Постанова № 36248989, 18.12.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2013 року Справа № 813/8396/13-а

12 год. 07 хв. Зал судових засідань № 7

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Карп'як О.О. ,

при секретарі судового засідання Дорош Х.Р.,

за участю представників сторін:

від позивача - Овчарук В.І.

від відповідача - Яцук Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Радехівський цукор" до Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішень суб'єкта владних повноважень та про зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Радехівський цукор» (надалі Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (нададі Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 08.08.2013р. №0001311500, від 08.08.2013р. №0001321500, від 08.08.2013р. №0001331500, від 16.09.2013р. №0001371510, від 17.10.2013р. №0001411510, та про зобовя"язання відповідачанадати Управлінню Державного казначейства у Радехівському районі Головного управління Державного казначейства України у Львівській області висновок про відшкодування Товариству з обмеженою відповідальністю "Радехівський цукор" (ЄДРПОУ 36153189) податку на додану вартість у розмірі 26122500 (двадцять шість мільйонів сто двадцять дві тисячі п'ятсот) грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.

Податкові зобов'язання нараховані за результатами перевірки позивача на предмет достовірності нарахування від'ємного значення та декларування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за квітень - червень 2013 року, яка була проведена відповідачем у зв'язку з декларуванням позивачем суми бюджетного відшкодування. За результатами перевірки позивачу було визначено базу, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку, шляхом застосуванням звичайних цін (акти перевірки від 25.07.2013р. № 26/15-00/36153189 та від 02.09.2013р. № 29/15-00/36153189). Підставою для нарахування сум податку на додану вартість став висновок податкового органу про відсутність у позивача прав на формування податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентом ТзОВ «Чортківський цукровий завод». Позивач, не погоджується з такими висновками податкового органу з підстав, які викладені ним у позовній заяві.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, надав письмові заперечення, у яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Доводи відповідача викладені в письмових запереченнях та наведені під час судових засідань аналогічні доводам та висновкам викладеним в актах перевірки від 25.07.2013р. № 26/15-00/36153189 та від 02.09.2013р. № 29/15-00/36153189.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, допитавши свідка, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

29.04.2013 року між позивачем (покупець) та ТзОВ «Чортківський цукровий завод» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким, продажу підлягали активи (рухоме майно) ТзОВ «Чортківський цукровий завод» на загальну суму 82 184 100, 00 грн. (в т.ч. ПДВ 13 697 350, 00 грн.).

27.05.2013 року, між позивачем (покупець) та ТзОВ «Чортківський цукровий завод» (продавець) було укладено ще десять нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу, відповідно до яких продажу підлягало нерухоме майно ТзОВ «Чортківський цукровий завод» на загальну суму 74 550 900, 00 грн. (в т.ч. ПДВ 12 425 150, 00 грн.)

Загальна договірна вартість придбаного позивачем майна (рухомого та нерухомого) становила 156 735 000, 00 грн. (в т.ч. ПДВ 26 122 500, 00 грн.).

Згідно з платіжними дорученнями № 2123 від 30.04.2013р. на суму 12 000 000, 00 грн., № 2124 від 30.04.2013р. на суму 3 000 000, 00 грн., № 2135 від 27.05.2013р. на суму 15 000 000, 00 грн., № 2511 від 27.05.2013р. на суму 52 184 100, 00 грн., № 2512 від 27.05.2013р. на суму 475 489, 62 грн., № 2513 від 27.05.2013р. на суму 400 108, 57 грн., № 2514 від 27.05.2013р. на суму 370 752, 41 грн., № 2515 від 27.05.2013р. на суму 69 561 791, 71 грн., № 2516 від 27.05.2013р. на суму 2 637 521, 95 грн., № 2517 від 27.05.2013р. на суму 25 813, 11 грн., № 2518 від 27.05.2013р. на суму 161 610, 26 грн., № 2519 від 27.05.2013р. на суму 109 900, 17 грн., № 2520 від 27.05.2013р. на суму 677 040, 64 грн., № 2521 від 27.05.2013р. на суму 130 871, 55 грн. Позивач провів повний розрахунок з продавцем за все майно, придбане на підставі вищезгаданих договорів купівлі-продажу.

На суму здійснених позивачем виплат продавець (ТзОВ «Чортківський цукровий завод») виписав податкові накладні № 315 від 30.04.2013р., № 16 від 07.05.2013р., № 94 від 27.05.2013р., № 96 від 27.05.2013р., № 97 від 27.05.2013р., № 98 від 27.05.2013р., № 99 від 27.05.2013р., № 100 від 27.05.2013р., № 101 від 27.05.2013р., 102 від 27.05.2013р., № 103 від 27.05.2013р., № 104 від 27.05.2013р. та № 107 від 27.05.2013р.

27 травня 2013 року все майно (рухоме та нерухоме), яке було предметом купівлі - продажу згідно з вищезгаданими договорами купівлі-продажу, було передане продавцем покупцю на підставі одинадцяти актів приймання-передачі.

На підставі проведених між позивачем (покупцем) та продавцем розрахунків та отриманих ним від продавця податкових накладних, при складанні декларації з податку на додану вартість за квітень - травень 2013 року відповідну суму ПДВ у розмірі 26 122 500, 00 грн. Позивач включив до складу податкового кредиту.

Не погоджуючись із здійсненим позивачем розрахунком суми заявленого ним бюджетного відшкодування, 25 липня 2013 року відповідачем було проведено перевірку позивача на предмет достовірності нарахування від'ємного значення та декларування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за травень 2013 року.

За результатами такої перевірки відповідач, шляхом застосуванням звичайних цін (акт перевірки від 25.07.2013р. № 26/15-00/36153189), визначив позивачу нові базу, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку, та надіслав позивачу три податкових повідомлення-рішення від 08.08.2013р. №№ 0001311500, 0001321500 та 0001331500.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення від 08.08.2013р. № 0001311500 позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2 500 609, 00 грн. та нараховано штрафну санкцію у розмірі 625 152, 25 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення від 08.08.2013р. №0001321500 позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 23 478 407, 00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення від 08.08.2013р. №0001331500 позивачу нараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 215 226 грн (за основним платежем - 143 484, 00 грн. та за штрафною санкцією - 71 742, 00 грн).

У серпні 2013 року позивач своєчасно, і у встановленому порядку оскаржив ці три податкові повідомлення-рішення від 08.08.2013р. №№ 0001311500, 0001321500 та 0001331500 до податкового органу вищого рівня.

У наступному податковому періоді (за червень 2013 року), сплачену суму ПДВ позивач також включив до складу податкового кредиту.

Не погоджуючись із здійсненим позивачем розрахунком суми заявленого ним бюджетного відшкодування, відповідач провів перевірку правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок згідно податкової декларації з ПДВ за червень 2013 року (акт від 02.09.2013р. № 29/15-00/36153189), і з посиланням на раніше здійснені ним висновки щодо неправильного визначення платником податків суми податкового кредиту за травень 2013 року, виготовив і надіслав позивачу податкове повідомлення-рішення від 16.09.2013р. № 0001371510, яким підприємству було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, за червень 2013 року.

В подальшому, у жовтні 2013 р. відповідач застосував до позивача фінансові санкції за завищення бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за червень 2013 року шляхом складання податкового повідомлення-рішення № 0001411510 від 17.10.2013 року.

Всі вищенаведені фактичні обставини підтверджені документально і жодною із сторін не заперечуються.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до діючої на момент оскарження вищезгаданих податкових повідомлень-рішень редакції ст. 39, п.39.15 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження податкових повідомлень-рішень у яких база, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку визначені із застосуванням звичайних цін, або не сплачує відповідну суму, визначену в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених цим Кодексом податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник податкового органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Пунктом 5.6. Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1236 від 28.11.2012 року встановлено, що з 01 січня 2013 року, у разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження податкового повідомлення-рішення, винесеного із застосуванням звичайних цін, податкове повідомлення-рішення відкликається з урахуванням вимог пункту 39.15 статті 39 розділу І Податкового кодексу України.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, не зважаючи на факт оскарження позивачем 22 серпня 2013 року перших трьох податкових повідомлень-рішень від 08.08.2013р. №№ 0001311500, 0001321500 та 0001331500, у яких база, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку були визначені із застосуванням звичайних цін, відповідач, всупереч законодавству, яке діяло у відповідний період, оскаржені податкові повідомлення-рішення не відкликав.

01.09.2013 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо трансфертного ціноутворення» N 408-VII, 04.07.2013, згідно з яким статтю 39 ПКУ було викладено у новій редакції, згідно з якою норма про самостійне відкликання податковим органом оскаржених платником податків податкових повідомлень-рішень, у яких база, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку визначені із застосуванням звичайних цін, відсутня.

Таким чином, до 01.09.2013 року податкові повідомлення-рішення від 08.08.2013р. №№ 0001311500, 0001321500 та 0001331500 повинні були бути відкликані податковим органом, однак, в результаті протиправної бездіяльності відповідача, ці податкові повідомлення-рішення відкликаними не були, а після 01.09.2013 року, зазначені податкові повідомлення-рішення можуть бути відкликані податковим органом лише внаслідок їх скасування за рішенням суду.

Заперечуючи право позивача на віднесення до податкового кредиту суми сплаченого ним податку на додану вартість, та застосовуючи до позивача фінансові санкції за порушення податкового законодавства, відповідач посилається на положення п. 198.3 Податкового кодексу України, де зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/постуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу. При цьому, відповідач наголошує, що на його думку, загальна договірна (контрактна) вартість майна (рухомого та нерухомого) була вищою рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до п.39.1 ПКУ, звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне.

Відповідно до п.39.2 ПКУ, визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим кодексом, здійснюється за одним із таких методів :

а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу)

б) ціни перепродажу

в) «витрати плюс»

г) розподілення прибутку

г) чистого прибутку.

Відповідно до п. 39.14 ПКУ, обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган ДПС у порядку, встановленому законом. Проте, заперечуючи факт відповідності договірної ціни звичайній ціні, відповідач не застосував жодного із визначених п.39.2 ПКУ методів для доведення зворотнього, не довів неможливості їх застосуваня.

Не маючи у своєму розпорядженні визначених у встановленому законом порядку показників, які б свідчили про невідповідність договірної ціни рівню звичайних цін, відповідач не мав підстав не застосовувати положення пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 та п.39.1 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.39.3 ПКУ, у разі відсутності даних для застосування зазначених методів визначення звичайної ціни така ціна може бути визначена виходячи з результатів незалежної оцінки майна та майнових прав, яка проводиться суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність». Однак відповідачем, який піддав сумніву відповідність договірної ціни рівню звичайних цін, окрім незастосування визначених п. 39.2 ПКУ методів для визначення рівня звичайної ціни, не було залучено і суб'єкта оціночної діяльності, як це передбачено пунктом 39.3 ст.39 ПКУ. Натомість, як вбачається із матеріалів справи, такі дії вчинив продавець (ТзОВ «Чортківський цукровий завод»), за дорученням якого було проведено незалежну оцінку майна, яка була проведена сертифікованим суб'єктом оціночної діяльності (ТзОВ «Веритас Епрайзер») відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність», на підставі укладеного між ТзОВ «Чортківський цукровий завод» та ТзОВ «Веритас Епрайзер» договору № VA 2013/48 від 20.02.13р.

Відповідно до даної оцінки, станом на 29.04.2013 року ринкова вартість всього майна, яке підлягало продажу (рухомого та нерухомого) була визначена експертом у розмірі 131 068 930, 78 грн. (без ПДВ), тобто, така ціна є співрозмірною із визначеною сторонами договору купівлі-продажу договірною вартістю, яка становить 130 612 500, 00 грн. (без ПДВ).

Відхилення від визначеної експертом ринкової ціни становить менше ніж на 3 (три) відсотки, при допустимих 20%, як це передбачено п.39.15 ст.39 ПКУ, - відхилення у сторону зменшення, а не збільшення.

Судом встановлено, що дані про проведену оцінку майна суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» містяться в п.4.1.13. укладеного між позивачем та ТзОВ «Чортківський цукровий завод» договору купівлі-продажу від 29.04.2013 р., а також в розділі 3.1. Акту перевірки ТзОВ «Чортківський цукровий завод» № 198/22-05429587 від 27.08.2013 р., який було складено Чортківською ОДПІ ГУ Міндоходів у Тернопільській області.

Якщо не доведено зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору.

Посилання відповідача на різні вартісні показники які містяться в акті приймання-передачі рухомого майна, де вказано одразу кілька вартостей, а саме: «первісну», «балансову», «оціночну» «залишкову» тощо, які в тій чи іншій мірі відрізняються від договірної «транзакційної» вартості, та ринкової вартості, яка була визначена ліцензованим експертом - оцінювачем, не є належними та допустимими доказами свідчення невідповідності договірної ціни рівню звичайних цін, оскільки, згідно з роз'ясненнями Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України (ухвала ВАСУ від 07.06.2013 р. у справі № В/800/2249/13 та постанова ВСУ від 07.11.2011р.) з'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, яка прописана в п.39.2 ст. 39 ПКУ, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. Будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Таким чином, оскільки, з огляду на встановлені фактичні обставини, податковий кредит звітного періоду було визначено позивачем виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/постуг, яка не є вищою рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, суд приходить до висновку, що віднесення позивачем суми сплаченого ним ПДВ до податкового кредиту відбулось у повній відповідності до вимог чинного законодавства України.

Стосовно відмови відповідача у реалізації права позивача на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість з мотивів існування у контрагента позивача (ТзОВ «Чортківський цукровий завод») власних податкових зобов'язань зі сплати даного податку, суд приходить до висновку, що за обставини, коли контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Така обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання ним такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Відповідну правову позицію висловив Верховний Суд України у своїй постанові від 11.12.2007 року, яка є в матеріалах справи.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 р. у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) зазначено, що у разі, якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним із сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки для отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

В судовому засіданні від 18.12.2013 року в якості свідка було викликано до суду ОСОБА_3 З пояснень свідка вбачається, що ст. 39 Податкового кодексу України передбачено декілька методів визначення звичайної ціни, однак такі методи були відкинуті, оскільки не було ідентичного заводу, не було рівня співставних цін. Крім того вказувала, на те, що позивачем не було представлено незалежної експертної оцінки майна, а тому дана перевірка була проведена відповідно до п. 39.3 ст. 39 Податкового кодексу України. Повідомила, що при проведенні перевірки не було встанодено пов"язаності позивача та його контрагента.

Відповідно до частин першої та другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що позивач повністю виконав свої зобов'язання, та виконав усі передбачені законом умови щодо отримання ним бюджетного відшкодування з ПДВ та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. При цьому, позивач заперечує будь-яку пов'язаність із ТзОВ «Чортківський цукровий завод», і наголошує на тому, що продавець перебував поза межами його контролю і по відношенню до продавця у позивача не існувало жодних засобів перевірки.

У свою чергу відповідач не надав суду жодних доказів зворотнього, не надав доказів, які б свідчили про невиконання позивачем передбачених законом умов для отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, не надав суду доказів наявності у продавця (ТзОВ «Чортківський цукровий завод») податкового боргу зі сплати ПДВ, не надав доказів зловживань продавця, які пов'язані із сплатою ПДВ, а також доказів безпосередньої участі позивача у цих зловживаннях.

Відповідно до п.200.12 ПКУ, орган державної податкової служби зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Відповідно до п.200.15 ПКУ, у разі якщо за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або орган державної податкової служби розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, орган державної податкової служби не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов'язаний повідомити про це орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням.

Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження орган державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Оскільки судом встановлено, що відмова відповідачем позивачу у праві останнього на віднесення суми сплаченого ним ПДВ у розмірі 26 122 500, 00 грн. до податкового кредиту є протиправною та незаконною, відповідно, відповідач зобов'язаний виконати вимоги закону, і подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 71, 86, 87, 94, 158, 160, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Сокальської об'єднаної держаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області від 08.08.2013р. №0001311500, від 08.08.2013р. №0001321500, від 08.08.2013р. №0001331500, від 16.09.2013р. №0001371510, від 17.10.2013р. №0001411510.

3. Зобов'язати Сокальську об'єднану держану податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Львівській області протягом 5 робочих днів з моменту набрання постановою суду законної сили надати Управлінню Державного казначейства у Радехівському районі Головного управління Державного казначейства України у Львівській області висновок про відшкодування Товариству з обмеженою відповідальністю "Радехівський цукор" (ЄДРПОУ 36153189) податку на додану вартість у розмірі 26122500 (двадцять шість мільйонів сто двадцять дві тисячі п'ятсот) грн.

4. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Сокальської об'єднаної держаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Радехівський цукор" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Карп'як Оксана Орестівна

Повний текст постанови виготовлений і підписаний 23.12.2013 року.