Постанова № 36255563, 10.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/7861/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К. Ю. Суддя-доповідач: Федотов І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів - Ісаєнко Ю.А. та Епель О.В.,

при секретарі - Трегубенко Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авалон" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авалон" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби, Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві про скасування податкового повідомлення-рішення №0009892202 від 04.10.2012, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авалон" (далі - позивач або ТОВ "Авалон") звернулося до суду позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач-1 або податковий орган), Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві (відповідач -2) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0009892202 від 04.10.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права та прийняти нову, якою задовольнити позов повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 2 ч. 1 ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Соло 25» і ТОВ «СВН Антарекс» є фіктивними правочинами та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 20 вересня 2012 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «Авалон» з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту за березень, квітень 2012 року, за результатами якої складено акт № 743/22-02/32209207.

За висновком проведеної перевірки, податковим органом встановлено порушення позивачем статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, а саме: заниження суми податку на додану вартість за березень, квітень 2012 року у розмірі 535659 грн. при формуванні податкового кредиту за рахунок ТОВ «Соло 25, ТОВ «СВН Антарекс».

На підставі Акту перевірки відповідачем-1 винесено податкове повідомлення-рішення від 04 жовтня 2012 року № 0009892202, яким позивачу в порушення статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами і доповненнями збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 669574 грн., у тому числі за основним платежем - 535659 грн. та за штрафними санкціями - 133915 грн.

Не погоджуючись з зазначеним вище податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне.

Законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В силу вимог пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України, для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, встановлені чіткі умови за якими виникає право у платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту а також визначення дати виникнення у нього такого права при відбуванні перелічених в зазначеному пункті Закону подій.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV. В іншому випадку, відповідно до підпункту пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у платника податків не виникає права відносити до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість без належних на те документів, обов'язковість заповнення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення і згідно ч.1 ст.9 цього ж Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, та повинні мати обов'язкові реквізити, зазначені в названій статті.

Згідно пункту 201.10 вказаної статті, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з контрагентами ТОВ «Соло 25», ТОВ «СВН Антарекс».

Між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «СВН Антарекс» укладено Договори про надання послуг, а саме: договір від 26 квітня 2012 року № 26/04-1 про розробку типового проекту інтер'єру мультипаливного комплексу, договір від 27 квітня 2012 року № 27/04-1 про розробку типового проекту автомобільної газонаповнювальної компресорної станції, договір від 24 червня 2012 року № 27/04-6 про розробку типового інтер'єру, екстер'єру магазину та кафе на автомобільній газозварювальній компресорній станції, за умовами яких Виконавець зобов'язується виконати роботи, передбачені цими Договорами.

30 квітня 2012 року сторонами підписано акти надання послуг № 328 на виконання договору 27/04-5, № 292 на виконання договору № 26/04-1, № 306 на виконання договору № 27/04-6, ТОВ «СВН Антарекс» виписано податкові накладні.

Оплата за виконані за договорами послуги проводилась у безготівковій формі, на підтвердження чого позивачем надані копії банківських виписок, завірені належним чином.

Позивачем включено за березень 2012 року до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 50849 грн. по господарським операціям з ТОВ «Соло 25».

Між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Соло 25» укладено Договір купівлі-продажу від 28 березня 2012 року № 28-3, за умовами якого Продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити обладнання (надалі - товар). Найменування товару, кількість, вартість вказані в Додатку № 1 до даного договору.

На підтвердження реальності вищезазначеної операції позивачем надано копії акту прийом-передачі товару від 28 березня 2013 року за договором № 28-3, рахунку на оплату від 28 березня 2012 року № 761, податкову та видаткову накладні від 30 березня 2012 року.

Оплата за товар, переданий згідно договору № 28-3 проводилась у безготівковій формі, на підтвердження чого позивачем надані копії банківських виписок, завірені належним чином.

Посилання суду першої інстанції на відсутність в матеріалах справи доказів перевезення придбаного товару, судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки в договорі з ТОВ «Соло-25» не зазначено конкретного порядку поставки товару, таким чином товар міг бути поставленим за рахунок контрагента позивача.

Колегія суддів зауважує, що ТОВ «Соло 25», ТОВ «СВН Антарекс», на момент проведення операцій із позивачем мали право на виписку податкових накладних і були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем надано всі необхідні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій на підставі вказаних вище договорів.

В своїх висновках податковий орган та суд першої інстанції посилаюся на те, що укладені між позивачем та контрагентом договори є нікчемними.

Однак, судова колегія вважає, що посилання на положення ст.ст.203,215, 228ЦК України є безпідставним, виходячи з того, що у відповідності до ст.203ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.215ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин).

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Як визначено в ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В судовому порядку такі угоди позивача нікчемними не визнавались, тому висновки про ознаки нікчемності укладених позивачем угод (навіть без їх переліку) ґрунтуються на припущеннях та не підтвердженні будь-які належні докази цього.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що наведені в акті перевірки порушення не дають право податковому органу вчиняти дії щодо визнання угод нікчемними, а є лише підставою, при наявності достатніх доказів, для звернення до суду у встановленому законодавством порядку з вимогою про визнання правочинів недійсними.

Судова колегія зазначає, що договори, укладені між позивачем та його контрагентами в судовому порядку не оспорювався, недійсними (фіктивними) не визнавалися, їх зміст не суперечить вимогам чинного законодавства, а тому висновок податкового органу про їх нікчемність не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

За таких обставин, судова колегія вважає, що зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, тому у відповідача були відсутні підстави для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Щодо наданих під час апеляційного розгляду справи представником ДПІ копій вироків Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.06.2013 року у кримінальній справі № 308/8461/13-к та Дніпровського районного суду м. Києва від 12.03.2013 року у кримінальній справі № 2604/26239/12, роздрукованих з єдиного державного реєстру судових рішень, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, наведена процесуальна норма встановлює обов'язковість для врахування адміністративним судом фактів, наведених у вироку, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Однак у кримінальних справах № 308/8461/13-к та № 2604/26239/12 правовідносини позивача та ТОВ «Соло 25», ТОВ «СВН Антарекс» у рамках діяльності останніх не досліджувалися; у зазначеному вироку не встановлено фактів вчинення певними особами дій щодо створення схеми для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди за участю Підприємства.

У той же час фіктивність реєстрації ТОВ «Соло 25» не означає автоматичної фіктивності усіх правочинів, укладених цим суб'єктом господарювання, та не може розглядатися як доказ безтоварності усіх без виключення здійснюваних ним господарських операцій.

Крім того, слід зазначити, що вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.06.2013 року у кримінальній справі № 308/8461/13-к встановлено фіктивність реєстрації ТОВ «Техно», з яким позивач взагалі не мав господарських операцій.

Крім того, із копій наданих вироків не можливо встановити, чи набрали вони законної сили.

За таких підстав, надані під час апеляційного розгляду справи вироки не можуть бути доказом неправомірного формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з контрагентами.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного Суду України від 09.10.13 року у справі 2а/2370/4958/12.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ, якщо останній виконав усі передбачені законом умови для цього.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит. Вказані позивачем суми підтверджені наявними у матеріалах справи копіями первинних документів.

Судова колегія зауважує, що здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій.

На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Соло 25, ТОВ «СВН Антарекс», останні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та були платниками податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи недійсними не визнавались.

Таким чином, відповідачем не доведено обґрунтування правомірності прийнятих податкового повідомлення-рішення, відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене вище, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, та підтверджені в ході апеляційного провадження, через що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авалон" задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 липня 2013 року скасувати та ухвалити нову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Авалон" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби, Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві про скасування податкового повідомлення-рішення №0009892202 від 04.10.2012 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 04 жовтня 2012 року № 0009892202.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авалон" 2294 грн. 00 коп. судового збору за подання адміністративного позову, та 1147 грн. 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 13.12.2013 року.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Епель О.В.