Ухвала суду № 36261042, 27.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2013 року м. Київ К/9991/44705/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - Бердичівська ОДПІ)

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11.04.2011

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2011

у справі № 0670/542/11

за позовом приватного підприємства "СКБ-Глас" (далі - Підприємство)

до Бердичівської ОДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 11.04.2011, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2011, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.07.2010 № 0000851702/0.

У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що податковим органом не доведено невиконання позивачем обов'язку як податкового агента з утримання та перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб із повного розміру заробітної плати, виплаченої працівникам.

Посилаючись на порушення судами пункту 4.2 статті 4, пункту 7.1 статті 7 та пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а також на невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи, Бердичівська ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог Бердичівської ОДПІ з урахуванням такого.

Судами під час розгляду справи встановлено, що за результатами проведення виїзної планової перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 31.03.2010, оформленої актом від 30.06.2010 № 1636/17-01/33874643, податковим органом було прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 6838,20 грн. (у тому числі 2279,40 грн. за основним платежем та 4558,80 грн. за штрафними санкціями).

Під час цієї перевірки податковий орган дійшов висновку про ненарахування, неутримання та неперерахування Підприємством до бюджету відповідної суми податку в результаті виплати «неофіційної» заробітної плати своїм працівникам. На думку Бердичівської ОДПІ, вказана обставина підтверджується особистими поясненнями відповідних працівників; при співставленні отриманих від цих осіб даних щодо розміру виплачених їм доходів з поданими позивачем платіжними відомостями податковою інспекцією встановлено, що у бухгалтерському та податковому обліку «неофіційна» заробітна плата не відображалась, внаслідок чого до бюджету Підприємством не було перераховано 2279,40 грн. податку з доходів фізичних осіб.

Відповідно до пункту 1.15 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Згідно з підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 названого Закону податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

В силу вимог підпункту 8.1.2 цього ж пункту податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.

З наведених законодавчих положень випливає, що податковий агент зобов'язаний утримати та перерахувати до бюджету нараховану суму податку безпосередньо з доходів платника при їх фактичній виплаті (нарахуванні).

У справі, що переглядається, суди, оцінивши подані учасниками спору докази у їх сукупності та взаємозв'язку, дійшли висновку про те, що податковою інспекцією не представлено безспірних доказів виплати Підприємством своїх працівникам необлікованих грошових коштів та їх розміру.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх судових інстанцій про те, що показання свідків можуть бути використані як відомості, що мають значення при здійсненні податкового контролю, однак повинні використовуватися поряд з іншими доказами, дослідженими в рамках заходів податкового контролю.

Акт перевірки не містить конкретних відомостей, які б відображали точний розмір заробітної плати за кожний місяць перевіреного періоду. А відтак розрахунок податкового органу по несплаченому податку з доходів фізичних осіб, який складений лише на підставі пояснень працівників, є таким, що ґрунтується на неточних (приблизних) сумах.

З урахуванням викладеного суди цілком правомірно визнали незаконним донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб.

Згідно з частиною першою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

А відтак переоцінка доказів та фактичних обставин справи, установлених судами попередніх інстанцій, не входить до повноважень касаційного суду.

Оскільки фактичні обставини спору встановлені судами за результатами повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів у їх сукупності та взаємозв'язку, норми матеріального права застосовані правильно, а порушень норм процесуального права не допущено, то підстав для задоволення касаційної скарги Бердичівської ОДПІ не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції відхилити.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11.04.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2011 у справі № 0670/542/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько