Ухвала суду № 36251983, 10.12.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2013 р. справа № 804/4441/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Божко Л.А.

суддів: Лукманової О.М. Прокопчук Т.С.

за участю секретаря судового засідання: Соломки М.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и В :

В березні 2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби та просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000801702 від 20 березня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 106458,75 грн., з яких основний платіж складає 85167,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції складають 21291,75 грн.

В обґрунтуванні позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення винесене з грубим порушенням норм чинного законодавства.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000801702 від 20 березня 2013 року прийняте Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м.Дніпропетровська, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на 106 458,75 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 травня 2013 року та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби

У період з 26.02.2013 року по 05.03.2013 року податковим органом проведена документальна невиїзна перевірка ФОП Антипенко Вікторії Вікторівни з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Ривс» за квітень 2012 року, ТОВ «Старт-Д» за вересень 2013 року, ПП «АТМ» за серпень 2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 11.03.2013 року №811/17-2/НОМЕР_1, в якому зафіксовано порушення: п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, п.3 ст.5, п.1 ст.7 Господарського кодексу України, в результаті чого донараховано податку на додану вартість за квітень, серпень, вересень 2012 року всього у сумі 86 167 грн., у тому числі по періодах:

за квітень 2012 року у розмірі 18000,00 грн.;

за серпень 2012 року у розмірі 22667,00 грн.;

за вересень 2012 року у розмірі 44500,00 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення від 11 березня 2013 року №0000801702, яким яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 106458,75 грн., з яких основний платіж складає 85167,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції складають 21291,75 грн.

За правилами статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається, зокрема: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ТОВ «Старт-Д» було укладено договір від 31.07.2012 року №3107125 АН, згідно якого позивач поручає, а ТОВ "Старт-Д" приймає на себе зобов'язання із здійснення поліграфічних та інших видів рекламних послуг в тому числі оперативного лізингу. 31.08.2012 року вказаними сторонами було укладено додаткову угоду до договору від 31.07.2012, відповідно до якої ТОВ "Страт-Д" зобов'язується поставити позивачу станок для виготовлення мішків та бумажних пакетів СК 898 (Саше) 8441200000 по цінам зазначеним у видаткових документах.

Також між позивачем та ТОВ «Ривс» було укладено договір поставки від 24.03.2012 року, згідно якого ТОВ «Ривс» (постачальник_ зобов'язується передати у власність позивачу (покупцю) товар (папір), а покупець зобов'язується прийняти та сплатити його на умовах цього договору.

Між позивачем та ПП «АТМ» укладені договір №310721 АН та договір №3102723 АН від 31.07.2012 року, відповідно до яких позивач доручає, а ПП "АТМ" зобов'язується надати (поставити) поліграфічні та інші види рекламних товарів (робіт, послуг). 31.07.2012 року до зазначених договорів було укладено додаткові угоди №02/08-12, відповідно до яких позивач доручає, а ПП "АТМ" зобов'язується виготовити та розповсюдити листівки у строк до 13.08.12 року та №03/08-12, відповідно до яких позивач доручає, а ПП "АТМ" зобов'язується виготовити та розповсюдити буклети у строк до 22.08.2012 року.

Реальність здійснення господарських операцій по вказаним договорам підтверджується видатковими накладними, рахунками-фактурами, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податковими накладними.

Проаналізувавши матеріали справи судом встановлено, що господарські операції за перевіряємий період здійснювалися між позивачем та його прямим контрагентом, що підтверджується належними первинними документами, та в результаті здійснення таких господарських операцій реально змінився майновий стан платника податків - позивача по справі.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що не можуть бути взяті до уваги посилання відповідача в апеляційній скарзі про використання ним актів перевірки контрагентів позивача: а, саме, акту №7203/224/32694059 від 21.12.2012 року, акту №7211/224/34914473 від 21.12.2012 року, акту №7198/22-4/24606641 від 21.12.2012 року, оскільки дії податкового органу, в результаті яких складені вказані акти визнані протиправними.

Так, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013 року, визнано протиправними дії ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська, які полягають у проведенні перевірки ТОВ «Стар-Д» та в результаті яких було складено акт №7203/224/32694059 від 21.12.2012 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.03.2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2013 року, визнано протиправними дії ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська, які полягають у проведенні перевірки ТОВ «Ривс» та в результаті яких було складено акт№7211/224/34914473 від 21.12.2012 року..

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.03.2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2013 року, визнано протиправними дії ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська, які полягають у проведенні перевірки ТОВ «АТМ» та в результаті яких було складено акт №7198/22-4/24606641 від 21.12.2012 року.

Згідно ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, 228 (в редакції на момент правовідносин) ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Суд зазначає, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Пленум Верховного Суду України в п. 18 Постанови від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"зазначив, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо".

Таким чином, законодавством відокремлено порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачено наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Умисел юридичної особи в даному випадку визначається умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов'язання.

Доказів наявності умислу у сторін на здійснення правочину його з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (вирок суду про притягнення сторін цього договору до кримінальної відповідальності тощо) відповідач не зазначив.

За таких обставин, суд не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили у відповідності до ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий: Л.А. Божко

Суддя: О.М. Лукманова

Суддя: Т.С. Прокопчук