Ухвала суду № 36261500, 11.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2013 року м. Київ К/9991/44101/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Жидачівському районі Львівської області (далі - ДПІ)

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.04.2011

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2011

у справі № 2а-7377/10/1370

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Монді Пекеджінг Бегс Юкрейн» (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2010 року Товариство звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09.07.2010 № 0000312320/0/10122 та від 03.08.2010 № 0000312320/1/11258.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08.04.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2011, позов задоволено виходячи з того, що податковим органом не доведено існування обставин, з якими чинне податкове законодавством пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника, тоді як реальність виконання господарських операцій з поставки спірних послуг позивачеві підтверджується документально.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у позові, посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства (зокрема, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»), а також дійсним обставинам даної справи.

Товариством у відповідності зі статтею 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення, в якому заявник зазначає про правильність та обґрунтованість оскаржуваних рішень та просить їх залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог ДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну позапланову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 21.08.2007 по 31.12.2009, валютного та іншого законодавства за період з 21.08.2007 по 31.12.2009.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 23.06.2010 № 1079/23-1/35333192 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.07.2010 № 0000312320/0/10122, за яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ у загальному розмірі 186656 грн. та донараховано штрафні санкції у сумі 7320 грн.

За наслідками оскарження позивачем зазначеного акта індивідуальної дії в адміністративному порядку ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.08.2010 № 0000312320/1/11258, згідно з яким оскаржуваний акт залишено без змін.

Правова позиція податкового органу, покладена в основу прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, полягає у тому, що позивачем було незаконно сформовано податковий кредит по операціям з придання консультаційних послуг в рамках виконання договорів: від 02.01.2009 № 01-01/09, укладеного із фірмою «Mondi Packaging Bag Divizion Gmb» (Австрія), від 02.01.2009 № 01-01/09, укладеного із фірмою «Mondi Bags Swiecie Sp.z.o.o.» (Польща) та від 02.01.2009 № 01-01/09, укладеного із фірмою «Mondi Bags Мieles Sp.z.o.o.» (Польща). При цьому ДПІ посилається на те, що надання цих послуг не пов'язано з господарською діяльністю Товариства та не підтверджено належним чином оформленими первинними документами, які містять деталізовану інформацію про види, обсяг та зміст зазначених послуг.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що визначальною умовою виникнення у платника права на податковий кредит, окрім належного документального оформлення господарської операції та наявності податкової накладної, є реальність здійснення цієї операції в рамках провадження економічної діяльності платника.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Так, у розглядуваному випадку суди встановили, що за спірними договорами позивач придбав консультаційні послуги у сферах виробництва, торгівлі, фінансування, інвестицій, інформаційних систем, підбору кадрів, бухгалтерського обліку, роботи по зв'язках з громадськістю, які були спрямовані на обслуговування господарської діяльності, та які полягали у наданні усних га письмових консультацій, письмових інформаційних листів про внесені зміни до чинного законодавства, у пошуку найбільш вигідних бізнес-партнерів (постачальників, покупців).

За фактом надання цих послуг сторонами складено та підписано акти про надання послуг відповідно до умов укладених договорів. При цьому з цих документів вбачається факт надання послуг за напрямами, вказаними у договорах; зазначені послуги відповідають виробничій діяльності платника (виробництво те реалізація продукції - паперових мішків).

За своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення.

Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт приймання-передачі наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

Як встановили суди, подані платником документи на обґрунтування понесених витрат по сплаті ПДВ у ціні розглядуваних послуг у їх сукупності відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підтверджують фактичне надання послуг, передбачених названими договорами. Спірні акти про надання послуг містять усі необхідні для первинних документів реквізити, у них визначено зміст господарської операцій - надання консультаційних послуг з деталізацією їх виду та сфери надання.

За викладених обставин суди, встановивши факт реальності виконання господарських операцій з поставки Товариству наданих названими контрагентами інформаційно-консультаційних послуг, спрямованості придбаних послуг на здійснення оподатковуваної діяльності Товариства та відповідності поданих позивачем первинних документів (зокрема, податкових накладних) вимогам чинного законодавства, дійшли об'єктивного висновку про відсутність у податкової інспекції підстав для відмови позивачеві у формуванні податкового кредиту за розглядуваними операціями та, відповідно, у позбавленні позивача права на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування ПДВ.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Жидачівському районі Львівської області відхилити.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.04.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2011 у справі № 2а-7377/10/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько