Постанова № 3624637, 05.11.2008, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №22а-720/08 Головуючий суддя у 1-ій

Категорія статобліку – 33 інстанції – Серкіз В.Г.

№ 23/187-13/375/06-АП

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 листопада 2008 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді – Проценко О.А., (доповідач)

суддів – Коршуна А.О., Туркіної Л.П.,

при секретарі – Гулій О.Г.,

за участі представників сторін :

позивача – Зеріна О.І. (довіреність №18-42 від 19.09.2008р.),

позивача – Зайцев М.В. (довіреність №18-35 від 25.07.2008р.),

позивача – Назаренко В.І. (18-192 від 20.12.2007р.),

відповідача – Оленіна Т.Є. (довіреність від 29.09.2008р.),

відповідача – Жечева А.О. (довіреність від 27.08.2007р.),

відповідача – Сергеєв Є.В. (довіреність від 21.10.2008р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів»

на постанову господарського суду Запорізької області від 17.07.2007р. у справі № 23/187-13/375/06-АП

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 01.06.2004 року № 0000133206/0,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2004 року до господарського суду Запорізької області звернувся позивач - Відкрите акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя та з урахуванням уточнень до позову просив суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення №0000133206/0 від 01.06.2004 року про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток на суму 188279098,10грн., в тому числі: за основним платежем – 95099962,00грн., за штрафними санкціями – 93179136,10грн., а також стягнути з відповідача вартість судової експертизи у розмірі 4578,00грн. та судові витрати. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що дане податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем з порушенням чинного законодавства. Позивач вважає, що відповідач безпідставно дійшов висновку про порушення з боку позивача пп.4.1.1, 4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.2.1, 5.2.10 п.5.2 ст.5, пп.7.6.1, 7.6.3 п.7.6 ст.7, п.8.7.1 п.8.7 ст.8, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Спірне податкове повідомлення-рішення винесено на підставі акту перевірки від 26.05.2004р. №10-32-6/00186542, висновки якого не відповідають фактичним обставинам. На підтвердження зазначеного позивач посилався на висновки судово-бухгалтерської експертизи №822 від 04.03.2005р.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.05.2005 року у справі № 23/187 позов було задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великим платниками податків у м.Запоріжжя №0000133206/0 від 01.06.2004р. в частині визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 188279098,10грн. Не погодившись з висновками господарського суду Запорізької області, відповідач оскаржив постанову від 13.05.2005 року в апеляційному порядку. Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 29.09.2005 року апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя залишено без задоволення, а рішення господарського суду від 13.05.2005 року – без змін. У зв‘язку з частковим задоволенням касаційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.04.2006р. справу № 23/187 направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи № 23/187-13/375/06-АП постановою 17.07.2007р. господарський суд Запорізької області відмовив у задоволенні позову з посиланням на необґрунтованість позовних вимог та невідповідність їх чинному законодавству.

Не погодившись з висновками суду першої інстанції, позивач оскаржив дану постанову в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 01.06.2004р. №0000133206/0. В обґрунтування апеляційних вимог позивач зазначає, що підставою для визнання спірного податкового повідомлення-рішення стало неповне з’ясування судом першої інстанції обставин справи та невірне застосування положень процесуального та матеріального права. Зокрема, апелянт вказує на те, судом першої інстанції при винесенні постанови по суті заявлених вимог неповно досліджена ухвала Вищого адміністративного суду України від 26.04.2006 року, якою скасовані рішення першої та другої судових інстанцій та направлено справу №23/187 на новий розгляд, не взяті до уваги обставини, на які зосереджував увагу суд касаційної інстанції, що призвело до помилкового висновку. Апелянт зазначає, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.04.2006р. у справі № 23/187 встановлене неповне дослідження судами та не надання оцінки обставинам справи стосовно двох питань, а саме:

- завищення валових витрат у сумі 964473,09грн. на вартість основних фондів 3 групи (електродвигуни, трансформатор, тахогенератор);

- завищення валових витрат у І, ІІ кварталах 2002р. на суму витрат, пов'язаних з нарахуванням (сплатою) процентів за борговими зобов'язаннями у зв'язку з веденням господарської діяльності у розмірі 2368387,18 грн.

Щодо інших порушень, зазначених податковою в акті перевірки від 26.05.2004р. №10-32-6/00186542 , апелянт вказує, що Вищими адміністративним судом України не визначено будь-яких порушень при розгляді справи судами. За таких обставин, за твердженням апелянта, судом касаційної інстанції встановлена правомірність висновків судів обох інстанцій при розгляді по суті таких питань.

Висновок суду першої інстанції при останньому розгляді справи щодо безпідставності включення Відкритим акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів» до валових витрат сум передплат АТЗТ ФК «Дніпро-96» за марганцеву сировину та коксову продукцію, оскільки вони не використані підприємством позивача у власній господарській діяльності, апелянт вважає необґрунтованим та таким, що не відповідає нормам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». За твердженням апелянта, зазначеним Законом не встановлено, що платник податку має право включати понесені витрати до складу валових витрат лише після фактичного їх використання у господарській діяльності. Основною умовою віднесення суми витрат, пов'язаної з придбанням товару, до складу валових, є те, що отриманий товар повинен буде в подальшому використовуватися у власній господарській діяльності. Про те, що придбаний товар за договорами з АТЗТ ФК «Дніпро-96» буде використовуватися у господарської діяльності підприємства свідчить той факт, що всі сплачені товарно-матеріальні цінності є сировиною для виробництва основного виду продукції Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» - феросплавів. Часовий період, в якому цей товар буде використано у господарській діяльності підприємства та термін, протягом якого товар повинен бути отриманий платником податків після попередньої оплати, законодавчо не встановлені. Таким чином, апелянт зазначає, що підприємством позивача правомірно включені до складу валових витрат суми попередньої оплати, тобто сума у розмірі 315817997,84грн. правомірно віднесена до валових витрат підприємства.

Щодо висновку суду першої інстанції про правомірність виключення із складу валових витрат комісійної винагороди у сумі 3640 грн. згідно з договорами комісії ВАТ Банк «БІГ Енергія», апелянт зазначає, що комісійна винагорода ВАТ Банк «БІГ Енергія» не відноситься до витрат, понесених (нарахованих) у зв‘язку з придбанням цінних паперів і деривативів, оскільки дані витрати є витратами по сплаті вартості виконаних ВАТ Банк «БІГ Енергія» робіт (послуг) по здійсненню операцій РЕПО і не включаються до компенсації вартості цінних паперів. А відтак, на думку апелянта, судом помилково визначено, що сума комісійної винагороди повинна була враховуватись при визначенні фінансових результатів з цінними паперами. Тому є цілком обґрунтованим включення до складу валових витрат суми комісійної винагороди за здійснення Відкритим акціонерним товариством Банк «Біг Енергія» операції РЕПО.

Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про визначення електродвигунів, трансформаторів та техногенераторів об’єктами основних фондів підприємства, а відтак і про неправомірне віднесення позивачем суми вартості придбаних електродвигунів, трансформаторів та тахогенераторів до складу валових витрат. Апелянт звертає увагу колегії суддівна те, що судом першої інстанції не враховано, що дані матеріальні цінності є запасними частинами, які в процесі здійснення ремонтів основних фондів встановлюються на такі основні фонди взамін зношених, тому і обліковувались підприємством як запасні частини, а не окремі об'єкти основних фондів. В обґрунтування зазначеного апелянт вказує, що в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються саме платником податку для використання в його господарській діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом (п.п.8.2.1 н.8.2 ст. 8 Закону про прибуток). Апелянт вказує, що з аналізу інвентарних карток обліку основних засобів, які містяться в матеріалах справи, електродвигуни, трансформатори, техногенератори не вводились в експлуатацію як окремі об’єкти основних фондів. Крім того, судом не враховано, що до оборотних активів відносяться не лише активи, що призначені для реалізації, а й ті, що призначені для споживання. Отже, придбані підприємством позивача матеріальні цінності є запасними частинами, що призначені для споживання в ході нормального операційного циклу, тобто з оборотними активами.

Апелянт вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про заниження позивачем валового доходу на суму 265880,11грн. у зв’язку з неоприбутковуванням позивачем товарно-матеріальних цінностей, отриманих від TOB «УСС» після переробки відходів та безоплатно отриманих послуг по переробці. Апелянт зауважує: судом першої інстанції не враховано, що предметом договору №173 з Товариством з обмеженою відповідальністю «УСС» є переробка відходів феросплавного виробництва, а не їх продаж без компенсації вартості. В рамках договору на переробку сировини неможливо безоплатно отримати продукт переробки, оскільки право власності на такий продукт переробки ніколи не належало переробнику, а завжди належало Відкритому акціонерному товариству «Запорізький завод феросплавів». В обґрунтування апелянт зазначає, що факт виконання умов договору зафіксований відповідними актами, що є змістом господарської операції. Акти виконаних робіт свідчать про виконання робіт, а не про передачу товарно-матеріальних цінностей. Згідно з довідкою Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» про результати виконання договору №173 від 21.02.2003р. за період з березня по вересень 2003р. позивачем отримано від ТОВ «УСС» товарно-матеріальних цінностей в кількості 24058,37т, оприбутковано - теж у кількості 24058,37грн. Таким чином, матеріальні цінності, отримані в результаті переробки відходів феросплавів виробництва, оприбутковано позивачем в повному обсязі.

Щодо правомірності накладення фінансових санкцій на підставі пп.17.1.3, пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державним цільовими фондами» апелянт зауважує, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи. Апелянт вказує, що підставою для звільнення від відповідальності платника податків є самостійне погашення суми зобов’язання. Підприємством позивача визнана помилковість віднесення у І-ІІ кварталах 2002 року до складу валових витрат суми 2368387,18грн. відсотків за кредитами, оформленими з ЗАТ «Будіндустрія». Позивач самостійно зменшив валові витрати на зазначену суму. За дане порушення сума донарахованого податку на прибуток відсутня, а відтак, апелянт вважає, що підстави для нарахування штрафних санкцій відсутні.

В порядку заперечення проти задоволення апеляційної скарги відповідач зазначає, що оскаржувана позивачем постанова суду першої інстанції від 17.07.2007 року є законною, прийнятою з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а вимоги апелянта такими, що не підлягають задоволенню.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що за результатами комплексної документальної перевірки Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2001р. по 30.09.2003р. складено акт перевірки від 26.05.2004 року № 10-32-6/00186542, яким, зокрема, було встановлено, що позивачем в порушення:

- п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - завищено валові витрати на суму 315817997,84грн. через включення до складу валових витрат сум передплат, здійснених Акціонерним товариством закритого типу «Футбольний клуб «Дніпро-96» за марганцеву сировину та коксову продукцію, які не використані підприємством у власній господарській діяльності для отримання доходу;

- пп.5.2.1 п.5.2 ст.5, пп.7.6.1 п.7.6 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - завищено валові витрат на суму 3640грн. через віднесення до складу валових витрат суми комісійної винагороди Відкритому акціонерному товариству Банк «Біг Енергія»;

- п.3.1 ст.3, пп.4.1.1, 4.1.6 п.4.1 ст.4, пп.5.9 ст.5, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - занижено валовий дохід на суму 340999,8грн. через неоприбуткування товарно-матеріальних цінностей, отриманих після переробки на суму 265880,11грн. та безоплатно отримані послуги по переробці відходів у розмірі 75094грн.;

- п.3.1 ст.3, пп.5.9 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - завищено валові витрати при розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів на суму 29725,78грн. через неоприбуткування запасів, отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю «УСС», що призвело до заниження залишків товарно-матеріальних цінностей;

- пп.5.3.2 п.5.3 ст.5, пп.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - завищено валові витрати на суму 964473,09грн. через включення до складу валових витрат вартість основних фондів (електродвигуни, трансформатори, техногенератори);

- пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - завищено валові витрати на суму 3823,43грн. через включення до складу валових витрат витрат по операціям з борговими зобов’язаннями та валютними цінностями;

- пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - завищено валові витрати у І та ІІ кварталах 2002 року на суму відсотків за кредити, оформлені Закритим акціонерним товариством «Будіндустрія» у розмірі 2368387,18грн., які відкориговані в ІV кварталі 2002 року. При коригуванні суми валових витрат позивачем порушено п.17.2 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

На підставі зазначених порушень відповідачем видане спірне податкове повідомлення-рішення про донарахування позивачу суми податкового зобов’язання з податку на прибуток на суму 188279957,60грн., з яких: за основним платежем – 95100535,00грн. та штрафних санкції у розмірі 93179422,60грн.

Позивачем не оспорюється донарахування, що виникли в результаті завищення валових витрат на суму 2823,43грн. по витратам за борговими зобов’язаннями та валютними цінностіми.

Спірними залишаються питання, які стосуються:

1. правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат суми здійсненої попередньої оплати за отриману сировину;

2. правомірності віднесення до складу валових витрат комісійної винагороди;

3. правомірності віднесення до складу валових витрат витрат на придбання основних фондів;

4. неоприбуткування товарно-матеріальних цінностей, отриманих після переробки відходів та безоплатно отриманих послуг по переробці;

5. ненарахування та несплата підприємством позивача штрафних санкцій за п.17.2 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Аналіз матеріалів справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, показав наступне.

Щодо правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат у 2003 році попрередньої оплати за сировину у сумі 315817997,84грн. судом встановлено, що протягом 2003 року між позивачем та Закритим акціонерним товариством «Футбольний клуб «Дніпро-96» було укладено кілька договорів на поставку Відкритому акціонерному товариству «Запорізький завод феросплавів» марганцевої сировини та коксової продукції. Згідно з умовами договорів підприємство позивача повинно було перераховувати на рахунок поставщика (АТЗТ «Футбольного клубу «Дніпро-96») 100% попередньої плати (здійснити передплату). На виконання умов договорів поставки Відкритим акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів» перераховано на рахунок поставщика передплату за продукцію на загальну суму 671583509,98грн., у тому числі податку на додану вартість у сумі 111930585грн., що підтверджується платіжним дорученнями №42057, 42097, 42105, 42143, 42142, 42141, 42593, 42594, 42587, 42983, 44243, 44242, 44272, 44276, 46764, 46760, 47954, 48214, 48211, 52788, 52786, 52787, 52826 та які містяться в матеріалах справи (а.с.23-41 т.2). В погашення зазначених авансових платежів контрагентом позивача по даним договорами поставлено, а позивачем оприбутковано матеріальних цінностей на загальну суму 292601912,54грн., у тому числі податку на додану вартість – 48766985,42грн. Тобто, станом на 01.10.2003 року заборгованість Акціонерного товариства закритого типу «Футбольний клуб «Дніпро-96» перед позивачем слав 378981597,41грн., в тому числі ПДВ в сумі 63163599,61грн.

Колегія суддів не погоджується з висновком про те, не відносяться до господарської діяльності платника податку операції, пов’язані з виконанням угоди між платником податків та його контрагентом за наявність дебіторської заборгованості такого платника податку, а відтак і про неправомірність віднесення суми здійсненої попередньої оплати до валових витрат звітного періоду. Законодавець чітко визначив, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»). Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку – день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) – згідно з пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 цього Закону, є дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Отже, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємства» передбачено, що для включення понесених витрат до складу валових витрат достатньо настання однієї з вищезазначених подій. Крім того, законодавець не визначає терміни використання товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а лише визначає їх як такі, що використовуються у власній господарській діяльності. Тобто, основною умовою віднесення суми витрат, пов’язаної з придбанням товару, до валових витрат є те, що отриманий товар буде використовуватись у власній господарській діяльності. Додатковим аргументом на користь висновку про промисловий характер придбаного товару (марганцевої сировина та коксової продукція) свідчить той факт, що всі придбані та сплачені матеріальні цінності є сировиною для виробництва основного виду продукції позивача – феросплавів (довідка від 03.06.2004р. №12-166. а.с.41 т.2), тобто ці товари придбані виключно для використання у господарській діяльності Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів». Крім того, часовий період, в якому цей товар може бути використано у власній господарській діяльності, законом не визначається.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про неправомірне завищення позивачем валових витрат на суму 315817997,84грн. через включення до складу валових витрат суми попередньої оплати продукції, які не використані підприємством у власній господарській діяльності підприємства для отримання доходу, не відповідає чинному законодавству та спростовуються матеріалами справи .

Що стосується правомірності включення позивачем до складу валових витрат суми витрат комісійної винагороди Відкритому акціонерному товариству «Банк «БІГ Енергія», слід визначити, що такий висновок також є необґрунтованим. З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та Відкритим акціонерним товариством «Банк «БІГ «Енергія» укладені договори комісії від 24.05.2002р. №Р-006-0502 та від 28.05.2002р. №Р-007-0502. На підставі зазначених договорів Відрите акціонерне товариство «Банк «БІГ «Енергія» (комісіонер) зобов’язалось за дорученням підприємства позивача (комітента) здійснити від свого імені та за рахунок комітента комісійну операцію з продажу простих векселів Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» з умовою зворотної купівлі - операція РЕПО (а.с.109-111, 113-115 т.3). За дану послугу комітент сплатив комісіонеру комісійну винагороду на загальну суму 3640грн., про що свідчать платіжні доручення (а.с.108,112 т.3). Дана сума не є частиною витрат, понесених внаслідок придбання цінних паперів і не повинна враховуватись при визначенні фінансових результатів з цінними паперами відповідно до пп.7.6.1 п.7.6 ст.7 вищезазначеного Закону. В розумінні даної норми Закону під терміном «витрати» визначається сума коштів або вартість майна, сплачена (нарахована) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості. Натомість, сума 3640грн. є витратами підприємства по сплаті вартості виконаних Відкритим акціонерним товариством «Банк «БІГ «Енергія» послуг по здійсненню операції РЕПО і не відносяться до компенсації вартості цінних паперів.

Колегія суддів також не погоджується з висновком щодо заниження позивачем валового доходу за період 9 місяців 2003 року на суму 340999,80грн. через неоприбуткування відходів виробництва феросилікомарганця від Товариства з обмеженою відповідальністю «УСС», отриманих підприємством позивача за договором №173 від 21.02.2003р., та невключення до валового доходу отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю «УСС» безоплатно переданих послуг по переробці відходів виробництва феросилікомарганця на суму 75119,69грн. Аналіз договору №173 від 21.02.2003р. спростовує таке твердження. Так, за умовами зазначеного договору, укладеного між позивачем (замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УСС» (виконавець), останній зобов’язаний виконати роботи по переробці відходів феросплавного виробництва (шлакові звалища заводу). Тобто предметом договору №173 від 21.02.2003р. є переробка відходів феросплавного виробництва, а не продаж феросплавів без компенсації вартості. Ціна договору складається з певної суми, яка вираховується за одну тону послуг переробки. Як вбачається з акту перевірки від 26.05.2004р. №10-32-6/00186542, висновки про безоплатне отримання від підприємства-переробника цінностей на суму 75119,69грн. грунтуються на невідповідності даних бухгалтерського обліку щодо неоприбуткування та даних актів виконаних робіт: згідно з даними довідки Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» про результати виконання договору №173 від 21.02.2003р. за період з березня по вересень 2003 року підприємством позивача отримано 24058,37т. відходів, а фактично оприбутковано – 25365,153т. З матеріалів справи вбочається , що замовнику виконані роботи по розробці відвалів, на яких зберігались технологічні відходи, і за що виконавець отримував винагороду за виконані роботи. При цьому зазначені операції не є продажем видобутих матеріалів. Враховуючи це, колегія суддів вважає доцільним зазначити , що в рамках договору на переробку сировини немає безоплатного отримання продукту переробки, оскільки право власності належить замовнику - Відкритому акціонерному товариству «Запорізький завод феросплавів». Крім того, акти виконаних робіт, які містяться в матеріалах справи, свідчать про виконання робіт, а не про передачу товарно-матеріальних цінностей.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), і охорону праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 – 5.8 цієї статті. З урахуванням приписів п.5.9 ст.5 зазначеного Закону платник податку веде облік приросту (убутку) балансової вартості покупних товарів (крім активів, що підлягають амортизації, цінних паперів та деривативів), матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції. Тобто, перерахунку підлягає балансова вартість запасів у залишках готової продукції. Первинна вартість готової продукції, отриманої за договором №173 від 21.02.2003р., складається з витрат власного залізничного цеху та вартості послуг по переробці, вартість запасів у вартості продукту переробки – відсутня. Отримані в ході переробки відвалів матеріали (дроблені шлаки, феросплави, т.і.) обліковувались позивачем у відповідності до Плану рахунків бухгалтерського обліку (Інструкція затверджена наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999р. №291). За таких обставин, висновок про неврахування в залишках товарно-матеріальних цінностей фактично отриманої послуги від ТОВ «УСС» та заниження валового доходу, що призвело до заниження суми скоригованого валового доходу з податку на прибуток всього на 340999,8грн., - безпідставний.

Невірним також є висновок про те, що позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат вартість основних фондів в сумі 964473,09грн., а саме: віднесення до складу валових витрат по бухгалтерському рахунку №207 «Запасні частини» вартості електродвигунів, трансформатора, тахогенератора та інше, які не обліковуються підприємством позивача як окремі об’єкти основних фондів. Дане спростовується наявним матеріалами справи та аналізом норм законодавства.

Законодавець чітко визначив поняття «основних фондів» та їх груп у пп. 8.2.1 п.8.2 с.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22.05.1997р., чинній по 01.01.2003р., згідно з якою під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що використовуються у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом. Із змінами, внесеними Законом України від 24.12.2002р. №349, під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання в господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

За приписами п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до п.4,6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку (П (С)БО 7) «Основні засоби», затвердженого Наказом міністерства фінансів України від 27.04.2000р. №92, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000р. №288/4509, основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного ви користування (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). Об’єкт основних засобів – це закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдями до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконаня певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з’єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс – певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством. Якщо один об’єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об’єкт основних засобів. Об’єкт основних засобів визнається активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання і вартість його може бути достовірно визначена (п.6 П (С)БО-7).

Аналіз зазначеного законодавства дає можливість дійти висновку, що поняття основних фондів та основних засобів в бухгалтерському обліку є тотожним, тому підприємство може обліковувати складові частини об’єкту основних засобів як запасні частини, так і як окремі, самостійні об’єкти основних засобів. Згідно з пп.15.4 п.15 П(С)БУ 16 «Витрати» до складу витрат відносять витрати на утримання, експлуатацію, ремонт основних засобів та інших необоротних активів.

З матеріалів справи вбачається, що підприємство позивача облікувало операцію по використанню електродвигунів, трансформатору та техногенератору – Дт910/Кт207 – ремонт. Дані матеріальні цінності використовуються позивачем для зміни зношених та встановлюються на транспортні засоби при проведенні ремонтів, тобто для поліпшення стану основних фондів. А відтак, з урахуванням пп.5.2.1 п.5.2, п.5.9 ст.5, пп.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та спрямованості витрат та мети використання матеріальних цінностей, що придбаваються, колегія суддів вважає, що підприємство позивача правомірно включало до складу валових витрат суму витрат, пов’язаних з поліпшенням основних фондів протягом 2001-2002рр. у сумі 5% сукупної вартості груп основних фондів на початок звітного року, у 2003р - у сумі 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду; а суму витрат, що перевищують встановлений пп.8.7.1 п.8.2 ст.8 зазначеного Закону ліміт, відносило на збільшення балансової вартості основних фондів.

Висновки суду першої інстанції щодо правомірності застосування до підприємства позивача штрафних санкцій на підставі пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за порушення п.5.1 ст.5, пп.17.2 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державним цільовими фондами», а саме: завищення валових витрат у І та ІІ кварталах 2002 року допущене при коригуванні суми валових витрат, не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги. Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем у І та ІІ кварталах 2002 року завищено валові витрати на суму витрат, пов’язаних з нарахуванням (сплатою) процентів за борговими зобов’язаннями у зв’язку з веденням господарської діяльності у розмірі 2368387,18грн. – відсотків за кредитами, оформленими Закритим акціонерним товариством «Будіндустрія». Позивач самостійно виявив заниження податкового зобов’язання з податку на прибуток та зменшив у 4-му кварталі 2002 року валові витрати на дану суму, тобто самостійно погасив недоплату. А відтак, завищення валових витрат на суму відшкодованих процентів за кредит не призвело до донарахувань суми податкового зобов’язання та до недоплати податку на прибуток. Відповідач проти зазначеного факту не заперечує.

За приписами п.1.5 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» штрафна санкція – це плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов’язання (без врахування пені та штрафної санкції), яка справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами. Відповідно до пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 зазначеного Закону, у разу коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов’язання платника податків за підставами, викладеними у пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 цього Закону, такий платник податків зобов’язаний сплатити штраф у розмірі 10% від суми недоплати (заниження суми податкового зобов’язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов’язковому платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення-рішення від контролюючого органу, але не більше 50% такої суми та не менше 10-ти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Отже, підставою для застосування зазнаної норми є донарахування контролюючим органом суми податкового зобов’язання платнику податків за підставами, викладеними у підпункті «б» пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 цього Закону. З урахуванням самостійного виявлення позивачем заниження податкового зобов’язання, самостійного погашення недоплати до початку перевірки та відсутності донарахувань контролюючим органом податкового зобов’язання з податку на прибуток колегія суддів вважає, що підстави для нарахування штрафних санкцій у відповідності пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» відсутні.

Вищезазначене підтверджується також висновками комісійної судово-бухгалтерської експертизи №8221 від 04.03.2005р., яка є належним на рівні інших доказом. На думку колегії суддів, суд першої інстанції безпідставно не врахував зазначені висновки.

Враховуючи норми застосованого законодавства та докази, які містяться в матеріалах справи слід зробити висновок, що апеляційна скарга – обгрунтована і підлягає задоволенню, висновки суду першої інстанції помилкові, оскільки спростовуються матеріалами справи та не відповідають фактичним обставинам спору. За таких обставин, постанову господарського суду Запорізької області від 17.07.2007 року слід скасувати; позов заявольнити; визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя від 01.06.2004 року № 0000133206/0 в частині нарахування суми 188279098,10грн., з яких 95099962грн. – основний платіж та 93179136,10грн. – штрафні санкції .

Керуючись статтями 195, 196, п.3 ч.1 ст.198, ст.ст. 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на постанову господарського суду Запорізької області від 17.07.2007р. у справі № 23/187-13/375/06-АП задовольнити.

Постанову господарського суду Запорізької області від 17.07.2007р. у справі №23/187-13/375/06-АП скасувати.

Позов Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» задовольнити. Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по робті з великими платниками податків у м.Запоріжжя від 01.06.2004 року № 0000133206/0 в частині нарахування суми 188279098,10грн., з яких основний платіж – 95099962,00грн. та 93179136,10грн. штрафні санкції.

Постанова набирає законної сили у відповідності до ст.254 КАС України і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідності до ст.212 КАС України.

Головуючий: О.А. Проценко

Судді: А.О. Коршун

Л.П. Туркіна