Ухвала суду № 36233262, 12.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2013 року м. Київ К/800/36873/13

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської обласної митниці Державної митної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2013 року у справі за позовом Приватного підприємства "СПС" до Харківської обласної митниці Державної митної служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області, за участю прокурора м. Харкова про визнання недійсними та скасування рішення і картки відмови, стягнення суми,

встановив:

ПП "СПС" звернулося з позовом до Харківської обласної митниці, Головного управління Державного казначейства України в Харківській області про визнання недійсним та скасування рішення митниці про визначення митної вартості товару № 800000006/2010/002001/1 від 26 травня 2010 року, визнання протиправної і скасування картки відмови митниці в прийнятті митної декларації № 800000015.2010.326731.001 від 27 травня 2010 року, стягнення надмірно сплачених податків і зборів в сумі 16 978 грн 15 коп.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2013 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, митниця звернулася з касаційною скаргою, в якій просила їх скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові.

В запереченнях позивач просив залишити скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що згідно контракту № 110110-14 від 11 січня 2010 року на митну територію України позивачем ввезено товар.

Для здійснення митного оформлення товару позивачем надано ВМД № 800000015.2010.326731.001 від 27 травня 2010 року, в якій вартість товару визначена за ціною договору. До декларації позивачем додано супровідні документи в підтвердження митної вартості товару.

Карткою відмови митниці в прийнятті митної декларації № 800000015.2010.326731.001 від 27 травня 2010 року позивачу відмовлено в митному оформлені товару за першим методом.

Рішенням митниці про визначення митної вартості товару № 800000006/2010/002001/1 від 26 травня 2010 року визначено митну вартість товару за резервним методом.

Не погоджуючись з цими діями митниці, позивач заявив даний позов.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо обґрунтованості позову.

Колегія суддів погоджується з висновками судів.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Митна вартість визначається та декларується за правилами, викладеними у статтях 260, 262, 264- 273 МК України (в редакції від 11 липня 2002 року).

На виконання цих правил Кабінет Міністрів України постановою № 1766 від 20 грудня 2006 року затвердив Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, а також постановою № 339 від 8 квітня 2008 року - Порядок здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів (які діяли на час спірних відносин).

Відповідно до частини першої статті 265 МК України митний орган, що здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.

Зі змісту частин першої-п'ятої статті 266 МК вбачається, що визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість), 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Аналіз наведених норм, а також положень зазначених вище Порядків дає підстави дійти висновку, що митні органи дійсно мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Однак дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів.

Судами встановлено, що процедура консультацій з позивачем з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості не проведена, про що, зокрема, свідчить те, що рішення про визначення митної вартості товару прийнято до видачі картки про відмову в митному оформленні товару.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 26 МК України порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Пунктом 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766, визначено, що для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати: зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.

Відповідно до п. 11 Порядку для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи. Для підтвердження заявленої декларантом митної вартості оцінюваних товарів можуть подаватися: договір з третіми особами, що пов'язаний з договором (контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; рахунки про сплату комісійних, брокерських (посередницьких) послуг, пов'язаних з виконанням умов договору (контракту); відповідна бухгалтерська документація; ліцензійний чи авторський договір (контракт); каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) фірми - виробника товару; калькуляція фірми - виробника товару; копія вантажної митної декларації країни відправлення, а в разі, коли в такій країні товар розміщувався в митному режимі, яким не передбачено сплату податків і відповідно до якого товар перебував під митним контролем, - копія вантажної митної декларації, оформленої в попередній експорту митний режим; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством; сертифікат про походження товару; відомості про якісні характеристики товару; інформація зовнішньоторговельних та біржових організацій про вартість товару та/або сировини.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З системного аналізу вказаних статей вбачається, що обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей може витребувати додаткові документи, приблизний перелік яких встановлено п. 11 Порядку.

Судами встановлено, що в зв'язку з наявністю цінової інформації на аналогічний товар, яка відрізняється від заявленої позивачем, митниця витребувала додаткові документи (калькуляцію фірми-виробника, висновки про якісні та вартісні характеристики). В зв'язку з неподанням таких документів митниця відмовила в митному оформленні товару за першим методом.

Задовольнивши позов, суди виходили з того, що за приписами вказаних статей у випадку виникнення обґрунтованих сумнівів митний орган повинен витребовувати, а позивач - надавати лише ті докази, які можуть підтвердити або спростувати такі сумніви. Сам факт неподання таких документів не є підставою для відмови в митному оформленні товару. Відповідач не надав докази того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми, чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.

Суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судами повно встановлені обставини у справі та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив :

Касаційну скаргу Харківської обласної митниці Державної митної служби України відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: