Ухвала суду № 36256261, 05.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/7072/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.

Судді: Бєлової Л.В.

Міщука М.С.

За участю секретаря: Свириди Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Міністерства культури України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Міністерства культури України про визнання протиправною відмови в задоволенні запиту на публічну інформацію щодо надання копій посадової інструкції директора Музею історії Десятинної церкви та копію штатного розпису Музею історії Десятинної церкви, зобов'язання надати посадову інструкцію директора Музею історії Десятинної церкви та штатний розпис Музею історії Десятинної церкви.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду, представник позивача - ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 22 лютого 2013 ОСОБА_3 звернувся до Міністерства культури України з запитом про надання публічної інформації, в якому просив надіслати на його адресу копії посадової інструкції директора Музею історії Десятинної церкви та штатного розпису Музею історії Десятинної церкви.

Листом №73/10/55-13 від 01 березня 2013 року Міністерство культури України повідомило позивача про відсутність правових підстав для надання копії контракту директора та штатного розпису Музею історії Десятинної церкви (далі - Музей), посилаючись на п. 2 ст. 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та п. 2 ст. 10 Закону України «Про захист персональних даних».

Не погоджуючись з відмовою відповідача в задоволенні запиту на публічну інформацію, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Музей історії Десятинної церкви створений відповідно до наказу Міністерства культури України від 09 квітня 2012 року № 320, є об'єктом державної власності, що належить до сфери управління Міністерства культури України.

Згідно п. 5.1 статуту Музею, керівництво Музеєм здійснює директор, який призначається на посаду та звільняється з посади Органом управління майном (Міністерством культури України) шляхом укладення з ним контракту.

В силу ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України, контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору можуть встановлюватись угодою сторін.

Пунктом 9 розділу ІІІ Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203, у контракті передбачаються строки його дії, вимоги до збереження державного майна, права, обов'язки та відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці (виконання робіт), умови розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання прийнятих на себе зобов'язань, з урахуванням галузевих особливостей та фінансового стану підприємства, включаючи обов'язкове підвищення кваліфікації або перепідготовку протягом терміну дії контракту (але не рідше одного разу на п'ять років).

Згідно ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних», персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Так, перелік відомостей, що становлять службову інформацію затверджений Наказом Міністерства культури України від 09 червня 2011 № 432/0/16-11, та включає в себе персональні дані та зміст трудових контрактів, укладених Міністерством з керівниками закладів культури (п. 15 вказаного Переліку).

Частиною 1 ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації», визначено, що конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватись у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Закону «Про інформацію», інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

В силу ч. 1 ст. 21 вищевказаного Закону, інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Згідно положень ч. 2 ст. 21 Закону «Про інформацію», конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно п. 2 ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації», доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 вищевказаного Закону, інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація, таємна інформація, службова інформація.

Положеннями ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

В силу пп. 4.1 п. 4 та пп. 5.2 п. 5 Статуту Музею, структура і штатний розпис музею визначаються його керівником (директором) у межах доведеного в установленому порядку фонду заробітної плати та затверджується органом управління (Міністерством культури України).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації», цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

Як вбачається з матеріалів справи, посадова інструкція керівника Музею не складалась, оскільки його права, обов'язки та завдання визначені законодавством України та укладеним контрактом.

Судом встановлено, що оскільки посадову інструкцію директора Музею замінює контракт, відповідач розглянув запит позивача про надання інформації, як запит про надання копії контракту.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідності до вищеперелічених норм законодавства України, контракт директора Музею належить до конфіденційної інформації.

З урахуванням наведеного, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», колегія суддів зазначає, що відповідач правомірно відмовив позивачу у наданні копії такого контракту.

Також, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що оскільки інформація про штатний розпис відповідачем отримана при здійсненні ним функцій органу управління, відмова у наданні копії штатного розпису Музею здійснена у межах та у відповідності до положень чинного законодавства України.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні докази визнання нечинним в судовому порядку Наказу Міністерства культури України від 09 червня 2011 № 432/0/16-11 «Про затвердження переліку відомостей, що становлять службову інформацію», який взятий в основу прийняття рішення судом першої інстанції, слідує висновок, що даний наказ за своїм змістом відповідає ст. 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог, оскільки, відмовляючи у наданні відповіді на запит, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.

Судді: Бєлова Л.В.

Міщук М.С.

Повний текст ухвали виготовлено 11 грудня 2013 р.

.

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Бєлова Л.В.