Ухвала суду № 3624636, 17.02.2009, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № А38/395-07 Головуючий суддя у 1-ій

Категорія стат. обліку 2.11.1, 2.11.3 інстанції Бишевська Н.А..

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2009 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Проценко О.А.(доповідач),

суддів Туркіної Л.П., Коршуна А.О.,

при секретарі Красота А.О.,

за участю представників:

відповідача Смирнова Н.П. довіреність від 10.06.2008 року,

відповідача Авдєєва Ю.М. довіреність від 19.03.2008 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровськ

на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2007 року у справі №А38/395-07

за позовом: Приватного підприємства «К.В.К. «Атлантіс»

до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровськ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

В червні 2007 року Приватне підприємство «К.В.К. «Атлантіс» звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровськ від 22.02.2007 року №0002632301/0, від 26.03.2007 року №0002632301/1, від 22.02.2007 року №0002642301/0, від 26.03.2007 року №0002642301/1, від 28.09.2007р. №№0004981501/0, 0004991501/0, визнати незаконними дії Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровськ щодо зарахування коштів, сплачених пратіжними дорученнями від 26.06.2007р. №523 на суму 3520грн., від 20.07.2007р. №603 на суму 4320грн., від 27.08.2007р. №740 на суму 4160грн., від 13.08.2007р. №710 на суму 4010грн. в рахунок погішення зобовязань за податковими повідомленнями-рішеннями №0002632301/0, №0002632301/1, №0002632301/1, №0002642301/1, та зобовязати відповідача врахувати кошти, сплачені пратіжними дорученнями від 26.06.2007р. №523 на суму 3520грн., від 20.07.2007р. №603 на суму 4320грн., від 27.08.2007р. №740 на суму 4160грн., як погашення поточних податкових зобовязань з податку на додану вартість за травень-липень 2007р., за платіжним дорученням від 13.08.2007р. №710 на суму 4010грн., - як погашення поточних податкових зобовязань з податку на прибуток за перше півріччя 2007р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем з порушенням чинного законодавства. Позивач вважає безпідставним висновок відповідача про порушення з свого боку пп.7.2.1, пп.7.2.3, пп.7.2.6, п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Крім того, позивач вважає, що суми, сплачені позивачем за вищезазначеними платіжними дорученнями в рахунок погашення податкових зобовязань, відповідачем неправомірно віднесені до сум, визначених як сплата штрафних санкцій.

Постановою від 25.10.2007 року господарський суд Дніпропетровської області задовольнив позов Приватного підприємства «К.В.К. «Атлантіс». При цьому суд вказав, що доказів недійсності господарських договорів відповідачем не надано; висновки, зазначені в акті перевірки, матеріалами справи не підтверджені; порушення з боку позивача не доведені; у звязку з чим податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі такого акту, безпідставні. Щодо вимог, заявлених позивачем у доповненнях до адміністративного позову, суд з посиланням на ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» зазначив, що згідно з нормами наведеної статті податковий борг (недоїмка) це податкове зобовязання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податку або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобовязання; апеляційне узгодження узгодження податкового зобовязання у порядки і строки, які визначені даним Законом за процедурами адміністративного або судового оскарження. За висновком суду, податковим боргом сума зобовязання вважається після закінчення процедури адміністративного оскарження, до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

Не погодившись з висновками суду першої інстанції, відповідач оскаржує дану постанову в апеляційному порядку, просить її скасувати та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог відповідач зазначає, що при винесені постанови судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права та порушені процесуальні норми. Відповідач наполягає на тому, що в порушення пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат витрати, повязані з придбанням товарів за договорами купівлі-продажу, укладеними з ПП «ТК Титан» на суму 215527,48грн, що сприяло заниженню податку на прибуток у 3 кварталі 2006року на загальну суму 53882,0грн. Апелянт вважає безпідставним висновку суду щодо оцінки висновків податкового органу про порушення позивачем пп.7.2.1, пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 та пп.7.4.5, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Не погоджується з тим, що видаткові та податкові накладні на підтвердження придбання позивачем товарів і продукції за договорами від 01.09.2006 року №12 та від 01.08.2006 року №13/1 оформлені належним чином. На думку апелянта, видаткові і податкові накладні, отримані позивачем за період з 01.09.2006 року до 30.09.2006 року від Приватного підприємства «ТК Титан» є паперовими носіями, які не можуть бути документами, що підтверджують фактичне здійснення господарської операції, а тому не мають відношення до господарської діяльності позивача, та не є витратами, безпосередньо повязаними з одержанням доходу. При цьому апелянт вказує, що при проведенні перевірки позивачем не надані первинні документи (транспортні накладні, залізничні накладні, довіреності тощо), які б могли свідчити про фактичне здійснення господарських операцій. Крім того, апелянт вважає правомірними дії Лівобережної МДПІ м.Дніпропетровська щодо розподілу сум, сплачених позивачем в рахунок сплати зобовязань за спірними податковими повідомленнями-рішеннями. При цьому, посилаючись на пп.5.4.1, пп.5.4.2 п.5.4, пп.5.2.2 - 5.2.4 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» зазначив, що при оскарженні платником податків до суду суми податкового боргу (узгодженого податкового зобовязання, несплаченого після спливу десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення-рішення) такий борг не може вважатися неузгодженим податковим зобовязанням.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено матеріалами справи, в період з 11.12.2006 року по 15.01.2007 року відповідачем проведено виїзну планову перевірку Приватного підприємства «К.В.К. «Атлантіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 21.04.2006 року по 30.09.2006 року, за результатами якої складено акт №97/23/34316805 від 20.01.2007 року.

Як зазначено в акті перевірки, підприємством в порушення:

- пп.7.2.1, пп.7.2.3, пп.7.2.6, п.7.2 та пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» занижено податок на додану вартість у сумі 43106грн.;

- пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» занижено податок на прибуток у 3 кварталі 2006 року у сумі 53882грн.

На підставі вказаного акту перевірки Лівобережною міжрайонною державною податковою інспекцією м.Дніпропетровська були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0002632301/0 від 22.02.2007 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 64659грн., в тому числі: 43106грн. за основним платежем і 21553грн. - штрафні санкції;

- №0002642301/0 від 22.02.2007 року, яким визначено суму податкового зобов'язання позивача з податку а прибуток в розмірі 64658грн., з яких: 53882грн. - основний платіж, 10776грн. - штрафні санкції.

За результатами адміністративного оскарження позивачем вищезазначених податкових повідомлень-рішень розгляду скарг Приватного підприємства «К.В.К. «Атлантіс» залишені без задоволення та прийняті відповідно податкові повідомлення-рішення від 26.03.2007 року №0002632301/1, від 26.03.2007 року №0002642301/1, якими визначені податкові зобовязання на такі ж суми, що і первинні рішення.

Аналіз матеріалів справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, показав наступне.

За приписами пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Пунктом 1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи. За визначенням п.5.1 ст.5 вказаного Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. А відповідно до п.5.2 цієї ж статті до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до умов договору від 01.09.2006 року №12 Приватне підприємство «К.В.К. «Атлантіс» одержало друковану продукцію на загальну суму 112088грн.92коп. в тому числі ПДВ 18681грн. 49коп. Відповідно до договору від 01.08.2006 року №13/1 Приватне підприємство «К.В.К. «Атлантіс» одержало товари промислового призначення на загальну суму 146544грн. 06коп. в тому числі ПДВ 24424грн. 01коп. Вказані договори у встановленому порядку не розірвані, в судовому порядку недійсними не визнані. Одержання товарно-матеріальних цінностей за цими договорами оформлено належними видатковими накладними, рахунками та податковими накладними. Жодного документу на підтвердження недійсності господарської операції відповідачем не надано.

Доводи, які наводяться в акті перевірки на підтвердження того, що вказані договори не містять істотних умов, зокрема, ціну і загальну суму договору, спростовуються. Так, ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є угода двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків. З метою визначення договірних умов необхідно враховувати в сукупності як основний письмовий документ договір, так і усі додаткові документи до нього (додатки, специфікації, рахунки тощо). Договорами між ПП «К.В.К. Атлантіс» та ПП «ТК «ТИТАН» від 01.09.2006 року №12 та від 01.08.2006 року №13/1 встановлено базові умови купівлі-продажу товарів між цими організаціями, асортимент, кількість і вартість кожної окремої партії товару погоджено сторонами в накладних. Весь товар за даними договорами прийнято у встановленому порядку і здійснено його часткову оплату. Господарський спір між сторонами договору стосовно порядку його виконання відсутній, тобто сторонами досягнуто згоду стосовно усіх істотних умов, про це свідчать додатки до договорів, накладні та рахунки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо помилковості посилань Лівобережної МДПІ м.Дніпропетровська на Інструкцію «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей» як на підтвердження її доводів. Фактична передача товарів за вказаними договорами підтверджується належним чином оформленими накладними з підписами повноважних представників обох сторін. Дані обставини не спростовані.

Щодо посилання в акті на відсутність у ПП «К.В.К. «Атлантіс» складських приміщень і документів на фактичне перевезення товарів слід зазначити, що з метою здійснення господарської торгівельної діяльності підприємство не зобов'язане безпосередньо здійснювати зберігання та перевезення товару, а може покласти ці функції на іншу особу.

Будь-яких доказів на підтвердження недійсності договорів від 01.09.2006 року № 12 та від 01.08.2006 року №13/1 між ПП «К.В.К. «Атлантіс» та ПП «ТК «ТИТАН» суду не надано, тому суд правомірно послався на норми ст.204 Цивільного кодексу України, яка встановлює презумпцію правомірності правочину.

Таким чином, придбання ПП «К.В.К. «Атлантіс» товарів і продукції за договорами від 01.09.2006року №12 та від 01.08.2006 року №13/1 відповідає вимогам законодавства, оформлено відповідними видатковими і податковими накладними, і суми податку на додану вартість, сплачені під час придбання вказаних товарів правомірно віднесено до складу податкового кредиту підприємства, а витрати за цими договорами - до складу валових витрат.

Факт недійсності господарських договорів відповідачем не доведено.

Щодо висновків відповідача про порушення позивачем вимог пп.7.2.1, пп.7.2.3, пп.7.2.6, п.7.2 та пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» слід зазначити наступне.

Відповідно до пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну «бо скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) Додатковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Згідно з пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 вказаного Закону, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків. Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 вказаної статті, податкова накладна видається ватником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника. Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 цієї ж статті передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Матеріали справи не містять доказів порушення позивачем вищезазначених норм. Наявність податкових накладних, оформлених належним чином, не заперечується сторонами.

Висновок відповідача щодо порушення платником податку Закону України «Про податок на додану вартість» ґрунтується лише на відсутності у підприємства документів, що підтверджували перевезення товару за угодами. Разом з тим, Закон не визначає можливості та умов визнання податкової накладної дійсною або недійсною за наявності або відсутності, відповідно, документів, які б підтверджували обставини, транспортування, зберігання, товару, на який видається така накладна.

Таким чином, суд першої інстанції вірно визначився щодо безпідставності висновку податкового органу про порушення позивачем вимог пп.7.2.1, м.7.2.3, пп.7.2.6, п.7.2 та пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Щодо решти позовних вимог, - слід зазначити наступне.

За приписами п.1.3 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. №2181-111 (надалі - Закон 2181) податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання; апеляційне узгодження - узгодження податкового зобов'язання у порядку і строки, які визначені цим Законом за процедурами адміністративного або судового оскарження (п.1.20 даної статті).

Відповідно до пп. 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону 2181 податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

Згідно з пп.5.2.2 п.5.2 ст.5 Закону 2181 у разі, коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. При цьому остаточне рішення вищого (центрального) органу контролюючого органу за заявою платника податків не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене у судовому порядку. День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

Відповідно до пп.5.2.5 п.5.2 ст.5 Закону 2181 з урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення.

Пунктом 5.3 статті 5 Закону 2181 встановлено строки погашення податкового зобов'язання. Так, підпунктом 5.3.1 вищевказаного пункту Закону 2181 передбачається, що у разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені у законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом тридцяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.

Як встановлено пп.5.3.2 п.5.3 ст.5 Закону 2181, у випадках апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити її узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом десяти календарних днів, вступних за днем такого узгодження. При цьому узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків (пп.5.4.1 п.5.4 ст.5 Закону 2181).

Таким чином, з урахуванням пп.5.2.2 Закону 2181 сума зобов'язання вважається податковим боргом після закінчення процедури адміністративного оскарження, але до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

З огляду на викладене, з урахуванням відсутності факту примирення сторін в процесі розгляду справи, зарахування податковим органом сум, сплачених позивачем на погашення сплати зобов'язань за спірними податковими повідомленнями-рішеннями, - неправомірно.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Матеріали справи містять накладні, рахунки, акти прийому-передачі, які підтверджують здійснення господарських операцій. Суд обєктивно, повно і всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними по справі доказами. Апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Судове рішення слід залишити без змін.

Документи, які надані Лівобережною міжрайонною державною податковою інспекцією м.Дніпропетровська щодо визнання грошових вимог боржником в процесі його ліквідації, не впливають на оцінку судового рішення.

Керуючись статтями 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2007 року у справі №А38/395-07 залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2007 року у справі №А38/395-07 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя: О.А. Проценко

Судді: А.О. Коршун

Л.П. Туркіна