Постанова № 36254958, 10.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/13539/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.

Суддя-доповідач: Федотов І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів - Ісаєнко Ю.А. та Епель О.В.,

при секретарі - Трегубенко Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПроАктив Медіа Колсантинг» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПроАктив Медіа Колсантинг» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПроАктив Медіа Колсантинг» (далі - позивач або ТОВ «ПроАктив Медіа Колсантинг») звернулося до суду позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) (далі - відповідач або податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.05.2013 р. № 0006182208 та 0006192208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права та прийняти нову, якою задовольнити позов повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 2 ч. 1 ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ «НВО «Мета», ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн» є фіктивними правочинами та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ПроАктив Медіа Консалтинг» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «НВО «Мета» та ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн» за період з 01.01.2009 року по 30.06.2012 року.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки № 692/22-08/32917425 від 07.09.2012 р., в якому встановлені порушення позивачем вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4., п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», щодо заниження податку на додану вартість за період з 01.10.2009 р. по 30.06.2010 р. у загальній сумі 306 957,00 грн., а також п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», щодо завищення валових витрат на загальну суму 1 534 786, 00 грн. та заниження податку на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 383 696,00 грн.

В Акті перевірки відповідачем було встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з контрагентами ТОВ «НВО «Мета» та ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн», щодо надання останніми на користь позивача рекламних послуг, а саме: трансляція рекламних відеоматеріалів на регіональних телеканалах України.

На підставі вказаних висновків Акта перевірки відповідачем було винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 14.05.2013 р. № 0006182208, про сплату податку на додану вартість за основним зобов'язанням 246 667 грн. 00 коп., та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 10 418 грн. 00 коп., разом з штрафними (фінансовими) санкціями - 257 085 грн. 00 коп.;

- від 14.05.2013 р. № 0006192208, про сплату податку на прибуток за основним зобов'язанням 235 750 грн. 00 коп., без застосування штрафних (фінансових) санкцій.

За наслідками оскарження позивачем податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку, скарги позивача були залишені без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Не погоджуючись з зазначеними вище податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5.1. статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Підпунктом 11.2.1. пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

У відповідності до абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення (пункт 150.1 статті 150 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пунктом 1.7, підпунктом 7.4.1, підпунктом 7.4.5 пункту 7.4, підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, суд приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Податковий кодекс України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

У перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з контрагентами ТОВ «НВО «Мета» та ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн».

Так, між позивачем та ТОВ «НВО «Мета» укладено Договір про надання послуг № 026/1 від 25.01.2011 р. щодо надання останнім на користь позивача рекламних послуг, а саме: трансляція рекламних відеоматеріалів на регіональних телеканалах України.

Виконання умов вказаного договору підтверджується наступними документами: актом виконаних робіт № 1 від 28.02.2011 р., податковою накладною № 31 від 28.02.2011 р., актом виконаних робіт № 2 від 31.03.2011 р., податковою накладною № 64 від 30.03.2011 р.

Всього за Договором про надання послуг № 026/1 від 25.01.2011 р., ТОВ «НВО «Мета» надано послуг для ТОВ «ПроАктив Медіа Консалтинг» на загальну суму 550 000 грн., в т.ч. ПДВ 91 666, 67 грн.

Також, між позивачем та ТОВ «ТРК «Реклама-Дизайн» укладено Договір про надання послуг № 068/2 від 21.04.2011 р., виконання умов якого підтверджується наступними документами: актом виконаних робіт № 1 від 31.05.2011 р., податковою накладною № 13 від 31.05.2011 р., актом виконаних робіт № 9 від 30.06.2011 р., податковою накладною № 3 від 10.06.2011 р., податковою накладною № 9 від 30.06.2011 р., актом виконаних робіт № 24 від 22.07.2011 р., податковою накладною № 24 від 22.07.2011 р.

Всього за Договором про надання послуг № 068/2 від 21.04.2011 р. ТОВ «ТРК «Реклама-Дизайн» надано послуг для ТОВ «ПроАктив Медіа Консалтинг» на загальну суму 930 000 грн., в т.ч. ПДВ 155 000 грн.

ТОВ «ПроАктив Медіа Консалтинг» перерахувало на рахунок ТОВ «НВО «Мета» та ТОВ «ТРК «Реклама-Дизайн» вказані грошові кошти за наслідками зазначених правовідносин.

Фактичне виконання умов договорів також підтверджується належним чином оформленими завданнями (сітками розміщення) рекламних матеріалів замовника на регіональних телерадіокомпаніях України, монтажними листами, ефірними довідками, звітами про виконання організації трансляцій рекламних матеріалів що підтверджують фактичне розміщення рекламних матеріалів позивача на регіональних телеканалах України відповідно до умов договорів.

Колегія суддів зазначає, що ТОВ «НВО «Мета», ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн», на момент проведення операцій із позивачем мали право на виписку податкових накладних і були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем надано всі необхідні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій на підставі вказаних вище договорів.

В своїх висновках податковий орган та суд першої інстанції посилаюся на те, що укладені між позивачем та контрагентом договори є нікчемними.

Однак, судова колегія вважає, що посилання на положення ст.ст.203,215, 228ЦК України є безпідставним, виходячи з того, що у відповідності до ст.203ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.215ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин).

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Як визначено в ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В судовому порядку такі угоди позивача нікчемними не визнавались, тому висновки про ознаки нікчемності укладених позивачем угод (навіть без їх переліку) ґрунтуються на припущеннях та не підтвердженні будь-які належні докази цього.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що наведені в акті перевірки порушення не дають право податковому органу вчиняти дії щодо визнання угод нікчемними, а є лише підставою, при наявності достатніх доказів, для звернення до суду у встановленому законодавством порядку з вимогою про визнання правочинів недійсними.

Судова колегія зазначає, що договори, укладені між позивачем та його контрагентами в судовому порядку не оспорювався, недійсними (фіктивними) не визнавалися, їх зміст не суперечить вимогам чинного законодавства, а тому висновок податкового органу про їх нікчемність не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

За таких обставин, судова колегія вважає, що зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, тому у відповідача були відсутні підстави для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів звертає увагу, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог чинного законодавства України, сформовані на підставі аналізів Акту про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «НВО «Мета» від 27.06.2012 року та Акту про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн» від 03.07.2012 року, на які посилається відповідач, є необґрунтованими, оскільки результати аналізу фінансово-господарської діяльності контрагентів, відповідно до вимог податкового законодавства України, не можуть бути підставами для застосування санкцій щодо позивача.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в його ухвалі від 10.10.2012р. за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

Судова колегія зауважує, що здійснення господарської діяльності контрагентом не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Законодавство не наділяє юридичних осіб правом перевіряти відповідність законодавству та достовірність установчих документів, а також достовірність підписів по угодах укладених з контрагентами. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій.

В ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що 21 вересня 2012 року за результатами розгляду Печерським районним судом м. Києва кримінальної справи № 1-555/12 за обвинуваченням ОСОБА_4 у скоєнні злочинів, передбачених за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 1, ч. 2 та ч. 3 ст. 358 КК України, була винесена постанова, згідно якої його було звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 1, ч. 2 та ч. 3 ст. 358 КК України на підставі норм ст.ст. 1, 6 ,8 Закону України «Про амністію», та закрито порушену кримінальну справу.

За результатами дослідження текстових частин постанови Печерського районного суду м. Києва від 21.09.2012р. по кримінальній справі № 1-555/12, колегією суддів встановлено, що у вказаній постанові не наведено жодних висновків щодо встановлення фактів реальності (товарності) господарських операцій безпосередньо між позивачем та ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн», ТОВ «НВО «Мета».

Колегія суддів також вважає безпідставними посилання суду першої інстанції на протоколи допиту обвинуваченого ОСОБА_4, оскільки останні відсутні в матеріалах справи.

Таким чином, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання відповідача та суду першої інстанції на вказані вище матеріали кримінальної справи № 54-3414 та постанову Печерського районного суду м. Києва від 21.09.2012р. по кримінальній справі № 1-555/12, як належні докази нікчемності спірних правочинів позивача з контрагентами - ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн» та ТОВ «НВО «Мета».

На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «НВО «Мета», ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн», останні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та були платниками податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи недійсними не визнавались.

Крім того, колегія суддів не може залишити поза увагою порушення відповідачем строків прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Так, відповідно до п. 86.8 ст. 86 податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Однак, як свідчать матеріали справи, Акт перевірки був складений відповідачем 07.09.2012 року, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті останнім лише 14.05.2013 року.

Таким чином, відповідачем не доведено обґрунтування правомірності прийнятих податкових санкцій, відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене вище, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, та підтверджені в ході апеляційного провадження, через що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПроАктив Медіа Колсантинг» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 жовтня 2013 року скасувати та ухвалити нову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПроАктив Медіа Колсантинг» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) від 14 травня 2013 року № 0006182208 та № 0006192208.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПроАктив Медіа Колсантинг» 2294 грн. 00 коп. судового збору за подання адміністративного позову, та 1147 грн. 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 12.12.2013 року.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Епель О.В.