Ухвала суду № 36185168, 12.12.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2013 року Справа № 27862/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Качмара В.Я., Курильця А.Р.,

з участю секретаря судового засідання - Рак Х.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Рівне (правонаступник - Державна податкова інспекція в м.Рівному Головного Управління Міндоходів у Рівненській області) на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 20 травня 2010 року у справі за позовом Кредитної спілки «Пріоритет» до Державної податкової інспекції в м.Рівне про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

26 березня 2010 року позивач - Кредитна спілка «Пріоритет» звернулася в суд з позовом до відповідача - Державної податкової інспекції у м.Рівне, в якому просить (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а.с.54) скасувати рішення від 19 березня 2010 року №0000172240/0, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 7455,18 грн. та податкове повідомлення-рішення від 25 березня 2010 року №0000471742/0/17-123, яким визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 675,94 грн.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 20 травня 2010 року позов задоволено частково. Скасовано рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 19 березня 2010 року № 0000172240/0 в частині застосування до кредитної спілки "ПРІОРИТЕТ" штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 5766,62 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факт, що застосовані до позивача штрафні санкції не є адміністративно-господарськими санкціями в розумінні норм ГК України, а тому відсутні підстави щодо застосування до спірних правовідносин строків застосування санкцій, передбачених ст.250 вказаного Кодексу. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позовних вимог повністю.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необгрунтованими, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 24 лютого по 10 березня 2010 року ДПІ в м.Рівне проведено планову виїзну перевірку Кредитної спілки «Пріорітет» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 31 грудня 2009 року, якою встановлено порушення вимог п.2.11, п.3.1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні затвердженого Постановою правління НБУ №637 від 15 грудня 2004 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320; п.1.6, п.1.11 Інструкції «Про службові відрядження в межах України та за кордон», затвердженої наказом Міністерства Фінансів України від 13 березня 1998 року (у редакції наказу Міністерства Фінансів України №146 від 10 червня 1999 року), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 року за №218/2658 (із змінами та доповненнями), абз.15 ст.2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а зокрема: встановлено перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки на загальну суму 935,29 грн., а також видачу готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів на загальну суму 28885,42 грн.; п.1.15 ст. 1, п.п.3.1.3 п. 3.1, п.3.4. ст. 3, п.п. 4.2.9, п.п.4.2.15 п.4.2ст. 4, п.7.1 ст. 7, п.п.8.1.1,п.п.8.1.2 п. 8.1 ст. 8, п.9.10ст. 9, п.п. «а» п. 17.2 ст. 17,п.п «а» п. 19.2 ст.19, п.п.20.3.1,п.п.20.3.2 п.20 ст.20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме: встановлено неутримання та неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 178,55 грн. за 2008 рік.

За результатами перевірки складено акт перевірки № 277/22-513/25930036 від 12 березня 2010 року (а.с.7-16).

На підставі вказаного акта перевірки прийнято рішення №0000172240/0 від 19 березня 2010 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 7455,18 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000471742/0/17-123 від 25 березня 2010 року, яким визначено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 675,94грн., з яких 178,55 грн.-основний платіж та 497,39 грн. - штрафна санкція.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом доведено правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення від 25 березня 2010 року №0000471742/0/17-123 та рішення від 19 березня 2010 року №0000172240/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій, проте на дату прийняття оскаржуваного рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій строки визначені ст.250 ГК України щодо можливості застосування відповідачем вказаної адміністративно-господарської санкції до позивача закінчились.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, виходячи з наступного.

Абз.5 ст.1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» передбачено, що за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів застосовуються фінансові санкції у виді штрафу в розмірі 25 відсотків виданих під звіт сум.

Перевіркою встановлено, що після видачі 19 лютого 2008 року підзвітній особі ОСОБА_1 коштів у сумі 255,29 грн. (за які вказана особа не відзвітувалася та не повернула їх у встановлені строки) у період з 26 лютого 2008 року по 17 грудня 2009 року видано під звіт 11285,42 грн. (в тому числі в період з: 26 лютого 2008 року по 17 березня 2009 року - 8331,17 грн.; з 02 квітня по 17 грудня 2009 року - 2954,25 грн.). 08 лютого 2008 року після видачі підзвітній особі ОСОБА_2 коштів у сумі 135 грн. (за які вказана особа не відзвітувалась у встановленому порядку) у період з 08 лютого 2008 року по 15 грудня 2009 року видано під звіт 16500 грн. (в тому числі: 12900 грн. - у період з 08 лютого 2008 року по 09 березня 2009 року та 3600 грн. - у період з 01 квітня по 15 грудня 2009 року). Після видачі 21 лютого 2008 року підзвітній особі ОСОБА_3 коштів у сумі 545 грн. (за які вказана особа не відзвітувалась у встановленому порядку) у період з 13 березня 2008 року по 22 грудня 2009 року видано під звіт 1100 грн. (в тому числі - 900 грн. у період з 21 лютого по 19 травня 2008 року та 200 грн. - 22 грудня 2009 року).

Вказані обставини позивачем не заперечуються та визнаються.

Відповідно до ч.3 ст.72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податковим органом доведено факт порушення позивачем вимог п.2.11, п.3.1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління НБУ №637 від 15 грудня 2004 року, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320, п.1.6 п.1.11 Інструкції «Про службові відрядження в межах України та за кордон», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998року (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 10 червня 1999 року №146), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 року за №218/2658 (із змінами та доповненнями), абз.15 ст.2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», що полягають у перевищенні встановлених строків використання виданої під звіт готівки у загальній сумі 935,29 грн., а також видачі готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів у загальній сумі 28885,42 грн.

Покликання апелянта на ту обставину, що дія ст.250 Господарського кодексу України не розповсюджується на відносини застосування штрафних санкцій за порушення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» не приймається до уваги, оскільки за своєю суттю передбачена ст.17 вказаного Закону фінансова санкція є адміністративно-господарською санкцією і її застосування врегульоване нормами глави 27 ГК України. Адміністративно-господарська санкція як захід організаційно-правового або майнового характеру застосовується уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, а тому передбачений статтею 250 ГК України строк адміністративно-господарської санкції застосовується при їх реалізації.

Згідно з п.5 розділу ІХ «Прикінцеві положення» ГК України положення вказаного Кодексу щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в п.1 цього розділу строку. Положення ГК України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абз.1 цього пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення. Враховуючи те, що Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» не були передбачені строки застосування фінансових санкцій, передбачених ст.17 цього Закону, нормами ст.250 ГК України було обмежено термін застосування цих фінансових санкцій, тобто пом'якшено відповідальність, тому положення цієї статті застосовуються до відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що станом на день прийняття оскаржуваного рішення про застосування фінансової санкції, строки визначені ст.250 ГК України щодо можливості застосування вказаної адміністративно-господарської санкції за порушення встановленого порядку та строків звітування виданих під звіт коштів, а також за видачу коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів щодо підзвітних осіб: ОСОБА_1 - за період видачі з 26 лютого 2008 року по 17 березня 2009 року; ОСОБА_2 - за період з 08 лютого 2008 року по 09 березня 2009 року; ОСОБА_3 - за період з 21 лютого по 19 травня 2008 року закінчились.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність застосування відповідачем адміністративно-господарської санкції у розмірі 1688,56 грн. (3600+200+2954,25)х 25%) за видачу позивачем готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів за період з 02 квітня по 17 грудня 2009 року у сумі 2954,25 грн.- ОСОБА_1; за період з 01 квітня по 15 грудня 2009 року у сумі 3600 грн. - ОСОБА_2; 22 грудня 2009року у сумі 200грн.- ОСОБА_3

Ч.2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналіз фактичних обставин справи дає підстави для висновку, що ДПІ в м.Рівне не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення в частині застосування фінансових санкцій у розмірі 5766,62 грн.

Оскільки постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 20 травня 2010 року у справі № 2а-1439/10/1770 щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 березня 2010 року №0000471742/0/17-123 у сумі 675,94 грн. та рішення від 19 березня 2010 року №0000172240/0 в частині визначення штрафної (фінансової) санкції у сумі 1688,56 грн. не оскаржується в апеляційному порядку, та в процесі апеляційного провадження не було виявлено порушень, допущених судом першої інстанції, які б призвели до неправильного вирішення справи в цій частині, тому колегія суддів вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржувану постанову в цій частині.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність оскаржуваних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 19 березня 2010 року № 0000172240/0 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 5766,62 грн., правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду першої інстанції, тому відповідно до ч.1 ст.200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Рівному Головного Управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 20 травня 2010 року у справі № 2а-1439/10/1770 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.І. Мікула

Судді В.Я. Качмар

А.Р. Курилець

Повний текст ухвали виготовлений 16.12.2013 року.