Ухвала суду № 36261027, 04.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/27453/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова (далі - ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2011

у справі № 2-а-16535/10/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна комерційна фірма "В.І.А." (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому (з урахуванням подальшого уточнення) просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.12.2010 № 0000541800/0.

Постановою названого суду від 09.02.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2011, позовні вимоги задоволено з посиланням на дотримання платником умов формування податкового кредиту за спірними операціями з поставки підрядних робіт.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові акти та направити останню на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з питань правомірності формування податкового кредиту та правильності обчислення ПДВ у квітні 2010 року по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Електроспецтех» (далі - ТОВ «Електроспецтех»).

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 07.12.2010 № 10492/18/31234850 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, за яким Товариству донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 61722 грн. (у тому числі 41148 грн. за основним платежем та 20574 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначеного донарахування ПДВ слугували висновки податкового органу про отримання Товариством необґрунтованої податкової вигоди за наслідками відображення у податковому обліку результатів операцій з придбання підрядних робіт у ТОВ «Електроспецтех» за відсутності реальних фінансово-господарських правовідносин з цим контрагентом.

Так, під час податкової перевірки ДПІ встановлено, що за договором підряду від 14.04.2010 № 14/04-10С, укладеним позивачем (замовник) та ТОВ «Електроспецтех» (підрядник), останній зобов'язався виконати комплекс будівельно-монтажних робіт на об'єкті Товариства. ТОВ «Електроспецтех» відноситься до категорії «проблемних» платників, яке відсутнє за місцезнаходженням, не задекларувало та не сплатило до бюджету необхідну суму податків за наслідками здійснення спірних операцій; у цього контрагента відсутні власні або орендовані основні засоби, трудові ресурси, об'єктивно необхідні для виконання спірних будівельних робіт.

На підставі встановлених обставин ДПІ зроблено висновок про те, що подані Товариством документи не можуть бути розцінені як доказ правомірності врахування понесених витрат по сплаті ПДВ при визначенні об'єкта оподаткування податку на додану вартість, позаяк містять недостовірні відомості про контрагента (ТОВ «Електроспецтех»), не підтверджують факт здійснення реальних господарських операцій з цим контрагентом, а спрямовані на штучне створення документообігу з метою отримання податкової економії.

Відхиляючи зазначені доводи податкового органу як необґрунтовані, суди обох попередніх інстанцій підтримали правову позицію позивача по справі, зазначивши, що Товариством було дотримано законодавчо встановлені умови формування податкового кредиту за спірними операціями, тоді як порушення контрагента як третьої особи не впливають на оцінку добросовісності позивача як платника податків.

Однак, на думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України, така правова оцінка обставин справи є передчасною.

Як випливає з визначення, що міститься у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавством пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Однак у справі, що переглядається, суди з урахуванням доводів податкової інспекції не перевірили належним чином реальності виконання ТОВ «Електроспецтех» поставок підрядних робіт позивачеві.

Адже у даному разі з огляду на зафіксовані податковим органом факти, які свідчать про фіктивність діяльності названого контрагента, судам необхідно було більш ретельно перевірити обставини стосовно ходу виконання робіт за спірними договорами субпідряду, з'ясувавши: на яких саме об'єктах відповідні роботи проводилися, які особи конкретно контролювали виконання цих робіт; кому саме та яким чином Товариством було забезпечено доступ на майданчик для виконання робіт, шляхом, зокрема, надання перепусток, подання списків осіб охороні тощо, яким чином позивач та спірний субпідрядник здійснювали поточний контроль за станом виконання робіт.

З урахуванням доводів податкової інспекції щодо відсутності у ТОВ «Електроспецтех» об'єктивної можливості виконати спірні роботи в силу відсутності основних фондів, трудового персоналу, транспортних засобів, судам необхідно було перевірити рух грошових коштів на рахунку цього контрагента, перевіривши наявність у цього суб'єкта господарювання у перевірених періодах витрат на оплату орендованих у третіх осіб обладнання та механізмів, на залучення інших осіб до виконання розглядуваних господарських операцій, а також перерахування ним коштів на загальногосподарські послуги (як-от - оренда, зв'язок, оплата праці) у процесі провадження ним реальної господарської діяльності.

Лише за наслідками дослідження зазначених обставин суди могли дійти об'єктивного висновку про реальність (або безтоварність) спірних операцій та, відповідно, про правомірність формування позивачем податкового кредиту за цими операціями.

Оскільки межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені у частині першій статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не дають права касаційному суду встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у судовому рішенні, тоді як наведені процесуальні правопорушення, які полягають у неповному з'ясуванні обставин справи, що входять до предмета доказування у справі, позбавляють касаційний суд можливості перевірити правильність та законність оскаржуваних рішень, то останні підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час цього розгляду суду першої інстанції необхідно достеменно встановити викладені в цій ухвалі обставини, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2011 у справі № 2-а-16535/10/2070 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько