Ухвала суду № 36261318, 11.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/49223/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

та представників сторін:

позивача - не з'явились,

відповідача - не з'явились,

Генеральної прокуратури України - Чубенка В.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси (далі - ДПІ) та прокуратури Одеської області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.12.2010

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2011

у справі № 2а-7105/10/1570

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Хімагро" (далі - Товариство)

до ДПІ,

за участю прокуратури Приморського району м. Одеси,

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У липні 2010 року Товариство звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.11.2009 № 0011032310/0 та № 0010942310/0.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.12.2010, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2011, позов задоволено з тих мотивів, що висновки податкового органу, покладені в основу прийняття зазначених актів індивідуальної дії, документально не підтверджуються.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства (зокрема, пункту 4.1 статті 4, пункту 5.9 статті 5, підпункту 7.3.2 пункту 7.3 статті 7, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 7.3.1, 7.3.6 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») та дійсним обставинам справи, ДПІ та прокуратура Одеської області звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Судами під час розгляду справи встановлено, що працівниками державної податкової адміністрації в Одеській області було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 по 30.06.2009, оформлену актом від 16.11.2009 № 318/23-8009/32067134. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.11.2009 № 0011032310/0, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 790 220 грн. (у тому числі 526 813 грн. за основним платежем та 263 407 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 27.11.2009 № 0010942310/0, за яким Товариство зобов'язано сплати податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 2 350 342 грн. (у тому числі 891 086 грн. за основним платежем та 1 459 256 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для донарахування ПДВ в оспорюваній сумі став висновок податкового органу про неправомірне віднесення до податкового кредиту квітня 2008 року сум ПДВ за операціями з імпорту товарів, що відбулися у попередніх звітних періодах. При цьому податковий орган виходив з того, що платник не вправі переносити у часі реалізацію права на податковий кредит після виникнення такого права, а відтак може врахувати у складі податкового кредиту суми ПДВ, сплачені при імпорті товару, лише в тому періоді, в якому було здійснено сплату відповідних податкових зобов'язань.

Попередні судові інстанції цілком об'єктивно не погодилися із зазначеною правовою позицію податкового органу по цьому епізоду.

Так, згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.3.6 пункту 7.3 цієї ж статті Закону датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті. Датою виникнення податкових зобов'язань при імпортуванні робіт (послуг) є дата списання коштів з розрахункового рахунку платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом залежно від того, яка з подій відбулася першою.

За правилами підпункту 7.5.2 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті.

Таким чином, наведені норми Закону лише містять вказівку на період, в якому у платника виникає право на податковий кредит. У той же час зі змісту положень пункту 7.4 статті 7 названого Закону вбачається, що оскільки формування податкового кредиту з ПДВ є правом платника, то використати таке право він може у будь-якому із звітних періодів за умови дотримання умов такого формування. А відтак відмова у підтвердженні обґрунтованості податкового кредиту лише на тій підставі, що його було сформовано не у належному податковому періоді, не може бути визнана правомірною, у зв'язку з чим суди цілком законно скасували податкове повідомлення-рішення від 27.11.2009 № 0011032310/0.

При донарахуванні позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток за податковим повідомленням-рішенням від 27.11.2009 № 0010942310/0 ДПІ виходила з того, що задекларований Товариством показник щодо приросту балансової вартості запасів за 2-й квартал 2008 року не ґрунтується на даних бухгалтерського обліку платника та не відповідає відомостям, що містяться у представлених платником первинних документах. Крім того, за посиланням податкового органу, не відповідають даним бухгалтерського обліку та первинним документам і задекларовані позивачем доходи від продажу товарів. Також, за твердженням ДПІ, Товариством було порушено вимоги підпункту 7.3.2 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» при розрахунку доходу від реалізації іноземної валюти та внаслідок курсових різниць при погашення фінансового кредиту в іноземній валюті та при перерахунку балансової вартості іноземної валюти з урахуванням суми відсотків.

У висновку про відсутність з боку платника порушень при обчисленні приросту (убутку) балансової вартості запасів попередні судові інстанції послалися на те, що додаток до декларації з податку на прибуток підприємств К 1/1 заповнюється за результатами півріччя, у зв'язку з чим квартал не можна розглядати як податковий період для врахування результатів відповідного приросту (убутку) при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток.

Пунктом 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Пунктом 11.1 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що для цілей цього Закону використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік.

Таким чином, в силу вимог наведених норм Закону податковим періодом для обчислення приросту (убутку) балансової вартості запасів для цілей податкового обліку є саме квартал. Затверджена в установленому порядку форма подання податкової декларації та додатків до неї не може змінювати податкові періоди, визначені у спеціальному законі з питань оподаткування.

У той же час висновок податкового органу про завищення платником від'ємного значення приросту балансової вартості запасів за 2-й квартал 2008 року на 4 071 602 грн., що вплинуло на стан розрахунків платника з бюджетом, на ґрунтується на безпосередньому дослідженні первинних документів платника. Натомість при встановленні фактичної наявності запасів Товариства на кінець 1-го кварталу 2008 року та півріччя 2008 року ДПІ обмежилася посиланням на акти попередніх перевірок платника. А відтак наведені податковою інспекцією дані не можна вважати достовірними, позаяк ці дані не ґрунтуються на документах первинного та бухгалтерського обліку Товариства, та не можуть бути покладені в основу розрахунку показника приросту (убутку) балансової вартості запасів Товариства за даний період.

З аналогічних підстав не можна погодитися і з висновками ДПІ щодо порушення позивачем вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.3.3, 7.3.5 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», викладеними у розділі 3.1 акта перевірки, позаяк зазначені висновки не розкривають суті порушень, не містять їх опису, що не дозволяє встановити, за якими саме операціями відбулися вказані порушення, та не ґрунтуються на аналізі доказів, які б підтвердили ці висновки (зокрема, з посиланням на первинні документи).

З урахуванням викладеного, незважаючи на помилковість окремих висновків попередніх судових інстанцій, слід погодитися з правильністю наданої ними правової оцінки відносно неправомірності донарахування позивачеві оспорюваних сум податкових зобов'язань.

А відтак процесуальні підстави для скасування оскаржуваних судових актів відсутні.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси та прокуратури Одеської області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.12.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2011 у справі № 2а-7105/10/1570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько