Рішення № 36180953, 18.12.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/425/13-ц Головуючий у І інстанції Медведєв К.В. Провадження № 22-ц/780/6622/13 Доповідач у 2 інстанції ФінагєєвКатегорія 44 18.12.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

17 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Апеляційного Суду Київської області в складі:

Головуючого судді Фінагєєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Бобко О.В.

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Глевахівська селищна рада Васильківського району Київської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2009 року позивач звернувся до суду з позовом та просив зобов'язати ОСОБА_3 відновити межу між земельними ділянками по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 шляхом зміщення межі в напрямку земельної ділянки відповідача на 6,8 м. (по межі з громадянином ОСОБА_4.) та на 4,49 м. (по межі з громадянином ОСОБА_5.) по всій ширині земельної ділянки позивача протяжністю 23,14 м., відраховуючи від місця розташування самовільно встановленої відповідачем загорожі; зняти встановлену ОСОБА_3 загорожу із залізобетонних стовпчиків та сітки рабиці на земельній ділянці позивача протяжністю 23,14 м. та по межі з сусідом ОСОБА_5 на 4,49 м., а також повернути самовільно зайняту частину земельної ділянки.

Позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що йому належить земельна ділянка, яка межує із земельною ділянкою відповідача. Позивач зазначає, що після перенесення в натуру (на місцевість) меж його земельної ділянки та закріплення межових знаків він розпочав будівництво житлового будинку та встановлення огорожі, в тому числі по межі своєї земельної ділянки, яка межує із земельною ділянкою ОСОБА_3 Відповідач демонтував огорожу, встановлену ОСОБА_2 та встановив власну огорожу, відступивши в глиб земельної ділянки позивача, захопивши приблизно 0,014 га його земельної ділянки. У зв'язку з цим, позивач неодноразово звертався до органів місцевої влади з приводу припинення порушень у користуванні земельною ділянкою.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні належною ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 182018 від 20.07.2006 року земельною ділянкою із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 шляхом зміщення межі в напрямку земельної ділянки відповідача на 6,8 м. (по межі з громадянином ОСОБА_4.) та на 4,49 м. (по межі з громадянином ОСОБА_5.) по всій ширині земельної ділянки позивача протяжністю 23,14 м., та шляхом зняття загорожі із залізобетонних стовпчиків та сітки рабиці на земельній ділянці з кадастровим номером 3221455300:01:010:0347.

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення суду через порушення судом норм матеріального і процесуального права та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення суду ґрунтується на припущеннях щодо порушення меж земельних ділянок, а його виконання призведе до порушення геометрії всіх сусідніх ділянок, власники яких не були залучені до участі у справі. Порушення межі та конфігурації земельної ділянки може бути підтверджено лише висновком експерта в сфері земельних відносин. Суд не взяв до уваги документи, надані відповідачем. Спір, що виник між сторонами, має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки загальною площею 0,1199 га, кадастровий №3221455300:01:010:0347 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування будинку, яка розташована по АДРЕСА_1 на підставі державного акту на право приватної власності на землю № 182018 від 20.07.2006 року (Т.1, а.с.12)

ОСОБА_3 є власником земельної ділянки загальною площею 0,1205 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку на підставі державного акту на право приватної власності на землю № 092584 від 04.10.2002 року (Т.1, а.с.49).

05.06.2006 року складено Акт про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки позивача, погодженого суміжними землекористувачами, зокрема, відповідачем.

13.07.2007 року складено акт про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки відповідача, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2. Вказаний акт містить погодження суміжних землевласників, в тому числі і позивача (Т.2, а. с. 12).

06.06.2008 року складено акт перенесення в натуру (на місцевість) меж та передачі під охорону та збереження межових знаків земельної ділянки позивача, згідно вказаного акту межі земельної ділянки закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразку в кількості 4 шт. у відповідності з планом меж, що додається до цього акту та передані під охорону та зберігання землевласнику.

18.05.2009 року комісією селищної ради в складі інженера-землевпорядника, депутатів селищної ради в присутності геодезиста складено акт № 6 з приводу встановлення меж земельної ділянки гр. ОСОБА_2 в АДРЕСА_1, з якого вбачається, що відповідач самовільно зайняв частину території земельної ділянки позивача, визначену в акті перенесення меж в натуру (на місцевість) від 08.06.2008 року і перешкоджає вільному доступу для використання земельної ділянки згідно цільового призначення.

22.04.2010 року інспектором Головного управління Держкомзему у Київській області складено акт № 0027/16/01 перевірки дотримання вимог земельного законодавства, в якому зазначено, що ОСОБА_3 самовільно зайняв земельну ділянку, орієнтовною площею 0,015 га, яка належить ОСОБА_2 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку № 182018.

Факт самовільного зайняття частини земельної ділянки підтверджується актом від 06.06.2008 року по перенесенню в натуру (на місцевість) меж та передачі під охорону межових знаків земельної ділянки, який складено ТОВ «Земельний кадастр» та актом комісії Глевахівської селищної ради № 6 від 18.05.2009 року з приводу встановлення меж земельної ділянки ОСОБА_2 по АДРЕСА_1, а також замірами визначення фактичних розмірів земельної ділянки позивача відповідно до розмірів і конфігурації визначених у державному акті на право власності на земельну ділянку.

Листом від 16.09.2011 року Головне управління Держкомзему у Київській області повідомило ОСОБА_3 про те, що перекриття зовні меж земельної ділянки з зовнішніми межами іншої земельної ділянки та будь-яких інших перетинів меж не виявлено, місце розташування, площа та конфігурація земельної ділянки відповідає державному акту на право приватної власності на землю № 092584 (Т.2, а.с.116).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_2 про зобов'язання відновити межі його земельної ділянки та земельної ділянки відповідача є обгрунтованими, та підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами.

Однак колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до вимог ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом - відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобіганню вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Заявляючи позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом відновлення межі, зняття загорожі та повернення самовільно зайнятої ділянки ОСОБА_2 не довів тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Так, зазначаючи у позовній заяві про збільшення земельної ділянки відповідача за рахунок захоплення земельної ділянки позивача, ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів, які підтверджують даний факт.

З листа від 16.09.2011 року Головного управління Держкомзему у Київській області вбачається, що перекриття зовні меж земельної ділянки з зовнішніми межами іншої земельної ділянки та будь-яких інших перетинів меж не виявлено, місце розташування, площа та конфігурація земельної ділянки відповідає державному акту, виданому на ім'я ОСОБА_6

В матеріалах справи також міститься акт про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки відповідача, який підписаний ОСОБА_2

Отже позивачем у справі, всупереч вимогам ст.ст. 10, 60 ЦПК України не надано суду доказів на підтвердження тієї обставини, що фактичні межі земельної ділянки відповідача, з урахуванням зведеної огорожі не відповідають межам встановленим в його державному акті на право власності на землю, що фактичні розміри є більшими ніж це визначено державним актом, а також що таке збільшення сталось саме за рахунок земельної ділянки позивача. Також матеріали справи не містять належних доказів, що огорожа зведена відповідачем саме в межах земельної ділянки позивача.

Експертиза для встановлення зазначених обставин не проводилася. Посилання позивача на акти комісії Глевахівської селищної ради, якими встановлено, що відповідач порушив межі земельної ділянки позивача з тильної частини земельної ділянки в напрямках по бокових межах на 4,49 м. та 6,8 м., чим зменшив фактичну площу земельної ділянки ОСОБА_2 по вул. Степова, 14 на 0,013 га, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки наданню зазначеного висновку має передувати перевірка відповідності фактичних меж земельних ділянок межам визначеним в державних актах для чого необхідні спеціальні знання.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої підлягає скасування через недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Глевахівська селищна рада Васильківського району Київської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, проживаючого по АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, проживаючого по АДРЕСА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, судовий збір у розмірі 114 грн. 70 коп. (сто чотирнадцять грн. сімдесят коп.).

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Фінагєєв В.О.

Судді: Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.