Постанова № 36248344, 04.12.2013, Житомирський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 806/6693/13-a

категорія 8.2.6

04 грудня 2013 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Гуріна Д.М. ,

секретар Галайба І.Б.,

за участю: представника позивача - Ратушного С.М.,

представників відповідача - Десятко А.В., Савицької І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Виробничо-комерційна фірма "Леся" до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень

встановив:

30 вересня 2013 року до Житомирського окружного адміністративного суду звернулось Приватне акціонерне товариство «Виробничо-комерційна фірма «Леся» (далі - ПАТ «ВКФ «Леся») із позовом до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів України у Житомирській області (далі - Новоград-Волинська ОДПІ) про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11 вересня 2013 року №0004582200 та №0004592200.

Ухвалами судді Житомирського окружного адміністративного суду від 3 жовтня 2013 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.

У позовній заяві ПАТ «ВКФ »Леся» вказало, що Новоград-Волинською ОДПІ проведено планову виїзну документальну перевірку ПАТ «ВКФ «Леся» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2012 року до 31 грудня 2012 року. За результатами перевірки відповідачем було складено акт перевірки №324/22-00/00309097 від 28 серпня 2013 року. На підставі вказаного акту перевірки Новоград-Волинською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення форми від 11 вересня 2013 року №0004582200 яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 441461 грн 00 коп. з яких 353169 грн 00 коп. основний платіж та 88292 грн 00 коп. - штрафні санкції та податкове повідомлення-рішення форми від 11 вересня 2013 року №0004592200, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування на суму 871644 грн 00 коп. Просить визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11 вересня 2013 року №0004582200 та №0004592200.

Підчас розгляду справи позивачем було змінено позовні вимоги в частині їх правового обґрунтування. (Том №1 а.с.86-89).

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив адміністративний позов задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні проти позову заперечували та просили у задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини у справі та перевіривши їх доказами, приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

З 6 серпня 2013 року до 27 серпня 2013 року посадовими особами Новоград-Волинської ОДПІ проведено планову виїзну документальну перевірку ПАТ «ВКФ «Леся» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2012 року до 31 грудня 2012 року. (Том №1 а.с. 14).

За результатами перевірки відповідачем було складено акт перевірки від 28 серпня 2013 року №324/22-00/00309097 (Том №1 а.с. 14-52), у якому зафіксовано порушення податкового законодавства, а саме:

1) підпункту 153.2.6 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України, в результаті завищення позивачем витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, що призвело до зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2012 рік на суму 871644 грн 00 коп. та донараховано податку на прибуток за 2012 рік на суму 353169 грн 00 коп.;

2) пункту 103.9 статті 103 Податкового кодексу України, в результаті неподання звіту про виплачені доходи, утримані та перераховані до бюджету податки на доходи нерезидентів з податку на прибуток підприємства) за IV квартал 2012 року;

3) підпункту 168.1.2, підпункту 168.1.4, підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, в результаті несвоєчасного перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб, який підлягає сплаті до бюджету у строки встановлені Податковим кодексом України для місячного податкового періоду, що призвело до нарахування пені за несвоєчасну сплату податку на доходи фізичних осіб у сумі 1839 грн 71 коп.;

4) підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, підпункту 3.2, підпункту 3.3 та підпункту 3.6 пункту З Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку затвердженого Наказом Державної податкової Адміністрації України від 24 грудня 2010 року № 1020, а саме не повідомлення державної податкової інспекції за встановленою формою відомостей про доходи громадян: не вірне відображення даних (відомостей) про доходи, які нараховувалися та виплачувалися фізичним особам в І-IV кварталах 2012 року від відчуження безпосередньо власником сільськогосподарської продукції (включаючи продукцію первинної переробки) в податкових розрахунках форми № 1-ДФ за І-IV квартали 2012 року під ознакою доходу «157» (фактично в податкових розрахунках форми № 1-ДФ в графі 5 «Ознака доходу» необхідно було відобразити ознаку доходу «148») та не відображення даних (відомостей) про суми нарахованих та виплачених фізичним особам в І кварталі 2012 року доходів у вигляді матеріальних благ (проживання в готелі) в сумі 2450 грн 00 коп. та відповідно утриманий (нарахований) податок на доходи фізичних осіб з додаткових матеріальних благ фізичним особам у вигляді проживання у готелі в сумі 432 грн 35 коп. під ознакою доходу «126»;

5) підпункту 164.2.2 та підпункту «б» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового Кодексу України, а саме не утримання 15% податку на доходи фізичних осіб в періоді з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року з додаткових матеріальних благ наданих у вигляді вартості харчування, безоплатно отриманого платниками податку - працівниками товариства та з виплат доходів фізичним особам за реалізовану ними сільськогосподарську продукцію, в яких довідка про право фізичної особи на отримання доходу від податкового агента без утримання податку форми № 3-ДФ не встановленої чинним законодавством форми, в результаті чого донараховано податку на доходи фізичних осіб в сумі 2225 грн 97 коп.

На підставі акта планової виїзної документальної перевірки від 28 серпня 2013 року №324/22-00/00309097, за порушення викладені в пункті 1 висновку акту перевірки, а саме: за порушення підпункту 153.2.6 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України Новоград-Волинською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 11 вересня 2013 року №0004582200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 441461 грн 00 коп. з яких 353169 грн 00 коп. основний платіж та 88292 грн 00 коп. - штрафні санкції та податкове повідомлення-рішення форми «П» від 11 вересня 2013 року №0004592200, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування на суму 871644 грн 00 коп. (Том №1 а.с. 11, 13).

Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що не погоджується з висновками податкового органу виходячи з підстав викладених у позовній заяві. Оскільки заперечує, що у вартість послуг, які надавались замовнику фірмі «Ляйневебер ГмбХ. Ко. КГ» (Німеччина), з переробки давальницької сировини не були враховані адміністративні витрати та витрати на збут в повному обсязі, оскільки фірма «Ляйневебер ГмбХ. Ко. КГ» (Німеччина) не була пов'язаною особою з позивачем. За таких підстав посилання відповідача на підпункт 153.2.6 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України не є правомірним, оскільки дана норма регулює оподаткування операцій лише з пов'язаними особами. На думку представника позивача дана норма дійсно встановлює обмеження щодо декларування валових витрат з пов'язаними особами по операціях з давальницької сировини у розмірі не більше ніж доходи від таких операцій, однак представником позивача наголошено на тому, що дана норма може бути застосована лише у контексті господарських операцій по переробці давальницької сировини з пов'язаними особами. Оскільки фірма «Ляйневебер ГмбХ. Ко. КГ» (Німеччина) в 2012 році не була пов'язаною особою з позивачем, то відносини позивача з вказаною компанією не можуть підпадати під дію цієї норми і вона не може бути застосована до ПАТ «ВКФ «Леся». Крім того представник позивача у судовому засіданні пояснив, що вказана норма податкового кодексу не передбачає виключення зі складу податкових витрат в цілому всіх адміністративних витрат та витрат на збут. За таких обставин позивач вважає, що відповідач не мав права виключати адміністративні витрати та витрати на збут та донараховувати податкові зобов'язання.

Представники відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог та змін до них заперечували та просили відмовити у їх задоволенні оскільки прийняті податковим органом рішення відповідають вимогам чинного законодавства та є правомірними з підстав, викладених у письмових запереченнях. (Том №1 а.с.93-94). У своїх запереченнях представники відповідача посилаються на частину 2 підпункту 153.2.6 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України на підставі якої вважають що якщо позивачем надавались послуги по пошиву одягу фірмі «Ляйневебер ГмбХ. Ко. КГ» (Німеччина), і навіть якщо вона не являлась пов'язаною особою до неї цілком правомірно можна застосувати частину 2 підпункту 153.2.6 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України, в якій вказано або за операціями з давальницької сировини. Тобто підприємство все одно не може бути збитковим, всупереч цьому операції з давальницької сировини у ПАТ «ВКФ «Леся» є як раз збитковими. В ході перевірки з метою дослідження правомірності формування та повноти включення в калькуляцію собівартості послуги по пошиву чоловічих брюк витрат на збут та з метою дослідження операцій з давальницькою сировиною, а також повноти та правомірності формування ціни послуг по пошиву верхнього одягу (чоловічих брюк) з давальницької сировини на ПАТ «ВКФ «Леся» було направлено запити на які отримано копії запитуваних документів, а саме: калькуляції пошиву на експорт чоловічих брюк різних моделей, контракти на пошив брюк з давальницької сировини, укладених з нерезидентом - фірмою «Ляйневебер ГмбХ. Ко. КГ» (Німеччина) з додатковими угодами, специфікаціями та технологічними картами. Надані підприємством вищевказані документи свідчать про те, що при обчисленні вартості одиниці послуги, а саме послуги по пошиву чоловічих брюк ПАТ «ВКФ «Леся» до калькуляції включались наступні статті витрат: основні та допоміжні матеріали, основна та додаткова заробітна плата робітників, загальновиробничі витрати, адміністративні витрати та витрати на збут. Згідно фактичних калькуляцій, на окремі моделі одягу позивачем заздалегідь закладався відсоток збитковості, що суперечить статуту підприємства. Згідно специфікацій та технологічних схем, які є невід'ємними частинами контракту, встановлено, що фактично вартість послуги по пошиву чоловічих брюк ПАТ «ВКФ «Леся» складається з наступних витрат: отримання та розвантаження сировини, промір тканини, розкрій, пошив, термообробка та пакування, склад готової продукції, погрузка на транспорт. Згідно фактичних калькуляцій, на окремі моделі одягу позивачем заздалегідь закладався відсоток збитковості, що суперечить статуту товариства. Таким чином, при співставленні фактичної калькуляції товариства із специфікаціями та технологічними схемами встановлено, що позивачем у вартість послуги по пошиву одягу не включались витрати на збут, понесені у періоді що перевірявся. Оскільки ПАТ «ВКФ «Леся» здійснювало операції з переробки давальницької сировини, отриманої від нерезидента (пов'язаної особи), та не включало до калькуляції послуги пошиву чоловічих брюк витрати на збут, понесені у перевіряємому періоді, то дані витрати є такими, що не приймали участь у формуванні доходів, пов'язаних з реалізацією послуг по пошиву чоловічих брюк на експорт, тобто не покриті доходами, а отже і не можуть бути віднесені до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

Правовідносини у даній справі регулюються Податковим кодексом України у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

З матеріалів справи вбачається, що 5 вересня 2011 року та 7 вересня 2012 року між ПАТ «ВКФ «Леся» (Виконавець) та фірмою «Ляйневебер ГмбХ. Ко. КГ» (Німеччина) (Замовник) було укладено контракти відповідно №27/2011 та №7/2012, предметом вказаних контрактів є виготовлення швейних виробів за замовленням із сировини замовника у відповідності до технічних умов та зразків, затверджених замовником. Кожне замовлення на виготовлення швейних виробів супроводжується окремою специфікацією. Специфікація містить: найменування швейного виробу, кількість швейних виробів, ціни за виготовлення одиниці виробу, загальну вартість робіт, вартість сировини, загальну вартість готових виробів. (Том №2 а.с. 96-99, 123-126).

Також до контрактів було укладено додаткові угоди №1-23 та №1-6. (Том №2 а.с.100-122, 127-132).

Висновок про порушення ПАТ «ВКФ «Леся» вимог частини 2 підпункту 153.2.6 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України, зроблено перевіряючими виходячи з того, що ПАТ «ВКФ «Леся» здійснювало операції з переробки давальницької сировини, отриманої від нерезидента (пов'язаної особи), та не включало до калькуляції послуги пошиву чоловічих брюк адміністративних витрат, понесених у перевіряємому періоді, то адміністративні витрати є такими, що не брали участі у формуванні доходів, пов'язаних з реалізацією послуг по пошиву чоловічих брюк на експорт, тобто не покриті доходами, а отже і не можуть бути віднесені до витрат, що враховуються при витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. (Том №1 а.с. 21). Також надані товариством документи свідчать про те, що при обчисленні вартості одиниці послуги, а саме послуги по пошиву чоловічих брюк, товариством до калькуляції включались наступні статті витрат: основні та допоміжні матеріали, основна та додаткова заробітна плата робітників, загальновиробничі витрати, адміністративні витрати і витрати на збут. При співставленні фактичної калькуляції товариства із специфікаціями та технологічними схемами встановлено, що товариством у вартість послуги по пошиву одягу не включались витрати на збут, а тому вони не можуть бути віднесені до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. (Том №1 а.с. 22).

Суд не погоджується з такими висновками податкового органу виходячи з наступного.

Стаття 153 Податкового кодексу України регулює оподаткування операцій особливого виду.

Частиною 2 підпункту 153.2.6. пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України, у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що витрати, понесені у зв'язку з продажем/обміном товарів, виконанням робіт, наданням послуг пов'язаним з таким платником податку особам або за операціями з давальницькою сировиною, визнаються в розмірі, що не перевищує доходи, отримані від такого продажу/обміну.

Підпункт 153.2.6 відносився до пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України, що регулював оподаткування операцій із пов'язаними особами.

Таким чином із положень підпункту 153.2.6 та пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України, у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин вбачається, що вони регулювали відносини з оподаткування операцій із пов'язаними особами в тому числі і операції пов'язаних осіб з давальницькою сировиною.

Підпунктом 14.1.159. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що пов'язані особи - юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають будь-якій з наведених нижче ознак: юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім'ї, які здійснюють контроль за платником податку; посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин, а також члени її сім'ї; платники податку - учасники об'єднання підприємств незалежно від його виду та організаційно-правової форми, що провадять свою господарську діяльність шляхом утворення такого об'єднання. Під контролем господарської діяльності платника податку слід розуміти: а) володіння безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку в розмірі не менш як 20 відсотків статутного фонду платника податку; б) вплив безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання в результаті: надання права, яке забезпечує вирішальний влив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління платника податку; обіймання посад членів наглядової (спостережної) ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів платника податку особами, які вже обіймають одну чи декілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання; обіймання посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу платника податку особою, яка вже обіймає одну чи декілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання; надання права на укладення договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або здійснювати делеговані повноваження і функції органу управління платника податку. Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного фонду платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належать такій фізичній особі, членам сім'ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім'ї.

Фірма-замовник «Ляйневебер ГмбХ. Ко. КГ» (Німеччина) у періоді, що перевірявся не була пов'язаною особою з позивачем, цей факт підтверджується протоколом №1 проведення загальних зборів акціонерів, з якого вбачається, що компанія-контрагент відсутня серед акціонерів. (Том №1 а.с. 112-118). Фірма «Ляйневебер ГмбХ. Ко. КГ» не є також власником акцій ПАТ «ВКФ «Леся» (Том №1 а.с. 119-124).

Ні актом перевірки, ні в судовому засіданні відповідачем не доведений факт щодо пов'язаності позивача з Фірмою «Ляйневебер ГмбХ. Ко. КГ» у розумінні підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України. Оскільки жодного доказу на підтвердження зазначеного факту до суду не надано, то перевіряючими органу податкової служби помилково поширено на операції з давальницькою сировиною між ПАТ «ВКФ «Леся» та Фірмою «Ляйневебер ГмбХ. Ко. КГ», які не є пов'язаними особами, положення підпункту 153.2.6 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України, які регулюють оподаткування операцій з давальницькою сировиною пов'язаних осіб, що призвело до помилкового висновку про завищення позивачем витрат, що враховують при визначенні об'єкта оподаткування в сумі 871644 грн 00 коп. та донарахування податку на прибуток в сумі 353169 грн 00 коп.

Стосовно посилань податкового органу на те, що амортизаційні витрати та витрати на збут не брали участь у формуванні доходів та не можуть бути віднесені до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 138.1. статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.10.2. пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються: адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: а) загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати; б) витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу; в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); г) винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності; ґ) витрати на оплату послуг зв'язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв'язок та інші подібні витрати); д) амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; е) витрати на врегулювання спорів у судах; є) плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків; ж) інші витрати загальногосподарського призначення.

Згідно з підпунктом 138.10.3. пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються: витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідачем на вимогу суду надані для огляду специфікації, технологічні карти, калькуляції, на підставі яких відповідач дійшов висновку про порушення позивачем податкового законодавства.

У специфікаціях та технологічних картах відображаються роботи з виготовлення продукції: розкрій, пошив, промір тканини і т.п., що також зафіксовано в акті перевірки (Том №1 а.с. 21).

У калькуляціях відображаються адміністративні витрати та витрати на збут, та інші витрати що також зафіксовано в акті перевірки (Том №1 а.с. 21) та підтверджено представниками відповідача у судовому засіданні.

Позивачем до суду надано фактичну калькуляцію за 2012 рік у якій відображені узагальнені показники по калькуляціям за рік, у тому числі адміністративні витрати та витрати на збут (рядки 2, 3 калькуляції) (Том №1 а.с. 129).

Таким чином ПАТ «ВКФ «Леся» включало адміністративні витрати та витрати на збут до калькуляцій послуг з виробництва швейних виробів з давальницької сировини та відобразило ці показники у податковій декларації з податку на прибуток підприємства. (Том №1 а.с. 95). Тому висновок податкового органу про те, що адміністративні витрати та витрати на збут не приймали участі у формуванні доходів та не можуть бути віднесені до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування є помилковим.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено правомірності прийнятих Новоград-Волинською ОДПІ податкових повідомлень-рішень від 11 вересня 2013 року № 0004582200 та № 0004592200, тому суд задовольняє адміністративний позов у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статями 71, 86, 94, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11 вересня 2013 року №0004582200 та №0004592200, прийняті Новоград-Волинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Житомирській області відносно Приватного акціонерного товариства "Виробничо-комерційна фірма "Леся".

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства "Виробничо-комерційна фірма "Леся" 2328 грн 41 коп. на відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Постанова набирає законної сили у порядку встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.М. Гурін

Повний текст постанови виготовлено: 09 грудня 2013 р.