Постанова № 3623450, 22.10.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22.10.2008 р.                                                                                                     № 6/691

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянську Я.І. при секретарі судового засідання Зубко Л.П. вирішив адміністративну справу

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кушнір-М"

до Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва

провизнання нечинним податкового повідомлення-рішення

Представники:

від позивача Кохановський В.В. (довіреність від 17.10.2008 р. б/н);

від відповідача Українець Т.С. (довіреність від 09.01.2008 р. № 60/9/10-209), Харук І.С. (довіреність від 13.03.2008р. №12408/9/10-209)

Відповідно до п. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 22.10.2008 р. оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кушнір-М»звернулось до Окружного адміністративного суду м.Київа з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Шевченківському району м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0005742303/0 та №0005752303/0 від 14.07.2008р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач дійшов помилкового висновку про порушення ТОВ «Кушнір-М»пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/98-ВР, в частині завищення суми бюджетного відшкодування за березень 2008р. в сумі 630746,44 грн. та за квітень 2008 року на суму 118989,00 грн.

Відповідач позов не визнає, в заперечення на позовну заяву зазначає, що оскаржу вальні податкові повідомлення-рішення прийняті ним у повній відповідності до чинного законодавства України, а тому позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

В судовому засіданні від представника позивача надійшло клопотання про збільшення позовних вимог, в якому він просить суд: «визнати ринковими (звичайними) ціни, по яким здійснювалася закупівля товарів позивачем, по договором зазначеним у розділі 1,2 Позовної заяви».

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекції Печерському району м. Києва проведена виїзна позапланова перевірка Товариства з обмеженою з обмеженою відповідальністю «Кушнір-М»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 28.10.2005 р. по 31.12.2007 р.

За результатами перевірки складено акт від 19.06.2008 р. № 323/23-2/33786522 (надалі –Акт перевірки №1).

Також, Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва було проведена перевірка Товариства з обмеженою відповідальність «Кушнір-М»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за березень-квітень 2008 року.

За результатами перевірки складено акт від 04.07.2008р. №353/23-3/33786522 (надалі - Акт перевірки №2), в порушення чого відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 14.07.2008 р. №0005752303/0 форми «В1»та №0005742303/0 від 14.07.2008 р. форми «Р».

Позивач в обґрунтування на позовні вимоги зазначає, що відповідач безпідставно визнав недійсним договори комісії від 12.11.2007р. за №1112-1К, від 13.11.2007р. за №1113-1К, від 13.12.2007р. за №1213-1К, від 12.01.2008р. за №1201-1К, що укладений між позивачем та ТОВ «Грейн Експорт»та Договори постачання від 01.11.2007р. за №1101-01 і додатків до нього від 01.11.2007р., від 01.12.2007р., договір комісії від 12.01.2008р. за №1201-1К з ТОВ «Грейн Експорт», договір транспортного експедирування від 01.03.2008р. за №01-0308, з ТОВ «Трейн Укрейн» та Зовнішньоекономічний контракт за №0327-001 від 27.03.2008р., з «RIV LIMITED», договір постачання від 01.04.08 за №01-01/04, договір від 01.04.2008 за №185/4-0, від 05.03.2008о. за №05/03-01-С та договори про надання маркетингових та консультаційних послуг від 03.03.2008р. за №03-03/08 та від 03.03.2008р. за №3/02-08р. оскільки: ч.2, ч.3 ст.215 ЦК України недійсні правочини поділено на два види, залежно від ступеню їх недійсності:

а)          нікчемні правочини - недійсність яких прямо встановлена законом. Визнання таких правочинів недійсними судом не вимагається.

б)          заперечуванні правочини - правочини, недійсність яких прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом. Такі правочини визнаються недійсними в судовому порядку.

                    В судовому засіданні було надано докази щодо підтвердження дійсності договорів комісії, а саме:

вантажно-митні декларації:

1 515 000,00 грн.

3 939 000,00 грн

383 598,00 грн

475 588,80 грн

404 565,60 грн

554 896,85 грн

479 043,00 грн

281 790,00 грн

1 969 500,00 грн

1 969 500,00 грн

3 939 000,00 грн

1 969 500,00 грн

1 969 500,00 грн

1 969 500,00 грн

6 052 425,00 грн

3 939 000,00 грн

ВМД № 500060000/7/240551 на суму ВМД № 500060000/7/240552 на суму ВМД № 511000104/8/000142 на суму ВМД № 511000104/8/000138 на суму ВМД № 511000104/8/000141 на суму ВМД № 511000104/8/000214 на суму ВМД № 511000104/8/000137 на суму ВМД № 511000104/8/000140 на суму ВМД № 500060000/8/201371 на суму ВМД № 500060000/8/201372 на суму ВМД № 500060000/8/205147 на суму ВМД № 500060000/8/206081 на суму ВМД № 500060000/8/207176 на суму ВМД № 500060000/8/209539 на суму ВМД № 500060000/8/210856 на суму ВМД № 500060000/8/208623 на суму

2.          Платіжні доручення: № 1 від 22.01.08 на суму 456 000, 00грн., № 2 від 22.01.08 на суму 411 054, 00 грн., № 3 від 22.01.08 на суму 854 915, 24грн., № 4 від 23.01.08 на суму 689 607, 00 грн., № 5 від 06.02.08 на суму 326 645, 56грн.. № 6 від 06.02.08 на суму 322 072, 52 грн., № 7 від 07.02.08 на суму 345 895, 00грн., № 8 від 20.02.08 на суму 396 534, 00грн., №10 від 11.03.08 на суму 713 935,21 грн., №12 від 19.03.08 на суму 2 404 680,00 грн.

Банківські виписки:          . за 22.01.08, 23.01.08, 06.02.08, 07.02.08, 20.02.08, 11.03.08 та 19.03.08.

                    Крім того позивач не погоджується з твердження відповідача, щодо неправомірного віднесення позивачем до складу податкового кредиту (завищено) суму ПДВ визначену вище рівня звичайних цін у березні 2008 року у розмірі 1453760,00 грн. та висновком відповідача, що позивачем було завищено штиковий кредит на суму 1922 037,00 грн. (листопад 2007р.-724225,00 грн., грудень 2007р.-1197812,00 грн.), оскільки, відповідно до п.1.18 ЗУ «Про податок на додану вартість» звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

                    Крім того, позивач зазначає, що відповідно до п. 1.20.1. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»Якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якою не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

З огляду на зазначене, позивач просить визнати нечинними та (скасувати) податкові повідомлення-рішення відповідача від 14.07.2008р. №0005752303/0 форми «В1»та №0005742303/0 від 14.07.2008р. форми «Р», визнати нечинним (скасувати) Акт перевірки №323/23-2/33786522 від 19.06.2008р., зобов’язати відповідача подати до Державного казначейства України висновок про відшкодування на користь позивача суму ПДВ в розмірі 749735,44 грн.

Відповідач в запереченнях на позов зазначає, що позивач за результатами перевірки за Актом №1 порушив:

- пп. 4.6.1. п.4.6. ст.4, п.5.9. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на суму 21133,00 грн.,

- пп.3.1.1. п.3.1. ст.. 3 Закону України « Про податок на додану вартість», в результаті чого занизив податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на 1766,00 грн.,

- п.п.4.1. ст..4, п.п.7.4.1. п.7.4. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого зменшено значення р.26 декларації з податку на додану вартість за грудень 2007р. в розмірі 724225,00грн., зменшено значення р.22.2 декларації з податку на додану вартість за грудень 2007 року у розмірі 1197812,00 грн.

-пп. «ї»п.1.3. ст.1, п. «е»п.п 4.2.9 п.4.2. ст..4, пп. «а»п.17.2 ст.17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»в результаті чого встановлено порушення вимог податкового законодавства щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету в сумі 184,0 грн., в тому числі за 2006р. –184,0 грн.

Крім того, відповідач зазначає, що акти ревізій, документальних перевірок, дії службових осіб, вчинені у процесі чи за результатами перевірок, тощо ці акти не мають обов’язкового характеру, тому, на думку відповідача, не можуть оспорюватись в судовому порядку.

В запереченні на позов відповідач зазначає, що до Акту №2, відповідач зазначає наступне. Позивач в порушення вимог пп.7.4.1. п.7.4. та пп.7.7.1 п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не мав права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість по декларації з ПДВ за березень 2008р. у сумі 633787 грн., по декларації з ПДВ за квітень 2008р. у сумі 118989,00 грн.

В результаті чого відповідачем прийнято податкові повідомлення –рішення від 14.07.2008р. №0005752303/0 форми «В1»та №0005742303/0 від 14.07.2008р. форми «Р». За якими по податковому повідомлення –рішенні від 14.07.2008р. №0005752303/0 форми «В1» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2008р. у розмірі 630746,44 грн., та у квітні 2008р. у розмірі 118989,00 грн.

Крім того, заявлені до відшкодування суми ПДВ на момент перевірки позивача, відшкодовані йому (будь-яким чином) у розмір 3040,56 грн., відповідно до пп.17.1.3. п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», позивач зобов’язаний сплатити штраф (фінансову санкцію) відповідно до податкового повідомлення - рішення №0005742303/0 від 14.07.2008р. форми «Р»в сумі 1216,22 грн.

Також, відповідач вважає, що укладені позивачем договори комісії, договори постачання, та інші додаткові угоди до них, інші документи в силу акту перевірки №1 є недійсними в силу закону, оскільки вчинені позивачем правочини не відповідають загальним умовам дійсності правочину, зокрема, відсутнє вільне волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.2, ч.3 ст.215 ЦК України недійсні правочини поділено на два види, залежно від ступеню їх недійсності:

а)нікчемні правочини - недійсність яких прямо встановлена законом. Визнання таких правочинів недійсними судом не вимагається.

б)          заперечувані правочини - правочини, недійсність яких прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом. Такі правочини визнаються недійсними в судовому порядку.

Статтею 204 Цивільного Кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В такий спосіб законодавцем закріплено принцип - презумпції правомірності правочину.

Проте, відповідач визнав правочини нікчемним на підставі відсутності вільного волевиявлення учасника правочину та їх невідповідності внутрішній волі учасника правочину. На обґрунтування такої позиції відповідач посилається на постанову ГВПМ ДПІ у Печерському районі та пояснень гр.Палагіцького СД. (директор ТОВ «Кушнір-М»).

Постановою ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва про відмову в порушенні кримінальної справи від 24.07.2008 року було встановлено, що "...директором підприємства ТОВ «Кушнір-М»являвся гр.Палагіцький С.Д., який на даний час знаходиться на лікуванні за межами Київської області, у зв'язку із цим відібрати пояснення у директора ТОВ «Кушнір-М»виявилося не можливим". Тому позиція відповідача, що директором ТОВ «Кушнір-М»(Позивач) було укладено правочин за відсутності вільного волевиявлення та не відповідності внутрішньої волі учасника правочину.

Правочини, що укладені в супереч ч.3 ст.203 ЦК України є заперечуваними, а не нікчемними. Оскільки будь-який правочин реалізується суб'єктом через його зовнішнє волевиявлення. Однак форма зовнішнього —волевиявлення може виявитися неадекватною внутрішній волі суб'єкта правочину внаслідок неправомірних дій контрагента чи третіх осіб, а також внаслідок юридично значущої помилки у сприйнятті суб'єктом правочину його очікуваного юридичного результату. За таких обставин дії особи не можуть об'єктивно відображати внутрішню волю суб'єкта правовідносин досягати бажаного юридичного результату. Тому ч.3 ст.203 ЦК України законодавець передбачає, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Крім того, правові наслідки недотримання цієї вимоги закону передбачені статтями 229-235 Цивільного Кодексу України.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Твердження відповідача, що зазначені вище договори є нікчемним, так як укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Цивільний Кодекс України не містить такої підстави недійсності правочинів.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України - господарське зобов'язання, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Таким чином такі види недійсних договорів є заперечуваними, а не нікчемними.

Такому, що не відповідає дійсності вважаємо твердження Відповідача (ДПІ у Печерському районі м. Києва), що Позивачем неправомірно віднесено до складу податкового кредиту (завищено) суму ПДВ визначену вище рівня звичайних цін у березні 2008 року у розмірі 1453760,00 грн.

Відповідно до п.1.18 ЗУ «Про податок на додану вартість»звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 1.20.1. ст.1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якою не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну, (п. 1.20.2. країни «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Пункт 1.20.4. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, якщо товари (роботи, послуги) продаються з використанням конкурсу, біржової пропозиції або пропозиції на організованому ринку цінних паперів, продаж (відчуження) товарів здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною є ціна, отримана при такому продажі.

Тому, позивач здійснив закупівлю товарів з розстрочкою платежу, що істотно впливає на вартість товару, і така ціна склалася на ринку та саме така ціна була ринковою (звичайною).

          Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового оскарження.

Пунктом 1 ч.1 ст.17 КАС України встановлено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Згідно з п.1, п.3 ч.3 ст. 105 КАС України адміністративним позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача –суб’єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень, зобов’язання відповідача - суб’єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій.

          Роз’ясненням Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних органів чи інших органів» №02-5-35 від 26.01.2000р. передбачено, що акт державного чи іншого органу --це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин.

          Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характер та обсягу відносин, що врегульовані ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

          Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норм права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово.

Крім того, акти ненормативного характеру (індивідуальні акти), породжують права і обов’язки тільки у того суб’єкта (чи визначеного ними певного кола суб’єктів), якому вони адресовані.

Не можуть оспорюватись в судовому порядку акти ревізій, документальних перевірок, дії службових осіб, вчинені у процесі чи за результатами перевірок тощо, оскільки ці акти не мають обов’язкового характеру.

Тому, акт планової перевірки позивача не є актом індивідуальної дії, тому позовні вимоги про визнання нечинним такого акта перевірки.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1)          на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

          Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

          Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

          Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб’єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення.

          Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

          Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

          Згідно Прикінцевих та перехідних положень КАС України до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розмір судового збору, розмір цього збору за подання позовів немайнового характеру визначається відповідно до пп. „б” п.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», тобто –3,40 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.71, 94, 97, ст.ст. 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1.          Позовні вимоги задовольнити в частині.

2.          Визнати нечинними податкові повідомлення – рішення від 14.07.2008р. № 0005752303/0 та №0005742303/0 .

3.          Зобов’язати Державну податкову інспекцію у Печерському районі м. Києва надати Державному казначейству України висновок про відшкодування на користь Товариства з обмеженою відповідальність «Кушнір-М»суми податку на додану вартість в розмірі 749735,44 грн. (сімсот сорок дев’ять тисяч сімсот тридцять п’ять гривень сорок чотири коп.)

4.          Судові витрати в розмірі 5,10 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кушнір-М»за рахунок Державного бюджету України.

5.          В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Київському апеляційному адміністративному суду через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя                                                                                           Добрянська Я.І.