Ухвала суду № 36233268, 28.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2013 року м. Київ К/9991/28912/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 21.02.2011

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2011

у справі № 2а-9781/10/0670

за позовомВідкритого акціонерного товариства «Коростенський щебзавод»доКоростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішенняВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Коростенський щебзавод» (далі по тексту - позивач, ВАТ «Коростенський щебзавод») звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області (далі по тексту - відповідач, Коростенська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001172301/0 від 02.12.2010.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 21.02.2011, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2011, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Коростенською ОДПІ проведена позапланова виїзна перевірка ВАТ «Коростенський щебзавод» з питань достовірності виникнення від'ємного значення з ПДВ в декларації за серпень 2010 року та заявленої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника у банку в декларації за серпень 2010 року, за результатами якої складений акт № 777/23-01/01374567 від 17.11.2010, яким встановлено порушення вимоги пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 02.12.2010 № 0001172301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 2080,00 грн.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став акт перевірки № 777/23-01/01374567 від 17.11.2010, в якому зазначено, що позивач надав недостовірну інформацію щодо суми від'ємного значення по декларації за липень 2010 року та частини залишку від'ємного значення фактично сплаченої ВАТ «Коростенський щебзавод» постачальнику товару МПП «Фірма Полісся». Своє рішення відповідач мотивував тим, що МПП «Фірма Полісся» не подавало до податкового органу податкову декларацію з ПДВ за липень 2010 року, а тому не мало правових підстав виписувати податкову накладну при укладанні договору поставки з позивачем підшипників та насосів.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Судами встановлено, що контрагент позивача МПП «Фірма Полісся» на час здійснення господарських операцій з позивачем знаходився в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та був платником податку на додану вартість.

Щодо визнання податковим органом договору між позивачем і МПП «Фірма Полісся» нікчемним, то відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підставою для недійсності правочину відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угоди між ВАТ «Коростенський щебзавод» та МПП «Фірма Полісся» з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Здійснення господарських операцій з МПП «Фірма Полісся» підтверджено належним чином оформленими первинними документами, а їх купівля пов'язана з господарською діяльністю позивача, так як закуплені запчастини необхідні для ремонту та експлуатації техніки, яка використовується товариством.

Реальне настання правових наслідків за визначеною Коростенською ОДПІ нікчемною угодою, підтверджено і не оспорюється висновками акту документальної перевірки.

В листі ДПА України № 20289/16-1617 від 29.09.2010 зазначено, що при визнанні угод нікчемними податковий орган зобов'язаний аналізувати реальність здійснення господарської діяльності на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку. За змістом Закону, право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання щодо сплати податку на додану вартість у ціні товару.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Неможливість здійснити перевірку чи відсутність доказів сплати постачальником позивача ПДВ до бюджету не може слугувати достатньою підставою для відмови позивачеві в одержанні бюджетного відшкодування при відсутності обставин, які б свідчили про недобросовісність товариства як платника ПДВ.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано до суду будь-яких беззаперечних та достатніх доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача при формуванні сум бюджетного відшкодування.

Обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення сум бюджетного відшкодування згідно спірного податкового повідомлення-рішення, знаходяться поза межами вимог пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області відхилити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 21.02.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. СтепашкоСудді(підпис)С.Е.Острович (підпис)М.О. Федоров