Постанова № 36248518, 18.12.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5566/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2013 року Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Андрухіва В.В.

судді Бутенко А.В.

судді Юхтенко Л.Р.

при секретарі Белан М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив визнати нечинним рішення Державної міграційної служби України від 10 червня 2013 року № 341-13, яким йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати відповідача прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач обгрунтував свої вимоги тим, що 11 травня 2012 року він звернувся до Управління у справах біженців ГУДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в України. 25.07.2013 року позивач отримав повідомленням Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області №122 від 15.07.2013 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виданого на підставі рішення ДМС від 10 червня 2013 року № 341-13. Позивач вважає вищевказане рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно приймалося без врахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи, з формальних підстав, внаслідок чого порушені його права. Позивач зазначав, що є громадянином Афганістану. Основною причиною його виїзду з країни громадянського походження стало погіршення соціально - політичної ситуації в Афганістані. Позивач зазначив, що провінція Хост, в якій він проживав, є прикордонною, район знаходиться практично біля кордону з Пакистаном, через район проходить дорога Хост -Гардез-Кабул. В районі часто бувають угрупування талібів; постійно відбуваються сутички між талібами та американськими військовими, тому що в окружності 5 км розташована військова база американців military camp «Saraband». Американці звинувачують місцевих у підтримці талібів. Таліби знищують місцевих за те, що вони не віддають своїх дітей до їх угрупування. Також, позивач вказав, що кожного дня його шлях до школи проходив поряд з відділенням поліції, часто по дорозі поліція забирала прохожих чоловіків до себе у відділок і змушували їх йти воювати проти талібів, мама позивача злякалася, що його також можуть забрати до відділення та змусити йти воювати проти талібів, зателефонувала батькові заявника для того, щоб батько забрав сина до себе в Україну. Окрім того, ОСОБА_1 пояснив, що його батько ОСОБА_1 у 2008 році - отримав громадянство України, а брат ОСОБА_2 у 2006 році - статус біженця.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити з наведених вище підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, вважаючи його необгрунтованим, та просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та надані докази, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Афганістану, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець пр. Хост, район Надир Шах Кот, Афганістан. За національністю пуштун, за віросповіданням мусульманин-суніт. Одружений на гр. Афганістану ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 Має освіту 11 класів, з 1997 року до 2012 року навчався в школі «Надир Шах Кот», пр. Хост, район Надир Шах Кот, Афганістан, навчався з переривами. По закінченні школи, ОСОБА_1, не працював. В країні громадського походження (Афганістан) залишилися проживати мати - ОСОБА_4, дружина - ОСОБА_3 два рідних брати - ОСОБА_5 та ОСОБА_6, дві рідні сестри - ОСОБА_7 ОСОБА_8.

Судом також встановлено, що 08.04.2012 року ОСОБА_1 вилетів авіарейсом м.Кабул (Афганістан) - м.Москва (Російська Федерація), за національним паспортом та оформленою візою до Росії, м. Москви. В м. Москві знаходився тиждень. З м.Москви виїхав легковим автомобілем в напрямку російсько - українського кордону. Кордон перетинав пішки - 28.04.2012 року, поза пунктом пропуску (в протоколі співбесіди позивач зазначив іншу дату перетинання кордону - 26.04.2012 року). Після перетинання кордону позивач сів на легкову машину, якою дістався м. Харківа. З м.Харків виїхав рейсовим автобусом до м. Одеси.

11 травня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Управління у справах біженців ГУДМС України в Одеській області з заявою - анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в України.

01 червня 2012 року наказом №42 заступника начальника Управління у справах біженців ГУДМС України в Одеській області у відповідності до ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" прийнято рішення здійснити оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, особова справа ODS 12/196.

28 лютого 2013 року за результатами розгляду особової справи ODS 12/196 ОСОБА_1, Управління у справах біженців ГУДМС України в Одеській області на підставі абз. 4 п.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" дійшло до висновку про доцільність відмовити громадянину Афганістану ОСОБА_1 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

10 червня 2013 року Рішенням Державної міграційної служби України №341-13 ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону, відсутні.

25 липня 2013 року громадянин Афганістану ОСОБА_1 отримав повідомлення Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області за №122 від 15 липня 2013 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виданого на підставі рішення ДМС від 10 червня 2013 року №341-13.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

При цьому "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Як встановлено в ході розгляду справи, ОСОБА_1 звернувся до органів міграційної служби, мотивуючи свою заяву неможливістю повернення на батьківщину через погіршення соціально - політичної ситуації в Афганістані. Провінція Хост, в якій проживав позивач, є прикордонною, район знаходиться практично біля кордону з Пакистаном, через район проходить дорога Хост -Гардез-Кабул. В районі часто бувають угрупування талібів; постійно відбуваються сутички між талібами та американськими військовими, тому що на відстані 5 км розташована військова база США military camp «Saraband». Американці звинувачують місцевих жителів у підтримці талібів. Таліби знищують місцевих за те, що вони не віддають своїх дітей до їх угрупування.

Згідно п.1 Розділу ІІ (Жертви серед цивільного "населення") "КЕРІВНИЦТВА УВКБ ООН З ОЦІНКИ ПОТРЕБ У МІЖНАРОДНОМУ ЗАХИСТІ ОСІБ, ЯКІ ШУКАЮТЬ ПРИТУЛКУ, З АФГАНІСТАНУ"(далі КЕРІВНИЦТВО), так само, як і в 2012 році, оголошення Талібаном початку наступальних операцій в 2013 році містило попередження про те, що цивільні особи, пов'язані з урядом президента Карзая або його іноземними союзниками, знаходяться під загрозою нападу. Тенденція зростання числа жертв серед цивільного населення в результаті цілеспрямованих нападів збереглася і в 2013 році. Так, за повідомленнями МООНСА, кількість цивільних осіб, які стали жертвами подібних нападів, зросла на 29 % у першій половині 2013 року в порівнянні з тим же періодом в 2012 році, що також підтверджується інформацією відкритих компетентних джерел:

- http://shahamat-english.com/index.php/paighamoona/30919-statement-of-leadership-council-of-islamic-emirateregarding-%E2%80%98khalid-bin-waleed%E2%80%99;

- http://www.refworld.org/docid/51f8c0604.html)

Відповідно до п. 3 Розділу ІІІ (Потенційні групи ризику - Чоловіки та хлопці боєздатного віку), за наявними відомостями, на підконтрольних їм територіях антиурядові елементи використовують безліч механізмів вербування на військову службу, в тому числі механізми, засновані на примусі. Відповідно з традиційною формою воєнної мобілізації, відомої під назвою "Лашкар", кожна сім'я повинна віддати до лав армії чоловіка боєздатного возрасту. Повідомляється, що в районах поселень ВПЛ і на підконтрольних їм територіях антиурядові елементи вдаються до погроз і залякування для набору бійців до лав повстанської арміі. Особи , що роблять опір у вербуванні, піддаються загрозі звинувачення в шпигунстві на користь уряду, смерті або покарання, що також підтверджується інформацією відкритих компетентних джерел:

- http://www.icosgroup.net/2010/report/operation-moshtarak-lessons-learned; - http://www.refworld.org/docid/4e8eadc12.html;

- http://www.refworld.org/docid/502233982.html;

- http://www.refworld.org/docid/4e8eadc12.html.

Оскільки, позивач проживає в провінції Хост, на яку мають великий вплив антиурядові елементи, зокрема угрупування Талібан, і відповідно до п.2 Розділу ІІ (С) КЕРІВНИЦТВА (Здатність держави забезпечити защиту цивільного населення від порушень прав людини), незважаючи на те, що нормативно-правова база передбачає захист прав людини, практичне виконання зобов'язань по захисту і сприяння реалізації прав людини відповідно до національним та міжнародним законодавством часто являє собою складну задачу для Афганістану, державні органи Афганістану є вкрай неефективними. Конфлікт, що триває, негативно позначається на здатності уряду забезпечувати захист прав людини, в тому числі в регіонах, які перебувають під ефективним контролем антиурядових формувань. Можливість уряду забезпечувати захист прав людини в багатьох районах ослаблена відсутністю безпеки і величезною кількістю нападів з боку антиурядових формувань, що також підтверджується інформацією відкритих компетентних джерел:

-http://www.fco.gov.uk/en/news/latest-news/?view=News&id=758877882;

- http://www.refworld.org/docid/4f391a772.html;

- http://www.refworld.org/docid/50f7b5502.html;

- http://www.refworld.org/docid/502233982.html.

Окрім того, як встановлено судом, батько позивача ОСОБА_1 близько 18 років проживає в Україні, спочатку він отримав статус біженця, а в 2008 році - громадянство України. Брат позивача - ОСОБА_2 у 2006 році отримав статус біженця. Проте відповідачем при прийнятті рішення відносно позивача, зазначені обставини взагалі не враховувалися та не досліджувалися обставини, за яких близькі родичі позивача (батько, брат), набули в Україні статусу біженця.

За таких обставин, суд вважає, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, призвело до прийняття протиправного рішення щодо відмови ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з боку Державної міграційної служби України - органу, який приймає остаточне рішення на підставі зібраних доказів та висновку Управління.

Суд вважає, що прийняття рішення має здійснюватися з використанням повноважень та з метою, з якою це повноваження надано, а саме: рішення зазначених органів мають бути спрямовані на захист життя та свобод шукачів притулку.

Згідно ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд вважає, що позов ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування Рішення Державної міграційної служби України від 10.06.2013 року № 341-13 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підлягає задоволенню. Крім того, належить зобов"язати відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням інформації по країні походження та встановлених судом обставин.

Таким чином, позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 159-164 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Державної міграційної служби України від 10.06.2013 року № 341-13 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - визнати протиправним та скасувати.

Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В іншій частині позову - відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції - протягом 10 днів з дня проголошення постанови, а у разі застосування судом ч.3 ст.160 КАС України, - протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили у разі неподання апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст постанови виготовлено 18 грудня 2013 року.

Головуючий суддя В.В. Андрухів

Суддя А.В.Бутенко

Суддя Л.Р.Юхтенко