Постанова № 3623425, 16.10.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16.10.2008 р.                                                                                                     № 6/358

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянську Я.І. при секретарі судового засідання Зубко Л.П. вирішив адміністративну справу

Товариство з обмеженою відповідальністю "КМ Партнери"

до Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Представники: від позивачаДовжик Д.В. (довіреність від 21.07.08 р. № 001/21/2008); Чернігівський Д.А. (довіреність від 21.07.08 р. № 001/21/2008) від відповідача Мазуркевич О.М. (довіреність від 27.09.2007 р. № 2368/9/10-017); 16.10.2008 р. у судовому засіданні відповідно до п. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України оголошено вступну та резолютивну частину постанови. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «КМ Партнери»з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень –рішень від 23.07.2007 р. № 0000612303/0 та № 0000622303/0. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що при проведенні перевірки відповідач дійшов до помилкового висновку щодо порушення ТОВ «КМ Партнери»п.п. 5.2.1 п. 5.2 та п.п. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в редакції Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97 та п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, що призвело до неправомірного донарахування податку на прибуток та податку на додану вартість. Відповідач проти позовних вимог заперечує з огляду на те, що позивач в порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»відніс до складу валових витрат витрати на проведення корпоративного свята та з придбанням додаткового обладнання до легкових автомобілів, що призвело до заниження об’єкта оподаткування податком на прибуток.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

          Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва була проведена виїзна планова перевірка ТОВ «КМ Партнери»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.01.2004 р. по 31.12.2006 р. За результатами перевірки був складений акт від 12.07.2007 р. № 390/1-23-03-30301978 та прийняті податкові повідомлення –рішення від 23.07.2007 р. № 0000612303/0 на суму 87634,50 грн. та № 0000622303/0 на суму 61835,79 грн.

          За результатами перевірки позивачу був донарахований податок на прибуток підприємств та податок на додану вартість.

          ТОВ «КМ Партнери»не погодилося з вказаними податковими повідомленнями –рішеннями та відповідно до п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ оскаржив їх в адміністративному порядку.

          За результатом апеляційного оскарження, податкові повідомлення –рішення були залишені без змін, скарги Товариства –без задоволення.

          Позивач стверджує, що донарахування податку на прибуток підприємств в розмірі 87634,50 грн., з яких 58423,00 грн. –основного платежу та 29211,50 грн. –штрафних санкцій та податку на додану вартість в розмірі 61835,79 грн., з яких 41223,86 грн. основного платежу та 20611,93 грн. –штрафних санкцій не відповідає чинному законодавству. На думку позивача, ним правомірно включено до складу валових витрат суми податку на додану вартість, які були сплачені при придбанні легкових автомобілів, що включені до складу основних фондів на загальну суму 123427,19 грн., а також витрати на проведення корпоративного свята. Висновок відповідача про заниження позивачем об’єкта оподаткування є неправомірним. А тому, Товариством правомірно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість в розмірі 7 459,20 грн. з коштів, витрачених на підготовку та проведення корпоративного свята та 33764,66 грн. з придбаного додаткового обладнання до легкових автомобілів.

          Відповідач вказує на те, що при проведенні перевірки було встановлено, що позивачем в порушення вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»віднесено до складу валових витрат витрати пов’язані з підготовкою та проведенням корпоративного свята та з придбанням додаткового обладнання до легкових автомобілів в 2004 р. –9324,00 грн., 2005 р. –36538,00 грн., 2006 р. –12561,00 грн., що в свою чергу призвело до заниження податкового зобов’язання з ПДВ за червень 2004 р. –7459,20 грн., за квітень 2005 р. –12986,33 грн., за липень 2006 р. –20778,33 грн.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення з таких підстав.

Відповідачем під час перевірки дотримання порядку амортизації основних фондів були встановлені та відображені у акті перевірки (арк. акту 11-12) факти порушення позивачем п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі –Закон «Про оподаткування…»). А саме, позивач неправомірно включив до балансової вартості основних фондів суму податку на додану вартість, який був сплачений ним при придбанні товарно-матеріальних цінностей для поліпшення легкових автомобілів. Згідно наданого відповідачем розрахунку податкових зобов’язань з податку на прибуток наведене порушення призвело до нарахування податку у сумі 7459,20 грн.

Згідно з п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону «Про оподаткування…», амортизації підлягають витрати на:

придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання,включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;

самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих, потреб включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;

проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів;

придбання, ремонт і модернізацію легкового автотранспорту лише юридичними особами, основною діяльністю яких є надання платних послуг з перевезення сторонніх громадян (таксомоторні парки) та послуг з надання легкового автотранспорту в оренду (прокат) стороннім громадянам і організаціям;

поліпшення якості земель, не пов'язаних з будівництвом.

Відповідно до п.п. 8.4.1 п.8.4 ст. 8 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв’язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Пунктом 5.3.3. п. 5.3 ст. 5 цього Закону, встановлено, що не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

Одночасно існує норма п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(надалі –Закон «Про ПДВ»), згідно з якою не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Згідно з Актом перевірки позивачем придбавалися ТМЦ для поліпшення легкових автомобілі, які були включені до другої групи основних фондів. Тому, суд погоджується з твердженням позивача про необхідність застосування норми п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону «Про ПДВ»як спеціальної щодо формування валових витрат при придбанні ТМЦ для поліпшення легкових автомобілів.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на невідповідність такого порядку формування валових витрат нормам Закону «Про оподаткування…», до якого не були внсені відповідні зміни. Пунктом 4 статті 8 КАС України передбачена заборона відмови в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як вже зазначалося, норми п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону «Про ПДВ»є спеціальними, оскільки регулюють питання оподаткування конкретної операції. Крім того, суд враховує, що така редакція п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону «Про ПДВ»прийнята згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України»(Відомості Верховної Ради, 2005, N 17, N 18-19, ст.267), тобто пізніше, ніж наведені вище норми Закону «Про оподаткування прибутку підприємств».

Зважаючи на те, що об’єкт оподаткування податком на прибуток згідно з п. 3.1 ст. 3 Закону «Про оподаткування…»визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань, наведене у Акті перевірки порушення п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 вказаного Закону не призвело до заниження податкових зобов’язань позивача з податку на прибуток.

При прийнятті постанови у цій частині суд враховує приписи п.п. 4.4.1 п. 4.4. ст. 4 Закону України № 2181-ІІІ, відповідно до якого у разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Щодо включення до складу валових витрат коштів, витрачених на підговтоку та проведення рекламного заходу суд зазанає наступне.

          Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи між позивачем та ТОВ «АВВА-сервіс»був підписаний Договір № 1506 від 15.06.2004 р. Предметом Договору є реклама діяльності ТОВ «КМ Партнери»серед представників його потенційних клієнтів. Факт виконання Договору підтверджується актом здачі –прийомки від 15.06.2004 р.

Відповідно до п.п. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону «Про оподаткування…», витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку. Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від прибутку, що підлягає оподаткуванню платника податку за звітний період.

          Як встановлює ст.. 1 Закону України «Про рекламу», реклама –це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

          Нормами Закону України «Про оподаткування…» не передбачено необхідності доказування платником податку безпосереднього зв’язку здійснення ним витрат саме у зв’язку із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Тобто, вважається, що всі витрати платника податку є прямо пов’язані із такою підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. На це вказує п. 5.10 ст. 5 цього Закону, яким визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

          Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування…», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

          Однак, позивачем були надані до перевірки документи, які підтверджують проведення свята, а саме Договір, акт виконаних робіт, податкову накладну. План програми свята , наказ керівника та списки гостей не можуть вважатися розрахунковими документами в контексті вказаного підпункту Закону. Статтею 11 Закону «Про оподаткування …»не встановлені вимоги до форми чи виду документів, які були б обов’язковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу валових витрат.

          Таким чином, валові витрати є достатньо підтверджені відповідним договором та податковими накладними.

          Відповідно до п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону «Про оподаткування …», не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме:

організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб;

придбання лотерей, участь в азартних іграх;

фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.

Як було зазначено вище, в п. 1.1 Договору № 1506 від 15.06.2004 р. вказано, «Проведення свята з метою рекламування послуг Замовника серед представників його потенційних клієнтів». Вказаний термін «Свято»використовується і в Договорі, і в акті виконаних робіт.

Позивач доручив виконавцю організувати Свято з метою рекламування своїх послуг. І такі види послуг повністю підпадають під рекламні заходи відповідно до п/п. 5.4.4 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств». Саме термін «Свято»застосовується у всіх первинних документах.

Крім того, рекламний характер отриманих послуг беззаперечно доводиться тим фактом, що на вартість послуг виконавцем нараховувався податок на рекламу 0,5%, а Позивач сплатив цей податок, що підтверджується Актом виконаних робіт та п. 3.1 Договору від 15 червня 2004 року № 1506.

Отже, донарахування податку на прибуток в розмірі 37296,00 грн. є неправомірним.

Щодо донарахування податку на додану вартість

          Суд не погоджується з висновками відповідача щодо порушення позивачем вимог п.п. 7.4.4 та п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в частині включення до складу податкового кредиту витрати по придбанню додаткового обладнання до легкових автомобілів та проведення рекламного заходу виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як вже зазначалося вище, позивачем при проведенні перевірки були надані первинні документи, які підтверджують витрати Товариства на придбання обладнання до легкових автомобілів та проведення рекламного заходу, а саме Договір № 1506, акт виконаних робіт від 15.06.2004 р., Договір № 48 від 19.04.2005 р., податкові накладні та видаткові накладні.

Згідно з п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Однак, як вже було встановлено судом, позивач використовував у власній господарській діяльності додаткове обладнання до легкових автомобілів, які віднесені до основних фондів, а рекламний захід був проведений у цілях реклами діяльності ТОВ «КМ Партнери»серед представників його потенційних клієнтів.

А тому, твердження відповідача щодо заниження Товариством податкових зобовязань з податку на додану вартість, не відповідає чинному законодавсту України.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що відповідач прийняв податкові повідомлення –рішення, які відповідають чинному законодавству України.

Згідно з ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1)          на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

          Відповідно до статті 70 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

          Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

          Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

          Відповідно до статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

          Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб’єкт владних повноважень, не довів правомірність прийнятих ним рішень.           Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити .

2.          Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення –рішення, винесені Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва,

від 23.07.2007 р. № 0000612303/0 та від 23.07.2007 р. № 0000622303/0.

3.          Судові витрати в розмірі 3,40 грн. судового збору, присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КМ Партнери»за рахунок Державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Київському апеляційному адміністративному суду через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя                                                                                           Добрянська Я.І.