 27.12.2011 року, накладна вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів від 12.12.2011 року, накладна вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів від 12.11.2011 року, накладна вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів від 03.10.2011 року, накладна вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів від 29.09.2011 року, накладна вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів від 22.09.2011 року, звіт № 4 про витрати основних матеріалів у будівництві в співставленні з виробничими нормами за вересень 2011 року, звіт № 1 про витрати основних матеріалів у будівництві в співставленні з виробничими нормами за жовтень 2011 року, звіт № 1 про витрати основних матеріалів у будівництві в співставленні з виробничими нормами за листопад 2011 року, звіт про витрати основних матеріалів у будівництві в співставленні з виробничими нормами за грудень 2011 року, журнал реєстрації довіреностей за 2011 рік, акт приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2011 року, акт приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2011 року, акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2011 року, акт приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2011 року, акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року, бухгалтерська довідка до Журналу 23 за вересень 2011 року.

Колегія суддів враховує, що вказані документи не досліджені судом першої інстанції, однак вважає, що суд першої інстанції всупереч ст.ч.ч.4,5 ст.11 , ч.2 ст.69, ч.5 ст. 71 КАС України не витребував їх у позивача для повного, всебічного та об'єктивного встановлення всіх обставин, що мають значення для справи.

Тому колегія суддів вважає можливим відповідно до ч.2 ст. 195 КАС України дослідити дані докази.

Наведеними документами, які, як вбачається з їх змісту, відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується фактичне отримання позивачем товарів та послуг від ТОВ «Медео-Захід».

Також зазначені податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ТОВ «Медео-Захід».

Також колегія суддів враховує, що на момент здійснення господарських операцій з позивачем ТОВ «Медео-Захід» було зареєстроване у встановленому порядку, не виключене з ЄДРПОУ, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та було зареєстроване платником податку на додану вартість.

Крім цього, колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що сертифікати якості не належать до документів, зберігання та надання яких під час перевірок передбачене правилами податкового обліку, а тому їх ненадання на вимогу контролюючого органу не може свідчити про їх відсутність на час одержання товару.

Факт проведення розрахунків між позивачем та ТзОВ «Медео-Захід» за продані ТМЦ не заперечується відповідачем про що зазначено в акті перевірки та підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального придбання між ТзОВ «Горохівагробуд» з ТзОВ «Медео-Захід» зазначених вище товарів, які використовувались позивачем в господарській діяльності, підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та завищення валових витрат по взаєморозрахунках з цим контрагентом за період, що перевірявся.

Щодо тверджень податкового органу про нікчемність договорів, укладених між ТзОВ «Горохівагробуд» з ТзОВ «Медео-Захід», колегія суддів зазначає наступне.

Статею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угоди між позивачем та ТзОВ «Медео-Захід» з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про «безтоварність» господарських операцій носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувану постанову слід скасувати, оскільки вона прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Горохівагробуд» задовольнити повністю.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року у справі № 2а/0370/2744/12 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області № 0000022201 від 23 травня 2012 року та № 0000012201 від 23 травня 2012 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: О.Б. Заверуха

Судді: О.М. Гінда

В.В.Ніколін

Повний текст постанови

виготовлений та підписаний 13.12.2013 року