Ухвала суду № 36261505, 18.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/52362/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. за участю секретаря судового засідання Паламарчук А.О.

та представників сторін: від позивача - Яроцька Ю.О.,

від відповідача - Макарович О.С,

прокурор - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.02.2012 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2012 р.

у справі № 2а-17908/11/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Квадратура»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Квадратура» (далі - позивач, ТОВ «Квадратура») звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва (далі - відповідач, ДПІ у Подільському районі м. Києва), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 25.10.2011 р. № 0000722340.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.02.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2012 р., позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 25.10.2011 р. № 0000722340 ДПІ у Подільському районі м. Києва; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.02.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач у письмових запереченнях та в судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення прийнятими у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 28.09.2011 р. по 04.10.2011 р. посадовими особами ДПІ у Подільському районі м. Києва на підставі направлення від 28.09.2011 р. № 2108, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 27.09.2011 р. № 2087 було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Квадратура» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за період з 01.03.2011 р. по 31.05.2011 р. по взаємовідносинах з ТОВ «РІП», за результатами якої складено акт від 11.10.2011 р. №397/23-404/33745905 та встановлено порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по податку на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 1 068 250 грн.; частин першої та п'ятої статті 203, частин першої та другої статті 215, частини першої статті 216, статей 228, 626, 629,650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, здійснених ТОВ «Квадратура» з ТОВ «РІП».

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 25.10.2011 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0000542300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 1 068 251 грн., з яких 1 068 250 грн. сума основного платежу та 1 грн. розмір штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Як вбачається з акту податкової перевірки, підставами для донарахування позивачу вказаного податкового зобов'язання слугували твердження перевіряючих щодо безпідставного включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями згідно правочинів укладених з ТОВ «РІП», оскільки останній, на переконання податкового органу, має ознаки фіктивності, а тому укладені з ним договори є нікчемними.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, а висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Пунктами 201.4, 201.6 статті 201 Податкового Кодексу України, встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вказана позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів (послуг), вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару (послуг) мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем в межах своєї господарської діяльності було укладено ряд договорів з ТОВ «РІП» на виконання будівельних робіт при будівництві житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 31/17, а саме: № 90-2-03/11 від 01.03.2011 р., № 91-2-03/11 від 01.03.2011 р., № 117-2-04/11 від 01.04.2011 р., № 118-2-04/11 від 01.04.2011 р., № 119-2-04/11 від 01.04.2011 р., № 131-2-05/11 від 01.04.2011 р., № 132-2-05/11 від 01.04.2011 р., № 133-2-05/11 від 01.04.2011 р.

Виконання ТОВ «РІП» будівельних робіт, обумовлених вказаними договорами, підтверджується наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт, що були підписані сторонами договірних відносин без зауважень, а саме: акт № 1 виконаних будівельних робіт на будівництві житлового будинку за адресою: вул. Васильківська, 31/17, згідно договору № 90-2-03/11 від 01.03.2011 р. за березень 2011 року; акт № 1 виконаних будівельних робіт на будівництві житлового будинку за адресою: вул. Васильківська, 31/17, згідно договору № 91-2-03/11 від 01.03.2011 р. за березень 2011 року; акт № 1 виконаних будівельних робіт на будівництві житлового будинку за адресою: вул. Васильківська, 31/17, згідно договору № 117-2-04/11 від 01.04.2011 р. за квітень 2011 року; акт № 1 виконаних будівельних робіт на будівництві житлового будинку за адресою: вул. Васильківська, 31/17, згідно договору № 118-2-04/11 від 01.04.2011 р. за квітень 2011 року; акт № 1 виконаних будівельних робіт на будівництві житлового будинку за адресою: вул. Васильківська, 31/17, згідно договору № 119-2-04/11 від 01.04.2011 р. за квітень 2011 року; акт № 1 виконаних будівельних робіт на будівництві житлового будинку за адресою: вул. Васильківська, 31/17, згідно договору № 131-2-05/11 від 29.04.2011 р. за травень 2011 року; акт № 1 виконаних будівельних робіт на будівництві житлового будинку за адресою: вул. Васильківська, 31/17, згідно договору № 132-2-05/11 від 29.04.2011 р. за травень 2011 року; акт № 1 виконаних будівельних робіт на будівництві житлового будинку за адресою: вул. Васильківська, 31/17, згідно договору № 133-2-05/11 від 29.04.2011 р. за травень 2011 року.

За виконані роботи, згідно платіжних доручень № 479 від 26.04.2011 р., № 480 від 26.04.2011 р., № 605 від 13.05.2011 р., № 629 від 17.05.2011 р., № 640 від 18.05.2011 р., № 693 від 24.05.2011 р., № 703 від 25.05.2011 р., № 729 від 27.05.2011р., позивачем було перераховано на поточний рахунок ТОВ «РІП» грошові кошти у розмірі 6 409 498 грн., з яких 1 068 249,68 грн. сума податку на додану вартість.

ТОВ «РІП» на виконання вищевказаних договорів були виписані позивачу податкові накладні № 236 від 31.03.2011 р. на загальну суму 786 144 грн. втому числі 131 024 грн. сума податку на додану вартість, № 237 від 31.03.2011 р. на загальну суму 329 856 грн. в тому числі 54 976,00 грн. сума податку на додану вартість, № 309 від 29.04.2011 р. на загальну суму 804 520 грн. в тому числі 134 086,67 грн. сума податку на додану вартість, № 310 від 29.04.2011 р. на загальну суму 926 743 грн. в тому числі 154 457,17 грн. сума податку на додану вартість, № 311 від 29.04.2011 р. на загальну суму 863 257 грн. в тому числі 143 876,00 грн. сума податку на додану вартість, № 465 від 24.05.2011 р. на загальну суму 850 000 грн. в тому числі 141 666,67 грн. сума податку на додану вартість, № 467 від 25.05.2011 р. на загальну суму 912 546 грн. в тому числі 152 091 грн. сума податку на додану вартість, № 471 від 27.05.2011 р. на загальну суму 936 432 грн. в тому числі 156 072 грн. сума податку на додану вартість, які, у свою чергу, були включені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних та відображено в Додатку № 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до Декларацій з податку на додану вартість за березень, квітень та травень місяці 2011 року.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та його контрагентом зобов'язань за спірними правочинами. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ТОВ «РІП».

Також, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами першої та апеляційної інстанцій, щодо заперечення проти твердження відповідача, що укладені між позивачем та його контрагентом правочини є недійсними (нікчемними), виходячи з наступного.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено перелік вимог, дотримання яких є необхідним для дійсності правочину, а саме, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частини другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Із набуттям чинності з 01.01.2011 р. змін до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою, податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 Цивільного кодексу України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України.

Податкові органи, на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України чи статті 207 Господарського кодексу України, можуть у судовому порядку доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

Отже, з огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України чи статей 207 та 208 Господарського кодексу України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесеного податкового повідомлення-рішення від 25.10.2011 р. №0000722340, вимоги щодо скасування останнього були обґрунтовано задоволені.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.02.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2012 р. у справі № 2а-17908/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко