Ухвала суду № 36233844, 21.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/13604/11

№ К/9991/13604/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011

у справі № 2-а-3098/10/1070 Київського окружного адміністративного суду

за позовом Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Меридіан Плюс /Україна/»,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптова компанія «Ресурси»

про стягнення в доход держави коштів, отриманих за нікчемними угодами,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011, у задоволенні позову відмовлено з мотивів не доведення податковим органом у судовому процесі обставин нікчемності правочину на поставку товарів, укладених між відповідачами.

У касаційній скарзі ДПІ у Вишгородському районі Київської області просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Заперечуючи проти касаційної скарги, відповідач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України (ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині

Відповідно до частини 1 статті 208 ГК якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведені законодавчо встановлені положення до 1 січня 2011 року слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 ст. 203 та з частиною 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, у зв'язку з чим визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У судовому процесі встановлено, що між ТОВ «Оптова компанія «Ресурси»» (продавець) ТОВ «Меридіан Плюс /Україна/» (покупець) був укладений договір поставки від 31.10.2008 року № 15/02-08, за умовами якого продавець зобов`язується надати та передати у власність покупця сировину (у тому числі упаковку) для виробництва харчових продуктів, а покупець у свою чергу - прийняти та оплатити товар. З посиланням на цей договір ТОВ «Оптова компанія «Ресурси»» видав ТОВ «Меридіан Плюс /Україна/» податкову накладну від 01.11.2008 № 3849 на поставку морепродуктів (стружка кальмара сушена, кільця кальмара сушені, фісташки і т.д.) загальною вартістю 5541135,59 грн., у тому числі ПДВ 923522,58 грн. У податковому обліку з податку на додану вартість ТОВ «Меридіан Плюс /Україна/» включив вказану суму ПДВ до податкового кредиту.

ДПІ у Вишгородському районі було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Меридіан Плюс /Україна/» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 30.06.2009, за результатами якої складений акт від 04.12.2009 року № 14819/23-1/32878486. Перевіркою встановлено, що ТОВ «Оптова компанія «Ресурси»» не знаходиться за зареєстрованим місцезнаходженням та має ознаки фіктивності, оскільки виробничі та трудові ресурси на підприємстві відсутні (у ІІ кварталі 2008 року працюючою значилась 1 особа); остання податкова звітність подана товариством за січень 2009 року. Згідно з приєднаними до справи письмовими поясненнями громадянина ОСОБА_4, який в облікових документах вказаний як директор цього товариства та як особа, яка підписала податкову накладну від 01.11.2008 № 3849 від імені ТОВ «Оптова компанія «Ресурси»», він не здійснював фінансово-господарської діяльності від імені ТОВ «Оптова компанія «Ресурси» (а.с. 22). Підтвердженням цього є і висновок судово-почеркознавчої експертизи від 04.12.2009, проведеної в кримінальній справі № 63-2620, порушеній за фактом ухилення від сплати податків службовими особами ПП «Азимут-Трейд», згідно з яким підпис в податковій накладній від 01.11.2008 № 3849 як особою, уповноваженою на здійснення поставки від імені ТОВ «Оптова компанія «Ресурси»», виконаний не ОСОБА_4 (а.с. 21). Крім того, як свідчить акт перевірки, ТОВ «Меридіан Плюс /Україна/» під час перевірки не було надано документів на підтвердження складування та зберігання морепродуктів, зокрема карток складського обліку накладних-вимог на відпуск, а також документів на підтвердження транспортування цього товару, в тому числі товарно-транспортних накладних. ТОВ «Меридіан Плюс /Україна/» надало документи на підтвердження розрахунку за податковою накладною від 01.11.2008 № 3849 лише в сумі 326435,59 грн. (а.с. 41-42). У справі відсутні докази, які б підтверджували, що розрахунок за поставку товару, на яку виписана вказана податкова накладна, відбувся.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу. Один із екземплярів товарно-транспортної накладної, як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, передається вантажоодержувачу, і служить для оприбуткування вантажу (товару). За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності у покупця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару.

Даючи правову оцінку наведеним встановленим у справі обставинам, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вони не свідчать про те, що договір поставки від 31.10.2008 № 15/02-08 укладався з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки виконання його підтверджується доданими до матеріалів справи податковою накладною та видатковими накладними. Однак, такий висновок є помилковим та не відповідає правильному застосування норм матеріального права, оскільки укладення договору поставки є складовою в ланцюгу дій, вчинених посадовими особами ТОВ «Оптова компанія «Ресурси»» та ТОВ «Меридіан Плюс /Україна/», спрямованих на виникнення у останнього підстав для включення до податкового кредиту ПДВ у сумі 923522,58 грн. та врахування цієї суми у взаєморозрахунках з Державним бюджетом України. Разом з тим, сукупність таких обставин, як відсутність необхідних виробничих та трудових ресурсів у ТОВ «Оптова компанія «Ресурси»», необхідних для здійснення господарських операцій з поставки морепродуктів у такій кількості, відсутність будь-яких доказів на підтвердження їх транспортування, зберігання та складування, враховуючи специфіку вказаного товару як харчового продукту, що обумовлює певні особливості його транспортування та зберігання, підписання документів від імені ТОВ «Оптова компанія «Ресурси»» не встановленою особою, свідчить про спрямованість умислу сторін вказаного договору на укладення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та полягає у створенні штучних підстав для отримання ТОВ «Меридіан Плюс (Україна)» податкової преференції у вигляді податкового кредиту.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

Відповідно до статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Суди попередніх інстанцій не дотримались цієї правової позиції та зробили висновок про факт здійснення господарських операцій між відповідачами, пославшись на надані ТОВ «Меридіан Плюс (Україна)» податкові й видаткові накладні, виписані на поставку товару, без врахування всіх встановлених обставин у справі, порушивши при цьому норми частини 1 ст. 207 ГК, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної.

Разом з тим, правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що конфіскаційні заходи, встановлені частиною 1 ст. 208 ГК, як адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані в межах строків давності, визначених статтею 250 цього Кодексу. Таке правозастосування відповідає правовому регулюванню, чинному до 1 січня 2011 року. Враховуючи, що дії на виконання договору від 31.10.2008 № 15/02-08 (перерахування ТОВ «Меридіан Плюс (Україна)» на розрахунковий рахунок ТОВ «Оптова компанія «Ресурси»» грошових коштів в сумі 326435,59 грн.) були здійснені з 26.12.2008 по 13.01.2009, а позов про стягнення цих коштів в доход держави пред'явлений 04.02.2010, висновок судів про відсутність підстав для задоволення позову є правильним без відносно до мотивів, яким цей висновок обґрунтований.

Враховуючи що висновок судів попередніх інстанцій щодо результату вирішення спору відповідає нормам матеріального права, ухвалені у справі судові рішення в частині резолютивних частин підлягають залишенню без змін із одночасною зміною їх мотивувальних частин відповідно до викладених вище підстав.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: Н.Є. Блажівська М.В. Сірош