Постанова № 36239506, 17.12.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 грудня 2013 року № 826/16331/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Смолія І.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Суматра-ЛТД»до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - центральний офіс з обслуговування великих платниківпровизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень На підставі ч.4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

Обставини справи:

Позивач звернувся до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - центральний офіс з обслуговування великих платників (далі - відповідач або податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позивних вимог позивачем вказується на протиправність та необґрунтованість спірних рішень, у зв'язку з чим представник позивача просить позов задовольнити та скасувати податкове повідомлення-рішення. У судових засіданнях позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, змін та доповнень до позову не подав.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив в повному обсязі, в обґрунтування заперечень на позов зіслався на обставини викладені в письмових запереченнях на позов.

У судовому засіданні 28.11.13р. суд у зв'язку із заявленим сторонами клопотанням та у відповідності до вимог ч. 4 ст. 122 КАС України перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Працівниками Міжрегіонального головного управління Міндоходів - центральний офіс з обслуговування великих платників проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Суматра-ЛТД» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010року по 31.12.2012року. За результатами перевірки складено акт від 12.06.2013р. за № 666/39-10/21591206 (надалі -акт перевірки).

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень п.1.32 ст. 1, п.5.1, част.2 пп.5.3.9 п.5.3, пп.5.4.8 п.5.4, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2, п.138.8 ст.138, пп. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140, п. 141.2 ст. 141, п. 144.1 ст. 144 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств в сумі 9 911 250,00грн. за заниження зобов'язання з податку на прибуток в сумі 1 786 978,00грн., а також порушення пп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 190.2 ст.190, п. 198.3, п. 198.5,п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 342 709,00грн. та завищено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на додану вартість в розмірі 64 022,00грн.

У зв'язку із встановленням допущення позивачем зазначених норм податкового законодавства податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 000083910 від 02.07.13р. яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств в сумі 9 836 978,00 грн.

№0000173910 від 02.07.13р. яким за позивачем визначено суму зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 2 465 814,50 грн. в тому числі за основним платежем в сумі 1 763 727,00грн. та штрафні санкції в розмірі 702 087,50грн.

№ 0000193910 від 02.07.13р. яким за позивачем визначено суму зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 833 356,50грн. в тому числі за основним платежем в розмірі 1 342 707,00грн. та штрафні санкції в розмірі 490 649,50грн.

№ 0000203910 від 02.07.13р. яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на додану вартість в розмірі 64 022,00грн.

Позивач не погоджується з такими рішеннями податкового органу, вважає їх протиправним та надуманими а тому звернувся до суду і з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про підставність позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до наявних матеріалів справи підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень, в тому числі слугували висновки щодо безтоварності правочинів, що укладались позивачем з ТОВ «ВВН», ТОВ «Арт-візаж», ТОВ «Текстоніка», ТОВ «ВІД», ТОВ «Фірма Весна», ТОВ «Комітет об'єднаних аудиторів», ТОВ «Гріффін», ТОВ «Топделгруп», ТОВ «Енхілл» та ТОВ «ПРМ-Груп».

Із змісту акту перевірки та поданих заперечень, вбачається, що до висновків про відсутність настання реальних наслідків за правочинами укладеними з вказаним контрагентами відповідач прийшов з аналізу акті документальних перевірок та актів про неможливість проведення зустрічних звірок таких суб'єктів господарювання, які в свою чергу на переконання відповідача свідчать про відсутність матеріальних та технічних засобів необхідних для здійснення господарської діяльності, а також про здійснення такими товариствами діяльності поза межами правового поля з метою надання третім особам податкових пільг.

В підтвердження такої позиції відповідачем до матеріалів справи додано копії таких актів, а саме :

- Акт «про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ВВН» з питань правильності визначення розміру податкових зобов'язань та правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.12.10р. по 28.02.11р.» складений працівниками ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 08.06.11р. за № 66858/22-01/34297337.

Вказаним актом перевірки встановлено відсутність у ТОВ «ВВН» об'єкту оподаткування податком на додану вартість, а також здійснення діяльності спрямованої на надання податкової вимоги третім особам.

- Акт «про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТО«²Ļ щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «УНАВА» за січень 2012р.» складений працівниками ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 23.08.12р. за №1201/22-40/32000326.

Вказаним актом перевірки встановлено допущення порушень ст.. 198 Податкового кодексу України та норм цивільного законодавства в частині укладення правочинів не спрямованих на реальне настання наслідків.

- Акт «про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ«ЕНТХІЛЛ» з контрагентами за період з 19.12.11р. по 06.07.12р.» складений працівниками ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 06.07.12р. за №400/23-60/37331553.

Вказаним актом перевірки встановлено відсутність у ТОВ«ЕНТХІЛЛ» трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності.

- Акт «про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ«Комітет об'єднаних аудиторів» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за серпень 2012р. » складений працівниками ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області від 25.10.12р. за № 680/22-4/35698428, та акт «про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ«Комітет об'єднаних аудиторів» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за вересень 2012р. » складений працівниками ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області від 30.11.12р. за № 757/22-4/35698428.

Вказаними актами перевірки встановлено відсутність у ТОВ«Комітет об'єднаних аудиторів» трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності.

- Акт «про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ«ПРМ-Груп» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Онікс Компані Лтд», та з ТОВ «Комерційна фірма Горизонталь» за період з 01.04.12р. по 30.04.12р. » складений працівниками ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 29.03.13р. за №1119/22-621/35369248.

Вказаним актом перевірки встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів у підприємств постачальників.

- Акт «про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ«Арт-Візаж» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Мон Шері» за період з 01.09.11р. по 30.09.11р. » складений працівниками ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 24.07.12р. за №604/22-911/37313691.

Вказаним актом перевірки встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів у підприємств постачальників.

- Акт «про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ«Гріффін» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Ліга-Груп» за період з 01.08.11р. по 31.12.11р. » складений працівниками ДПІ у Печерському районі м. Києва від 27.09.12р. за №3989/22-10/23744973.

Вказаним актом перевірки встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів у підприємств постачальників.

- Акт «про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Текстоніка» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Арсаон» за період з 01.02.12р. по 29.02.12р. » складений працівниками Онуфріївського відділення Світловодської ОДПІ від 14.03.13р. за № 8/2200/36465616, акт про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Текстоніка» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «СЛОН» за період з 01.04.12р. по 30.04.12р.» складений працівниками Онуфріївського відділення Світловодської ОДПІ від 26.09.12р. за № 3/2200/36465616.

Вказаними актами перевірки встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів у підприємств постачальників.

- Акт «про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ«ТОПДЕЛГРУПП» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Грей-Юг» за березень 2012року » складений працівниками ДПІ у Печерському районі м. Києва від 21.03.13р. за № 1094/22.10/37701222.

Вказаним актом перевірки встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів у підприємств постачальників.

Саме наведені обставини на переконання податкового органу свідчать про відсутність реальних наслідків за правочинами що укладались позивачем з такими товариствами. Будь-яких інших доводів безтоварності господарських відносин податковим органом не надано.

Суд оцінюючи доводи відповідача про безтоварність укладених позивачем у перевіряє мий період договорів, приходить до висновку, що вони не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та фактичних обставинах справи.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної. Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку. Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Аналогічні вимоги податковим законодавством ставляться і при формуванні суб'єктами господарювання валових витрат.

Також Листом ВАСУ від 02.06.11р. судам першої та апеляційної інстанції рекомендовано при встановленні правомірності формування даних податкового обліку та наявності у правочинів наявності ознак фіктивності чи нікчемності досліджувати товарність таких правочинів.

Аналогічна позиція також викладено у рішеннях Вищого адміністративного суду України, зокрема: постанова від 22.06.11р. № К/9991/15429/11, ухвала від 05.10.11р. № К 9991/14602/11 та ін.

Судом на відміну від податкового органу з метою встановлення істини по справі та дотримання рекомендацій спеціалізованих судів вищих інстанцій досліджено товарність таких угод та реальність настання її умов.

Уся надана позивачем документація у повній мірі відображає рух товару та підтверджує виконання сторонами правочинів свої зобов'язань, оформлена належним чином та не викликає у суду жодних сумнівів, а тому є первинною в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Також проведеною перевіркою встановлено віднесення позивачем валових витрат що не використовувались у господарській діяльності.

Так зокрема підставою для донарахування зобов'язань з податку на прибуток підприємств слугувало встановлення віднесення позивачем до валових витрат, витрати на придбання товарів, вартість яких була уцінена за результатами проведеної інвентаризації, при цьому товари реалізувались кінцевому споживачу за собівартістю, а тому витрати на придбання таких товарів не були пов'язані із отриманням доходу та не можуть бути віднесені до валових витрат.

З такими доводами податкового органу суд погодитись не вправі виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до Закону України від 28.12.1994, № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»: 5.1. Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. 5.2.1. до складу валових витрат включаються «Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг)».

В п. 1.32. вказується, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно п. 5.9. Платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається.

Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку -продавцем, до убутку запасів не включається.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Якщо платник податку приймає рішення про уцінку (дооцінку) запасів згідно з правилами бухгалтерського обліку, то така уцінка (дооцінка) з метою податкового обліку не змінює балансову вартість запасів та валові доходи або валові витрати такого платника податку, пов'язані з придбанням таких запасів.

З метою податкового обліку платник податку за своїм вибором здійснює оцінку вибуття запасів за одним з таких методів бухгалтерського обліку, визначених у відповідному стандарті: ідентифікованої вартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої вартості однорідних запасів; вартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); нормативних затрат; ціни продажу запасів (виключно для запасів, що реалізуються через роздрібну торгівлю).

Для всіх одиниць податкового обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.

Основними документами, що регламентують питання вартісної оцінки товарів та порядок проведення їх уцінки, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 20.10.99 р. № 246. (далі за текстом - ПБО «Запаси») та Положення про порядок уцінки і реалізації продукції з групи товарів широкого вжитку, продукції виробничо-технічного призначення та надлишкових товарно-матеріальних цінностей, затверджене наказом Міністерства економіки України та Міністерства фінансів України від 15.12.99 р. № 149/300, із змінами та доповненнями (далі за текстом - Положення про уцінку). Згідно п.24 і п.25 ПБО «Запаси» товари відображаються в бухгалтерському обліку та звітності за найменшою з двох оцінок - первісною вартістю або чистою вартістю реалізації. За чистою вартістю реалізації вони відображаються в тому випадку, коли на дату балансу ціна їх реалізації знизилася до рівня нижче собівартості або вони зіпсовані, застаріли або з інших причин втратили здатність приносити первісно очікувану економічну вигоду. Керуючись принципом обачності, підприємство повинне застосовувати в бухгалтерському обліку методи оцінки, що попереджають завищення оцінки активів. А оскільки підприємство зобов'язане також надавати користувачам для прийняття рішень повну, правдиву- та неупереджену інформацію, то воно відповідно до п.25 ПБО «Запаси» має здійснювати заходи, спрямовані на виявлення товарів, чиста вартість реалізації яких на дату балансу внаслідок зниження ціни, псування, старіння стала менше їх первісної (балансової) вартості.

Судом встановлено, що позивач здійснює господарську діяльність з продажу товарів широкого вжитку побутової хімії та товарів для краси і здоров'я через мережу роздрібних магазинів.

Також з матеріалів справи вбачається, що у перевіряє мий період позивачем проводилась уцінка частини товару, що частково втратив свою первісну якість, що встановлювалось за результатами інвентаризації.

Статтею 188.1 Податкового кодексу України встановлено, що база оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної вартості - дохід від продажу уціненого товару відображається в фінансовій системі за вартістю грошових коштів, отриманих від реалізації уціненого товару, при цьому податкові зобов'язання з податку на додану вартість визначаються виходячи з договірної вартості товарів, реалізованих кінцевому споживачу.

Згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. В розділі 3 статті 8 Закону вказується, бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації; питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів; відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів; для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації; підприємство самостійно: визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообігу і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку; може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства; визначає доцільність застосування міжнародних стандартів (крім випадків, коли обов'язковість застосування міжнародних стандартів визначена законодавством).

В п. 1 Статті 9 Закону вказується, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.7 Наказу Мінфін, від 24.05.1995, № 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Згідно з п. 1 «Положення про порядок уцінки і реалізації продукції, що залежалась, з групи товарів широкого вжитку і продукції виробничо-технічного призначення» проводиться уцінка товарів широкого вжитку і продукції виробничо-технічного призначення, з двох причин, а саме: що залежалися (не мають збуту більше трьох місяців) і не користуються попитом у споживачів, а також таких товарів та продукції, які частково втратили свою первісну якість (далі -товари, продукція), та надлишкових товарно-матеріальних цінностей (матеріалів, комплектуючих виробів, інших матеріальних цінностей, що більше трьох місяців не можуть бути використані на виробництво продукції, оскільки таку продукцію виробляти недоцільно за відсутності попиту на неї як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках).

Згідно п. 152.10. ПКУ якщо платник податку приймає рішення про уцінку /дооцінку активів згідно з правилами бухгалтерського обліку, - така уцінка/дооцінка з метою оподаткування не змінює балансову вартість активів та доходи або витрати такого платника податку, пов'язані з придбанням зазначених активів.

Норми цього пункту не застосовуються до операцій, стосовно яких іншими нормами цього Кодексу передбачено визнання доходів та витрат за даними бухгалтерського обліку.

Разом з тим податковим органом не надано жодного доказу, що вказані витрати по придбаванню товарів що були реалізовані кінцевому покупцю за вартість з урахуванням проведеної уцінки, були здійснені позивачем з іншою метою ніж отримання прибутку.

Також підставою для донарахування позивачу зобов'язань з податку на прибуток слугувало віднесення таким до складу валових витрат, витрати на відрядження не підтверджені належно документацією.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи суд не вправі погодитись з такими висновками податкового органу виходячи із наступного.

Відповідно до пп. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат підприємства відносяться витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.

Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо. Не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені підпунктами 5.3.1 та 5.4.4 цієї статті, а також на цілі, не пов'язані з відшкодуванням особистих витрат фізичної особи, яка перебуває у відрядженні.

Згідно Наказу Мінфіну від 13.03.1998, № 59 «Про затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон» підтверджуючими документами є розрахункові документи відповідно до Законів України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та «Про оподаткування прибутку підприємств». В законі «Про оподаткування прибутку підприємств» при цьому відсутнє чітке визначення первинного документу.

Згідно Наказу Мінфіну від 13.03.1998, № 59 «Про затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон» п. 1.4. за час перебування у відрядженні працівникові за кордоном відшкодовуються витрати: б) на оплату рахунків за проживання в готелях (мотелях) або наймання інших житлових приміщень, а також уключених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, білизни, взуття), за користування холодильником, телевізором (крім каналів, за які встановлено окрему плату), кондиціонером;

Судом у повній мірі досліджено надані як суду так і до перевірки авансові звіти, по яким сформовано валові витрати/витрати, що враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, такі у повній мірі підтверджують понесені витрати та жодним чином не суперечать нормам чинного законодавства, а тому і в цій частині висновки податкового органу є безпідставними.

Крім того судом встановлено, що між позивачем та ЗАТ з обмеженою відповідальністю «Джиасинтоко холдінгз лімітед» (GIACINTOCO HOLDINGS LIMITED), Лімассол, Кіпр, було укладено Договору займу б/н від 14.01.2009 року.

Відповідно до змісту вказаного договору позивачем отримано позику грошових коштів для поповнення оборотних коштів, закупівлі товарів для торгівельної мережі.

Як вбачається з акту перевірки, податковим органом зроблено висновки, що відсотки, отримані підприємством в зв'язку з розміщенням коштів на поточних рахунках в банках не відповідають терміну «Проценти» згідно пп.14.1.206 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, а тому сума таких відсотків не враховується при визначенні суми процентів, що дозволяється відносити до складу витрат відповідно до п. 141.2 ст.141 Податкового кодексу України.

Суд не може погодитись з тами висновками податкового органу виходячи з наступних міркувань.

Згідно статті 141. п. 141.1 До складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Пунктом 141.2 ст. 141 ПК України встановлено, що для платника податку, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу витрат нарахування процентів за кредитами, позиками та іншими борговими зобов'язаннями на користь таких нерезидентів та пов'язаних з ними осіб дозволяється в сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів.

Відповідно до пп. 14.1.206 п. 14.1 ст. 14 ПК України проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна. До процентів включаються: а) платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; б) платіж за використання коштів, залучених у депозит; в) платіж за придбання товарів у розстрочку; г) платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу); ґ) винагорода (дохід) орендодавця як частина орендного платежу за договором оренди житла з викупом, сплачена фізичною особою платнику податку, на користь якого відступлено право на отримання таких платежів.

Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості чи вартості майна або у вигляді фіксованих сум.

Відповідно до пп. 14.1.44. п. 14.1 ст. 14 ПК України депозит (вклад) - кошти, які надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із законодавством України, або нерезиденту на строк або на вимогу та під процент на умовах видачі на першу вимогу або повернення зі спливом встановленого договором строку. Правила здійснення депозитних операцій встановлюються: для банківських депозитів - Національним банком України відповідно до законодавства; для депозитів (внесків) до інших фінансових установ - державним органом, визначеним законом;

Постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року N 516 затверджене «Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами»:

вкладна (депозитна) операція - операція банку із залучення грошових коштів або банківських металів від вкладників на їх рахунки в банку на договірних засадах

вкладник - юридична чи фізична особа, яка здійснила розміщення готівкових (безготівкових) грошових коштів або банківських металів на рахунок у банку

Відповідно до п. 2.1. цього Положення, грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті.

Тобто чинне законодавство передбачає можливість залучення коштів банками не лише на підставі договорів банківського вкладу, але й відповідно до договору банківського рахунку.

Також судом встановлено, що безпідставними є посилання податкового органу на відсутність руху коштів на рахунках позивача у AT «УкрСиббанк», оскільки у даному випадку позивачем було укладено договір з Акціонерним банком «Київська Русь», а саме договір банківського рахунку № 40942-18-11816 від 23.09.2009.

Згідно цього договору, банк відкрив рахунок № 2600686046001. Пункт 2.1.19. цього договору передбачає нарахування відсотків на кредитове сальдо по рахунку клієнта. Розмір та період нарахування відсотків встановлювався сторонами у додаткових договорах №№ 1-25 до цього договору.

У 2011-2012 роках позивач отримував процентні доходи у вигляді відсотків. Відсотки нараховувались в певному проценті при умові дотримання підприємством залишків на розрахункових рахунках. Згідно п. 2.4.1 Договору Банк має право використовувати кошти Клієнта, які зберігаються на рахунку (рахунках), гарантуючи їх збереження та своєчасність проведення операцій відповідно до нормативних актів НБУ.

Крім того наказом Міністерства фінансів України від 27.06.2013. № 627 були внесені зміни до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року N 290., в якому остаточно визначено, що дохід від роялті, відсотків, отриманих на залишки коштів на поточних рахунках в банках включається до складу інших операційних доходів, а не до складу фінансових доходів.

Це підтверджує, що на час податкової перевірки на законодавчому рівні не було визначено до яких саме витрат мають включатися відсотки, отримані на залишки коштів на поточних рахунках в банках.

Оскільки по суті проценти на залишки на розрахунковому рахунку нараховувались фінансовою організацією - банком на умовах диференційованих процентних ставок та отримувались підприємством на розрахунковий рахунок, зважаючи на 2.4.1 Договору з банком - отримані доходи відповідають суті процентних доходів за депозитами.

Також на формування податкових зобов'язань у перевіряємий період, за висновками податкового органу викладеними у акту перевірки, вплинуло відображення в обліку грошових коштів, отриманих за договором про співіснування торгівельних марок та мировою угодою від 20.04.2012 р.

Судом встановлено, що між позивачем та компанією Hearst Communication Inc. було укладено договір про співіснування торговельних марок та мирову угоду, що була укладена Позивачем 20 квітня 2012 року.

Вказаний Договір про співіснування торговельних марок та мирова угода були укладені з метою позасудового врегулювання спорів, що виникли між ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» та HEARST COMMUNICATION Inc з приводу використання позивачем знаків для товарів та послуг «COSMO» та похідних від нього «COSMOLADY», «COSMONEWS», «COSMOLINE» тощо.

Вказаний Договір про співіснування торговельних марок та мирова угода, що були укладені між Hearst Communication Inc. та ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» не передбачали обов'язкового його затвердження судом. Договір, згідно п.25 , набув чинності 20 квітня 2012 року.

Вказаним Договором також було розмежовано сфери використання ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» та Hearst Communication Inc. належних їм знаків для товарів та послуг «КОСМО», «KOSMO», «COSMO» та похідних від них.

За умовами вказаного Договору та мирової угоди Hearst Communication Inc. на користь ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» було сплачено кошти в сумі 40'000,00 долларів США.

Як вбачається з матеріалів справи податковим органом зроблено висновки, що вказані кошти є оплата позивачу за товар (послуги ) - а саме товарний знак, однак дослідивши зміст Договору та мирової угоди погодитись з тами висновками податкового органу не виявляється можливим.

Так зокрема сторонами вказаних правочинів вирішено порядок та спосіб використання товарних знаків «КОСМО», «KOSMO», «COSMO» та похідних від них, а враховуючи наявність спорів між позивачем та Hearst Communication Inc., а також зміст мирової угоди, виплата таких коштів є умовою врегулювання спору, а не платою за послуги або за об'єкти права інтелектуальної власності..

Згідно п. ПКУ 14.1.185. постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

З метою оподаткування постачанням послуг, зокрема є: а) досягнення домовленості утримуватися від певної дії або від конкуренції з третьою особою чи надання дозволу на будь-яку дію за умови укладення договору; б) постачання послуг за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування або в примусовому порядку; в) постачання послуг іншій особі на безоплатній основі; г) передача результатів виконаних робіт, наданих послуг платнику податку, уповноваженому згідно з договором вести облік результатів спільної діяльності без утворення юридичної особи, а також їх повернення таким платником податку після закінчення спільної діяльності; ґ) передача (внесення) виконаних робіт, наданих послуг як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також повернення послуг; д) постачання послуг з розміщення знаку відповідної торгової марки або самого товару чи послуги в кінофільмі, серіалі або телевізійній програмі, які є візуальними (глядачі лише бачать продукт або знак торговельної марки, продукт чи торговельна марка згадується у розмові персонажа; товар, послуга чи торговельна марка органічно вплітаються в сюжет і є його частиною);

Об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з: б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексуУкраїни, п. 186.3 цього ж кодексу встановлено , що місцем постачання зазначених у цьому пункті послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання. До таких послуг належать: а) надання майнових прав інтелектуальної власності, створення за замовленням та використання об'єктів права інтелектуальної власності, у тому числі за ліцензійними договорами, а також надання (передача) права на скорочення викидів парникових газів (вуглецевих одиниць); б) рекламні послуги; в) консультаційні, інжинірингові, інженерні, юридичні (у тому числі адвокатські), бухгалтерські, аудиторські, актуарні, а також послуги з розроблення, постачання та тестування програмного забезпечення, з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використанням комп'ютерних систем; г) надання персоналу, у тому числі якщо персонал працює за місцем здійснення діяльності покупця; ґ) надання в оренду (лізинг) рухомого майна, крім транспортних засобів та банківських сейфів; д)телекомунікаційні послуги, а саме: послуги, пов'язані з передаванням, поширенням або прийманням сигналів, слів, зображень та звуків або інформації будь-якого характеру за допомогою дротових, супутникових, стільникових, радіотехнічних, оптичних або інших електромагнітних систем зв'язку, включаючи відповідне надання або передання права на використання можливостей такого передавання, поширення або приймання, у тому числі надання доступу до глобальних інформаційних мереж; є) послуги радіомовлення та телевізійного мовлення; є) надання посередницьких послуг від імені та за рахунок іншої особи або від свого імені, але за рахунок іншої особи, якщо забезпечується надання покупцю послуг, перерахованих у цьому підпункті; ж) надання транспортно-експедиторських послуг.

Відповідно до п.188.1 ст.188 Податкового Кодексу України від база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Враховуючи наведені обставини та норми чинного законодавства, суд і в цій частині погоджується з доводами позивача.

Також підставою для вимкнення спірних податкових повідомлень-рішень слугувало здійснення нарахування амортизаційних відрахувань по нематеріальних активах які не використовувались у господарській діяльності та не перебувають у власності позивача.

В обґрунтування правомірності висновків податковим органом вказується на лист ДП «Український інститут промислової власності», в якому зазначено що право власності на товарний знак «Н20» (свідоцтво № 101408) належить ОСОБА_4, а на товарний знак «Н20» (свідоцтво № 115478) належить ОСОБА_3

Разом з тим судом встановлено, що на балансі у позивача знаходяться, та відповідно амортизувались інші торгові знаки, а саме: відповідно до даних бухгалтерського обліку на балансі ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» обліковуються: Товарний знак «Н20» за номером заявки 16462 та Товарний знак «Н20» за номером заявки 16463.

Згідно свідоцтва на знак для товарів і послуг №144754, ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» є власником торгового знака Н20 (Activity Product) по заявці № 16462.

Згідно свідоцтва на знак для товарів і послуг №144755, ТОВ «СУМАТРА-ЛТД» є власником торгового знака Н20 (Linia Product) по заявці № 16463.

Згідно з вимогами чинного законодавства України, власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату в володіння і користування іншим особам, власник має право використовувати належне йому майно в підприємницькій діяльності, а може взагалі його не використовувати.

Зважаючи на викладене, і в цій частині позовні вимоги є цілком правомірними та обґрунтованими.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість податкових повідомлень-рішень, а тому такі підлягають скасуванню, а позовні вимоги задоволенню у повному обсязі.

Статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 69, 70 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити .

Скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.07.2013р. за № 000083910, №0000173910, № 0000193910 та № 0000203910 від 02.07.13р.

Постанова може бути оскаржена в Київський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя І.В. Смолій