Постанова № 36249863, 17.12.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2013 року Справа № 914/1315/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),суддів:Воліка І.М., Шевчук С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Група"на рішення та постановугосподарського суду Львівської області від 18.06.2013 р. Львівського апеляційного господарського суду від 22.10.2013 р.у справі№ 914/1315/13 господарського суду Львівської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Група"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "М-ФОН"прозвернення стягнення на предмет іпотеки,за участю представників: від позивача Рачок Н.М., Награбовський О.В.від відповідачане з'явивсявід третьої особине з'явився

ВСТАНОВИВ:

У березні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Група" (далі - ТОВ "Торгова Група") про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням господарського суду Львівської області від 18.06.2013 р. у справі № 914/1315/13 (суддя Синчук М.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.10.2013 р. (колегія суддів у складі: Кузя В.Л. - головуючого, Желіка М.Б., Малех І.Б.), позов задоволено повністю. У рахунок часткового погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "М-ФОН" (далі - ТОВ "М-ФОН") перед ПАТ "Укрсоцбанк" у розмірі 7 825 000,00 грн. за генеральною угодою факторингу № 000/1-06/7-008 від 18.08.2011 р. та угодою про співробітництво та організацію взаємовідносин за внутрішнім факторингом № 000/1-06.7-009 від 19.08.2011 р. звернуто стягнення на предмет іпотеки оціночною вартістю 7 820 000,00 грн. (без ПДВ), яке є предметом іпотечного договору від 19.08.2011 р., зареєстрованого в реєстрі за № 3030, укладеного між ПАТ "Укрсоцбанк" та ТОВ "Торгова Група", та знаходиться за адресою: Україна, Львівська обл., м. Львів, вул. Вашингтона Дж., буд. 8, шляхом набуття права власності ПАТ "Укрсоцбанк" на предмет іпотеки - приміщення магазину-складу, загальною площею 1 157,8 кв.м, що знаходиться за адресою: Україна, Львівська обл., м. Львів, вул. Вашингтона Дж., буд. 8. Визнано за ПАТ "Укрсоцбанк" право власності на приміщення магазину-складу, загальною площею 1 157,8 кв.м, що знаходиться за адресою: Україна, Львівська обл., м. Львів, вул. Вашингтона Дж., буд. 8, та належить ТОВ "Торгова Група" на праві власності.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Львівської області від 18.06.2013 р. та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.10.2013 р. у справі № 914/1315/13, ТОВ "Торгова Група" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить суд скасувати вказані судові акти та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ "Укрсоцбанк" відмовити.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.12.2013 р. колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Воліка І.М., Шевчук С.Р. прийнято касаційну скаргу ТОВ "Торгова Група" на рішення господарського суду Львівської області від 18.06.2013 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.10.2013 р. у справі № 914/1315/13 до касаційного провадження та призначено розгляд скарги у судовому засіданні на 17.12.2013 р. о 10 год. 00 хв.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Торгова Група", який надійшов через канцелярію Вищого господарського суду України 16.12.2013 р., ПАТ "Укрсоцбанк" проти касаційної скарги заперечує та просить суд залишити її без задоволення, а оскаржувані судові акти - без змін.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), були належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач та третя особа не скористалися передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією.

Заслухавши представників позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 15.06.2010 р. між ТОВ "М-ФОН" (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Самсунг Електронікс Україна Компані" (далі - ТОВ "Самсунг Електронікс Україна Компані") (Постачальник) укладено договір № TN/67/14-0610.

18.08.2011 р. між ПАТ "Укрсоцбанк" (Фактор) та ТОВ "Самсунг Електронікс Україна Компані" (Клієнт) укладено генеральну угоду факторингу № 000/1-06/7-008 (далі - Генеральна угода факторингу), відповідно до п. 2.1 якої предметом Угоди є надання Фактором Клієнту послуг, передбачених п. 1.22 цієї Угоди, за умови відступлення Клієнтом Фактору дійсних прав вимог.

На виконання Генеральної угоди факторингу позивачу були відступлені права вимоги за договором № TN/67/14-0610 від 15.06.2010 р., що зазначено в додатку № 1 до Генеральної угоди факторингу.

19.08.2011 р. між ПАТ "Укрсоцбанк" та ТОВ "М-ФОН" було укладено угоду про співробітництво та організацію взаємовідносин за внутрішнім факторингом № 000/1-06.7-009 (далі - Угода про співробітництво) (із змінами та доповненнями), за умовами якої ТОВ "М-ФОН" зобов'язалось своєчасно та в повному обсязі виконувати грошові зобов'язання з оплати товару за договором № TN/67/14-0610 від 15.06.2010 р. на користь Банку (п.п. 1.2, 3.1.1).

З метою забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "М-ФОН" за договором № TN/67/14-0610 від 15.06.2010 р. та Угодою про співробітництво, між ПАТ "Укрсоцбанк" (Іпотекодержатель) та ТОВ "Торгова Група" (Іпотекодавець) було укладено іпотечний договір від 19.08.2011 р., який зареєстровано в реєстрі за № 3030 (далі - Іпотечний договір), за умовами якого Іпотекодавець передав в іпотеку Іпотекодержателю в якості забезпечення виконання ТОВ "М-ФОН" основного зобов'язання наступне нерухоме майно: приміщення магазину-складу, загальною площею 1 157,8 кв.м, що знаходиться за адресою: Україна, Львівська обл., м. Львів, вул. Вашингтона Дж., буд. 8, та належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності № С-00793 від 16.08.2005 р., виданого Сихівською районною адміністрацією Львівської ради, реєстраційний номер № 11942702.

Відповідно до п. 1.4 Іпотечного договору ТОВ "Торгова Група" виступило майновим поручителем за зобов'язаннями ТОВ "М-ФОН" за Угодою про співробітництво щодо своєчасного та повного відшкодування Банку будь-яких витрат, понесених внаслідок невиконання та/чи неналежного виконання ТОВ "М-ФОН" зобов'язань за договором (-ами), прийнятими на факторингове обслуговування Банком та права вимоги щодо якого (-их) відступлені Банку, згідно з Генеральною угодою факторингу, в межах максимального розміру кредитного покриття в сумі 45 000 000,00 грн., а також сплати ТОВ "М-ФОН" можливих комісій, неустойки (пені, штрафів) та інших понесених Банком витрат.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) ( ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу, згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України, може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Положеннями ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, ТОВ "М-ФОН" належним чином не виконало зобов'язання, передбачені договором № TN/67/14-0610 від 15.06.2010 р. і п.п. 1.2, 3.3.1 Угоди про співробітництво, та не сплатило кредиторських вимог у сумі 38 808 683,14 грн.

Згідно з вимогою про усунення порушень основного зобов'язання за вих. № 08-в-ог/13831 від 19.10.2012 р., надісланою позивачем на адреси відповідача та третьої особи, станом на 18.10.2012 р. заборгованість ТОВ "М-ФОН" перед ПАТ "Укрсоцбанк" за договором № TN/67/14-0610 від 15.06.2011 р. та Угодою про співробітництво склала 38 808 683,14 грн., а саме: 33 119 838,02 грн. - сума простроченої заборгованості (основного боргу) за договором № TN/67/14-0610 від 15.06.2010 р.; 2 563 741,06 грн. - сума пені (згідно з п. 11.3 договору № TN/67/14-0610 від 15.06.2010 р.); 301 026,35 грн. - сума 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором № TN/67/14-0610 від 15.06.2010 р.; 2 456 004,78 грн. - сума плати за послуги з обслуговування кредиторської заборгованості (за період з 27.06.2012 р. по 30.08.2012 р. включно); 39 914,33 грн. - сума пені (згідно з п. 4.6 Угоди про співробітництво); 328 158,60 грн. - сума штрафу (згідно з п. 4.3 Угоди про співробітництво). Зазначена вимога залишилась не задоволеною.

Факт існування заборгованості відповідачем чи третьою особою у справі не оспорюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За приписами ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідно до п. 4.1 Іпотечного договору у разі невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Частинами першою та третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Отже, передбачений вказаною нормою договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, повинні відповідати загальним положенням про договір, установленим розділом II книги п'ятої ЦК України. При дотриманні цих умов іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки з дотриманням умов звернення стягнення та порядку реалізації, передбачених Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень".

Таким чином, у разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом. (Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26.12.2011 р. у справі № 4/1).

З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що нормами ст.ст. 36, 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки за рішенням суду. У цих нормах задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки ототожнюється передусім із способом звернення стягнення, який, поряд з іншими, може застосовуватися, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом. Сторони за законом можуть це питання врегулювати в позасудовому порядку, але вони не позбавлені цього права в судовому порядку за рішенням суду, що відповідає положенням ст.ст. 55, 124 Конституції України.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з п. 4.6 Іпотечного договору Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один з перелічених у даному положенні Договору способів, у тому числі шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку".

З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття позивачем права власності на предмет іпотеки.

Стосовно доводів відповідача щодо визначення вартості предмета іпотеки, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Як встановлено господарськими попередніх інстанцій, відповідно до звіту від 06.06.2013 р. про незалежну оцінку вартості нежитлових приміщень магазину-складу загальною площею 1 157,8 кв.м, що знаходяться за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Вашингтона Дж., 8 та належить відповідачу, складеного суб'єктом оціночної діяльності ПП "Енергомакс" (сертифікат № 12021/11 від 09.06.2011 р.), оцінка предмета іпотеки складає 7 820 000,00 грн., без ПДВ.

До матеріалів справи також долучено рецензію на вищезазначений звіт від 06.06.2013 р., згідно із загальним висновком якої "Звіт у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки".

Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно з ч. 1 ст. 32 ГПКУкраїни доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням викладеного, судами попередніх інстанцій обґрунтовано залишено без задоволення клопотання відповідача про призначення судової будівельно-технічної експертизи для визначення ринкової вартості нерухомого майна, що є предметом іпотеки, оскільки відповідно до ст.ст. 41, 42 ГПК України призначення судової експертизи є правом суду, а не обов'язком, тоді як надані позивачем у господарському суді першої інстанції матеріали є достатніми для встановлення усіх обставин і вирішення спору по суті.

При цьому, апеляційним господарським судом враховано, що відповідач був обізнаний щодо вказаного звіту про оцінку майна, поданого позивачем під час розгляду справи у місцевому господарському суді, проте не скористався своїм правом та не надав звіт про вартість предмета іпотеки до суду першої інстанції на спростування звіту, поданого позивачем, що могло б бути підставою для призначення судової експертизи.

За таких обставин, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, обґрунтовано вказав у рішенні оціночну вартість предмета іпотеки - 7 820 000,00 грн. (без ПДВ) на підставі звіту від 06.06.2013 р. про оцінку майна, складеного суб'єктом оціночної діяльності ПП "Енергомакс".

Разом з тим, апеляційним господарським судом обґрунтовано не прийнято як належний та допустимий доказ поданий відповідачем до суду апеляційної інстанції звіт про оцінку майна станом на 12.09.2013 р., який проведено ПП "Леда", оскільки, виходячи зі змісту наведених норм матеріального права, вартість предмету іпотеки повинна бути визначена до моменту прийняття судом відповідного рішення.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Група" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.10.2013 р. та рішення господарського суду Львівської області від 18.06.2013 р. у справі № 914/1315/13 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.М. Волік

С.Р. Шевчук