Ухвала суду № 36196499, 11.12.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2013 року Справа № 30912/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Гуляка В.В.,

Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у письмовому провадженні в місті Львові апеляційну скаргу Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 13.07.2010 р. в адміністративній справі № 2а-2012/10/2470 за позовом Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області до приватного підприємства з іноземними інвестиціями «Земі-транс» про стягнення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін,

В С Т А Н О В И В :

18.05.2010 р. Новоселицька міжрайонна державна податкова інспекція Чернівецької області (далі - Новоселицька МДПІ) звернулась до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просила стягнути з приватного підприємства з іноземними інвестиціями «Земі-транс» (далі - ПП «Земі-транс») суми податкових зобов'язань із податку на додану вартість у розмірі 412720,10 грн., нарахованих згідно рішення Новоселицької МДПІ за № 300/23 від 29.04.2010 р. про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін, оскільки у добровільному порядку вказана заборгованість погашена не була.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 13.07.2010 р. у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вказаною постановою, її оскаржила Новоселицька МДПІ, яка вважає, що рішення прийняте всупереч вимогам чинного законодавства, а тому просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тими ж аргументами і обставинами, що й вимоги позовної заяви.

Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, клопотань про розгляд справи за їх участю не подали, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України колегія суддів вважає можливим здійснювати розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не належить до задоволення з наступних підстав.

Як підтверджується матеріалами справи, ПП «Земі-транс» зареєстровано Герцаївською районною державною адміністрацією Чернівецької області 17.12.2003 р.; перебуває на податковому обліку в Новоселицькій МДІ з 15.06.2005 р.; свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ за № 32723181.

Основним видом діяльності підприємства є імпорт вживаних автомобілів та їх наступна реалізація на митній території України.

Відділом податкового контролю юридичних осіб Новоселицької МДПІ проведено позапланову перевірку ПП «Земі-транс», про що складено акт за № 352/23/32626146 від 28.04.2010 р. «Про результати виїзної позапланової перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за січень 2010 року».

Перевіркою виявлено порушення підприємством вимог п.4.1 ст.4 та пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. (далі - Закон № 168/97-ВР).

23.04.2010 р. Новоселицькою МДПІ прийнято рішення за № 297/23, яким вирішено при проведенні позапланової виїзної перевірки з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на розрахунковий рахунок ПП «Земі-транс» за січень 2010 року, з метою оподаткування застосовувати «звичайні ціни» при визначенні податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Згідно вказаного рішення та відповідно до встановлених порушень 29.04.2010 р. Новоселицькою МДПІ прийнято рішення за № 300/23 про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін, яким ПП «Земі-транс» донараховано 412720,10 грн. податку на додану вартість, в тому числі: 317477 грн. - за основним платежем та 95243,10 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Враховуючи, що податкові зобов'язання, визначені із застосуванням звичайних цін, сплачуються до бюджетів (державних цільових фондів) на підставі рішення суду, Новоселицька МДПІ звернулась до суду із адміністративним позовом у вказаній справі.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позиція податкової інспекції про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною, не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою, якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду погоджується із такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Судом встановлено, що митна вартість при здійсненні митного оформлення імпортних товарів визначалась підприємством у відповідності до положень розділу XI Митного Кодексу України, згідно поданих до митного оформлення товаро-супровідних та комерційних документів (контрактів, інвойсів), висновків експертного дослідження спеціаліста-товарознавця, а база оподаткування визначалася виходячи з договірної вартості, визначеної за вільними цінами.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевою самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно п.1.18 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», звичайна ціна - це ціна, визначена звичайною за правилами, встановленими Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.1.20.1 п.1.20 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР) (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин), якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону № 334/94-ВР, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п.1.20.2 Закону № 334/94-ВР, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що позиція податкового органу про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною не ґрунтується на нормах чинного законодавства, тому не можна вважати доведеним той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем на митній території України, є нижчою за звичайні ціни. А тому, виходячи із положень пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону № 334/94-ВР, необхідно вважати, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Спірним питанням у даній справі є визначення позивачем бази оподаткування операції з реалізації на території України товару, а тому позиція суду першої інстанції стосовно правильності визначення позивачем бази оподаткування операції з реалізації товарів, виходячи з їх договірної вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, ґрунтується на приписах п.4.1 ст.4 Закону № 168/97-ВР

Митна вартість, згідно із Інструкцією про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженою наказом Державної митної служби від 09.07.1997 № 307, використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

Підпунктом 4.3.5 пункту 4.3. ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність застосування Новоселицькою МДПІ «звичайних цін» при визначенні податкових зобов'язань з податку на додану вартість та донарахування у зв'язку з цим для ПП «Земі-транс» податку на додану вартість, а отже і неможливість прийняття рішення про сплату відповідачем податкових зобов'язань у судовому порядку за позовом Новоселицької МДПІ.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

У відповідності до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 200 КАС України встановлено, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст.195, 197, 198 п.1 ч.1, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 13.07.2010 р. в адміністративній справі № 2а-2012/10/2470, - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя Р.Й. Коваль

Судді В.В.Гуляк

Н.М.Судова-Хомюк