Рішення № 36237653, 09.12.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-51/12227-2012 09.12.13

За позовом Київського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави в особі:

1) Державного агентства земельних ресурсів

2) Державної інспекції сільського господарства України

до Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1

про визнання недійсним рішення

Судді: Пригунова А.Б. (головуючий)

Ломака В.С.

Любченко М.О.

Представники:

від прокуратури: Доценко Т.О.

від позивача 1: Хуторянська Н.В.

від позивача 2: не з'явились

від відповідача: не з'явились

від третьої особи: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київський міжрайонний екологічний прокурор Дніпровської екологічної прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів та Державної інспекції сільського господарства України до Київської міської ради з вимогами про визнання недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 29.04.2010 р. № 750/4188, яким громадянці ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою та надано у приватну власність земельну ділянку площею 0, 10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем положень Земельного кодексу України, Закону України «Про основи містобудування», Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», Програми комплексного розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року, Концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, що є підставою для визнання рішення Київської міської ради від 29.04.2010 р. № 750/4188 недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2012 р. порушено провадження у даній справі, залучено до участі у розгляді справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 03.10.2012 р. за участю прокурора, представників сторін та третьої особи, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи переносився в поярку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2012 р. призначено колегіальний розгляд справи № 5011-51/12227-2012.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 19.11.2012 р. визначено склад суду для розгляду справи № 5011-51/12227-2012 - Пригунова А.Б. (головуюча), Ломака В.С., Любченко М.О.

Ухвалою від 10.04.2013 р. призначено експертизу у даній справі, виконання якої доручено Господарського суду міста Києва Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

14.08.2013 р. Київський науково-дослідний інститут судових експертиз направив повернув матеріали справи № 5011-51/12227-2012 до Господарського суду міста Києва разом з повідомленням № 3673/13-41 про неможливість надання висновку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2013 р. поновлено провадження у справі № 5011-51/12227-2012 та призначено до розгляду у судовому засіданні на 18.09.2013 р.

У процесі провадження у справі третя особа надала письмові заперечення на позовну заяву, у яких відзначає, що прокурором не доведено особливої цінності спірної земельної ділянки та віднесення її до природно-заповітного фонду або земель водного фонду, а відтак - відсутні підстави для задоволення позову прокурора.

Також під час розгляду спору письмові пояснення надало Державне управління охорони навколишнього природного середовища в місті Києві, у яких зазначається, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 у приватну власність для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в місті Києві не надходив і не розглядався.

Склад суду у даній справі змінювався.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з невиконанням учасниками судового процесу вимог суду та неявку у судове засідання учасників судового процесу.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 09.12.2013 р. колегіальний склад суду у справі № 5011-51/12227-2012 змінено наступним чином: Пригунова А.Б. (головуюча), Ломака В.С. та Любченко М.О.

У даному судовому засіданні прокурор та представник позивача 1 підтримали заявлені вимоги.

Представники позивача 2, відповідача та третьої особи на виклик суду не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками провадження у справі, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 09.12.2013 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників провадження у справі, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради № 750/4188 від 29.04.2010 р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 та передано останній у приватну власність земельну ділянку площею 0, 10 га на АДРЕСА_1 за рахунок міських земель не наданих у власність чи користування.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор стверджує, що рішення Київської міської ради № 750/4188 від 29.04.2010 р. «Про передачу громадянці ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1» прийняте в порушення норм чинного законодавства України, що тягне наслідком його недійсність.

Також прокурор відзначає, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 відноситься до зеленої зони міста на підставі рішення Київської міської ради № 806/3381 від 19.07.2005 р. та до земель водного фонду, оскільки розташована в межах прибережних смуг річки Десенка у Дніпровському районі міста Києва, а відтак - її забудова є неправомірною.

Нормативно обґрунтовуючи заявлені вимоги прокурор посилається на порушення Київською міською радою положень Земельного кодексу України, Закону України «Про основи містобудування», Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», Програми комплексного розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року, Концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Згідно рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 р. представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Для розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Статтею 1, ч. 2 ст. 5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Стаття 15 Земельного кодексу України закріплює повноваження у сфері земельних відносин за центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Відповідно до Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України № 445/2011 від 08.04.2011 р., центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності є Державне агентство земельних ресурсів України.

Згідно з Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, що затверджене Указом Президента України № 459/2011 від 13.04.2011 р. Державна інспекція сільського господарства України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Державна інспекція сільського господарства України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, організовує та здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності.

Тож, приймаючи до уваги повноваження Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції сільського господарства України в сфері земельних відносин, суд дійшов висновку, що звернення прокурора в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції сільського господарства України до господарського суду з розглядуваним позовом відповідає функціям позивачів направлено на захист їх охоронюваних законом інтересів.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України вставлено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно положень ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Статтею 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється, зокрема, на принципах: законності, гласності, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб: судового захисту прав місцевого самоврядування.

Згідно ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі в межах повноважень, та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

У відповідності до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

За приписами ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення) одним з основних завдань планування і забудови територій є охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів.

Статтею 20 Земельного кодексу України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

За змістом положень Закону України "Про благоустрій населених пунктів", Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 105 від 10.04.2006 р., зеленими зонами є території, які виділяються у встановленому порядку за межами міст та інших населених пунктів, що зайняті лісопарками та іншими зеленими насадженнями, виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення.

За приписами п.10.4 ДБН 360-92 (Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень), затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури № 44 від 17.04.1992 р. розміщення будинків, споруд і комунікацій не допускається, зокрема, на землях зелених зон міст, включаючи землі міських лісів, якщо об'єкти, які проектуються, не призначені для відпочинку, спорту або обслуговування приміського лісового господарства.

Крім того, рішенням Київської міської ради № 806/3381 від 19.07.2005 р. затверджено Програму розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепцію формування зелених насаджень в центральній частині міста відповідно до п. 6 якого заборонено на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення та лісового фонду житлове, інше будівництво та господарську діяльність, що можуть негативно вплинути на стан цих територій чи перешкоджати їх використанню за цільовим призначенням.

В той же час, стосовно тверджень прокурора про приналежність спірної земельної ділянки до зеленої зони міста Києва суд відзначає, що рішенням Київської міської ради № 120/1175 від 19.02.2009 р. "Про передачу Дочірньому підприємству "Строй-Маркет-Груп" земельної ділянки для будівництва багатофункціонального готельного та торговельно-розважального центру в районі затоки річки Десенка у Дніпровському районі міста Києва" внесено зміни до генерального плану міста Києва в частині переведення частини земельних ділянок із зони зелених насаджень загального користування до території житлової та громадської забудови в межах, визначених містобудівним обгрунтованням, а також внесені зміни до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, що затверджені рішенням Київської міської ради № 806/3381 від 19.07.2005 р.

Також відповідно до висновків Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища № 19-15021/1 від 23.12.2009 р. та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 05-6191 від 19.04.2010 р., а також зі змісту листа Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вих. № 064/6748 від 29.05.2013 р. вбачається, що спірну земельну ділянку було виключено з переліку озеленених територій загального користування міста Києва.

Між тим, посадова особа Державного управління охорони навколишнього природного середовища в місті Києві, яку було викликано у судове засідання в порядку ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, надала пояснення щодо виведення земельної ділянки площею 0,10 га по АДРЕСА_1 із зони зелених насаджень загального користування та відзначила, що вказану земельну ділянку переведено до категорії земель житлової та громадської забудови в межах, визначених містобудівним обґрунтуванням, на підставі рішення Київської міської ради № 120/1175 від 19.02.2009 р.

Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать, у тому числі, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Однак, твердження прокурора про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, оскільки розташована в межах прибережних смуг річки Десенка у Дніпровському районі міста Києва не відповідають дійсності, оскільки дослідивши схему прибережних захисних смуг водних об'єктів міста Києва у Дніпровському районі міста Києва, проект яких затверджений рішенням Київської міської ради № 365/2434 від 08.10.2009 р. та межі яких відкориговані на зауваження постійної комісії з питань екологічної політики Київської міської ради (протокол №9 від 29.09.2009 р.), судом встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами прибережної захисної смуги затоки Десенки.

Таким чином, твердження прокурора, що спірна земельна ділянка входить до зони охоронюваного ландшафту, а також до території, що зарезервована для розвитку мережі об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення спростовуються наявними у справі доказами та встановленими судом обставинами.

Слід відзначити, що пунктом 3.4.6 рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів "Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в місті Києві" № 920 від 16.07.1979 р. (зі змінами та доповненнями) до складу зон охоронюваного ландшафту включено затоку річки Десенки.

В той же час, зі змісту вказаного рішення не вбачається, що до зони охоронюваного ландшафту віднесено і земельну ділянку по АДРЕСА_1 та, при цьому, прокурором не доведено віднесення спірної земельної ділянку по АДРЕСА_1 до території, що зарезервована для розвитку мережі об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення відповідно до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, що затверджена рішенням Київської міської ради № 806/3381 від 19.07.2005 р.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1, передана громадянці ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на підставі рішення Київської міської ради № 750/4188 від 29.04.2010 р. відноситься саме до земель житлової та громадської забудови, яку може бути передано у власність громадянам для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а відтак - доводи прокурора стосовно порушення цільового призначення спірної земельної ділянки не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи.

Разом з тим, відповідно до ст. 40 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення) громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Частинами 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення) передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

За змістом ч. 8 ст. 118 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення) розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою. Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику у зазначений у цій частині строк. Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи.

За приписами ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення) районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Випадки обов'язковості проведення державної експертизи визначені ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення), до яких належать, зокрема, проведення експертизи проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Таким чином, приймаючи до уваги викладені вище висновки суду про приналежність спірної земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови, доводи прокурора про необхідність проведення експертизи проекту відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 є необґрунтованими, а відтак - рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність є правомірним у разі отримання проекту відведення земельної ділянки, що погоджений уповноваженими органами.

З огляду на вищенаведене, доводи прокурора про недотримання при прийнятті спірного рішення вимог закону щодо погодження проекту відведення уповноваженими органами та проведення державної експертизи проекту землеустрою визнаються судом необґрунтованими.

За приписами ч. 8 ст. 118 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення), повноваженнями щодо погодження проектів відведення земельних ділянок було наділено Комісію з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою.

У відповідності до ст. ч.ч. 1-3, 5 ст. 186-1 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення) для розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою, в районах та містах обласного значення, містах Києві та Севастополі функціонують постійно діючі комісії. До повноважень Комісії належить забезпечення погодження документації із землеустрою відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. До складу Комісії входять уповноважені представники районного (міського) органу земельних ресурсів, містобудування та архітектури, природоохоронного та санітарно-епідеміологічного органу, органу охорони культурної спадщини. У разі погодження проектів землеустрою, що розробляються з метою вилучення, надання, зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення, водного фонду, земельних ділянок для цілей, пов'язаних із розробкою корисних копалин, до складу Комісії залучається відповідно представник територіальних органів лісового господарства, водного господарства, державного гірничого нагляду. Документація із землеустрою, погоджена Комісією, вважається такою, що погоджена органами, представники яких входять до її складу.

Згідно з приписами п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 186-1 Земельного кодексу України" № 1420 від 23.12.2009 р. до затвердження складу комісій висновки про погодження документації із землеустрою надаються органами, зазначеними у ч. 3 ст. 186-1 Земельного кодексу України, в установленому порядку.

Розглядаючи даний спір по суті, судом встановлено, що Комісію з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою в місті Києві створено у відповідності до розпорядження Київської міської державної адміністрації № 2264 від 05.12.2011 р., а відтак - проект відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 підлягав затвердженню відповідними органами.

Як вбачається з матеріалів справи, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 погоджено Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища (висновок № 19-15026/1 від 23.12.2009 р.), Київською міською санепідемстанцією (висновок № 1298 від 25.02.2010 р.), Головним управлінням екології та охорони природних ресурсів (висновок № 071/04-4-11/7532 від 23.12.2009р.), Державною службою з питань національної культурної спадщини (висновок № 22-532/9 від 10.03.2010 р.) та Відкритим акціонерними товариством "Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт" (лист вих. № 8/1-185 від 02.04.2010 р.)

За твердженнями прокурора, всупереч вимогам закону проект відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 не було погоджено Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в місті Києві та Дніпровським управлінням водних ресурсів.

З приводу наведеного, суд відзначає, що відповідно до Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1524 від 02.11.2006 р. Міністерство охорони навколишнього природного середовища України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, який, у тому числі, забезпечує в межах своїх повноважень погодження вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів, місць розташування об'єктів та проектів відведення земельних ділянок.

З метою впорядкування процедури погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок наказом № 434 від 05.11.2004 р. Міністерства охорони навколишнього природного середовища України затверджено Порядок погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок.

За висновками суду, доводи прокурора щодо необхідності погодження проекту відведення земельної ділянки саме з Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в місті Києві Міністерства охорони навколишнього природного середовища України відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки за приписами вказаного порядку проекти відведення земельних ділянок погоджуються саме з природоохоронними органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.

Разом з цим, за змістом листа Державного управління охорони навколишнього природного середовища в місті Києві вих. № 05-06/172 від 12.01.2012 р. матеріали відведення земельних ділянок по вул. Спортивній у місті Києві управлінням не погоджувались та на погодженні не перебувають.

Згідно з поясненнями Державного управління охорони навколишнього природного середовища в місті Києві вих. № 01/3-09/582 від 06.03.2013 р. проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 у приватну власність для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в місті Києві не надходив і не розглядався.

Наразі, зворотного суду не доведено, доводів прокурора не спростовано.

Матеріали розглядуваної справи не містять доказів погодження проекту відведення спірної земельної ділянки Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в місті Києві.

Підсумовуючи вищенаведене, здійснивши оцінку наявних у справі доказів та встановлених судом фактичних обставини за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що рішенням Київської міської № 750/4188 від 29.04.2010 р. було затверджено проект відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_1, який не був погоджений уповноваженим природоохоронним органом, що є порушенням ст.ст. 118, 186-1 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення).

За таких обставин, виходячи із заявлених прокурором позивачем вимог та наведених ним підстав, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову Київського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Київського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції сільського господарства України задовольнити.

2. Визнати недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 29.04.2010 р. № 750/4188 «Про передачу громадянці ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1», яким громадянці ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою та надано у приватну власність земельну ділянку площею 0, 10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1.

3. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, Шевченківський район, вул. Хрещатик, буд. 36, ЄДРПОУ 22883141) в доход Державного бюджету України судовий збір в сумі 1 073, 00 (одна тисяча сімдесят три грн. 00 коп.) грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.12.2013 р.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Ломака В.С.

Любченко М.О.