Ухвала суду № 36261030, 04.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2013 року м. Київ К/9991/31623/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції в м. Сімферополі (далі - ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.12.2010

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011

у справі № 2а-13234/10/11/0170

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Топресурс" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.12.2010, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 05.10.2010 № 0016091502/0.

У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з факту дотримання позивачем умов, з якими чинне законодавство України пов'язує право платника на формування податкового кредиту.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій заявник просить їх скасувати та відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування касаційних вимог скаржник посилається на порушення судами положень підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку податкових декларацій з податку на додану вартість за червень, липень 2010 року, оформлену актом від 29.09.2010 №13895/151/34636088, за наслідками якої Товариству донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 236 865,20 грн. (у тому числі 236 216,58 грн. за основним платежем та 648,61 грн. за штрафними санкціями) згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

Підставою для цього донарахування став висновок податкового органу про неправомірне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, пред'явлених до сплати постачальниками (товариством з обмеженою відповідальністю «Барель-Н» та товариством з обмеженою відповідальністю «Трек») у ціні поставлених нафтопродуктів.

При цьому ДПІ посилається на те, що названі контрагенти-постачальники не задекларували та не сплати до бюджету податкові зобов'язання з ПДВ, які б відповідали обсягам поставок за розглядуваними господарськими операціями.

Як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У розглядуваному випадку власне реальність виконання операцій з поставки спірними контрагентами товарів (нафтопродуктів) в адресу позивача податковою інспекцією не заперечується та, як встановили суди, підтверджується належними первинними документами (договорами поставки, видатковими накладними, податковими накладними, виписками з банківського рахунку позивача); податковим органом не наведено доводів про те, що відомості, які містяться у зазначених первинних документах, є недостовірними та\або суперечливими.

А відтак суди цілком обґрунтовано відхилили посилання відповідача на невиконання спірними контрагентами обов'язку з декларування та сплати ПДВ до бюджету, що виник у зв'язку з виконанням зазначених операцій, позаяк зазначені порушення допущені постачальниками платника, тобто третіми особами, а тому не можуть бути підставою для висновку про недобросовісність позивача як платника податків.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальниками ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з наданою судами правовою оцінкою обставин справи щодо обґрунтованості позовних вимог та незаконності оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в м. Сімферополі відхилити.

2. Постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.12.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011 у справі № 2а-13234/10/11/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько