Постанова № 36179310, 12.12.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2013 р. Справа№ 910/16586/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Іоннікової І.А.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача 1: Усов О.О. - представник за дов. №3124/15/14-13 від 05.06.2013р.;

від позивача 2: Будова Н.М. - представник за дов. №4167-ню від 17.09.2013р.

від відповідача: Бондарчук Д.М. - представник за дов. №06-5/24 від 02.01.2013р.;

від прокуратури: Коваленко Л.Б. - посв. № 307 від 21.09.2010 р.

розглянув апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київпастранс" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2013р.

у справі № 910/16586/13 (суддя Босий В.П.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"

до Комунального підприємства "Київпастранс"

про стягнення 3261590,25 грн.,

У судовому засіданні 12.12.2013р. оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

Суть рішення і апеляційної скарги:

Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України (далі - позивач 1) та Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" (далі - ДТГО "Південно-Західна залізниця", позивач 2) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київпастранс" (далі - КП "Київпастранс", відповідач) про стягнення 3261590,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору №ПЗ/126787/НЮ від 01.11.2012 р. позивач 2 надав послуги, а відповідач належним чином не виконав грошове зобов'язання по оплаті наданих послуг, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 3126570,83 грн. Крім того, прокурором заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 93751,97 грн., 3% річних у розмірі 37500,79 грн. та інфляційних витрат у розмірі 3889,87 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2013 р. (повний текст рішення підписано 27.09.2013 р.) позов задоволено частково. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 1119788,77 грн. припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, задоволено позовні вимоги про стягнення з КП "Київпастранс на користь ДТГО "Південно-Західна залізниця" пені у розмірі 93751,97 грн., 3% річних у розмірі 37 500,79 грн. та інфляційних витрат у розмірі 3889,87 грн. В іншій частині задоволення позову - відмовлено. Стягнуто з ДТГО "Південно-Західна залізниця в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 40135,64 грн.; Стягнуто з КП "Київпастранс" в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 25 096,16 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, КП "Київпастранс" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2013 р. в частині відмови в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій та прийняти нове рішення, відповідно до якого зменшити розмір пені до 100 грн. та відстрочити виконання прийнятого рішення строком на один рік.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно не врахував інтереси відповідача, не зменшив розмір пені та не відстрочив виконання рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2013 р. прийнято апеляційну скаргу КП "Київпастранс" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2013 р. до провадження та призначено до розгляду на 28.11.2013 р.

У судовому засіданні 28.11.2013 р. оголошено перерву на підставі ст. 77 ГПК України до 12.12.2013 р.

У судовому засіданні 12.12.2013 р. представники позивача 1 та позивача 2 заперечували проти задоволення апеляційної скарги, зазначили, що вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим та просили залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Представник позивача 2 підтримав позицію, зазначену у відзиві на апеляційну скаргу, а саме наголошував, що розмір пені, який було стягнуто з відповідача за вищезазначеним рішенням суду, є і так зменшеним, оскільки пеня розрахована не на весь час прострочення виконання зобов'язань, а частково, лише до 31.05.2013 р. А також про відсутність в матеріалах справи доказів виняткових обставин для відстрочення на 1 рік виконання рішення суду та можливість виконання рішення через рік.

Представник прокуратури у судовому засіданні 12.12.2013 р. проти задоволення апеляційної скарги також заперечував.

Представник відповідача в судовому засіданні 12.12.2013 р. підтримав апеляційну скаргу, просив суд її задовольнити, рішення місцевого суду скасувати в частині відмови в задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду строком на один рік та відмови в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, в цій частині прийняти нове рішення, яким задовольнити вищезазначені клопотання.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, оглянувши оригінали документів, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

В силу статей 11, 509 ЦК України між сторонами у справі виникли певні зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно з'ясовано судом першої інстанції, 01.11.2012 р. між ДТГО "Південно-Західна залізниця" (виконавець за умовами договору) та КП "Київпастранс" (замовник за умовами договору) було укладено договір №ПЗ/126787/НЮ (далі - договір, а/с 12-17).

Відповідно до п. 1.1 договору виконавець приймає на себе зобов'язання щодо надання послуг по виконанню технічного обслуговування (ТО-1, ТО-2, ТО-3, ТО-4) та поточного ремонту (ПР-1) електропоїздів серій ЕР-9М, ЕПЛ-9Т (моторвагонний рухомий склад), який передається замовником в кількості відповідно до специфікації (додаток 1) та згідно з "Графіком надання послуг по виконанню технічного обслуговування та поточного ремонту МВРС на 2012 рік" (Додаток 2).

Пунктом 1.4 договору передбачено, що виконавець зобов'язується надати у встановлений строк послуги, а замовник зобов'язується прийняти ці послуги та оплатити їх згідно умов договору.

Згідно з п. 3.2 договору оплата послуг виконавця по транспортуванню, технічному обслуговуванню та поточному ремонту МВРС здійснюється на підставі підписаного обома сторонами "Загального акту надання послуг по виконанню технічного обслуговування, поточного ремонту та транспортування МВРС" протягом 5 банківських днів з моменту підписання акту.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що на виконання умов договору у період з грудня 2012 року по лютий 2013 року ДТГО "Південно-Західна залізниця" надало відповідачу послуги на загальну суму 3571570,92 грн., що підтверджується актами виконаних робіт №1 від 05.12.2012 р., №2 від 31.12.2012 р., №2 від 31.01.2013 р. та №3 від 28.02.2013 р. (а/с 27-30) та не заперечується учасниками апеляційного провадження, не спростовується доводами апелянта.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про те, що відповідачем була здійснена часткова сплата вартості виконаних робіт до подання прокурором 28.08.2013 р. позовної заяви №07/2/2-37-13г.

Так, сплата 445000,00 грн. підтверджується платіжним дорученням №134 від 01.04.2013 р. (а/с 57, зазначене погашення було враховано прокурором при здійсненні розрахунку розміру позовних вимог).

Сплата 1948429,65 грн. підтверджується платіжним дорученням № 362 від 19.07.2013р.; 12495,00 грн. було сплачено за платіжним дорученням № 420 від 22.08.2013р.; 11985,00 грн. сплачено за платіжним дорученням № 426 від 23.08.2013р.; 23842,50 грн. - за платіжним дорученням № 427 від 27.08.2013р. та 10030,00 грн. сплачено за платіжним дорученням № 428 від 28.08.2013р. (місцевим судом правомірно встановлено, що зазначені погашення заборгованості на загальну суму 2006782,15 грн. (а/с 58-62) не були враховані прокурором при здійсненні розрахунку суми позовних вимог).

Відповідно до ч. 3 п. 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 р. припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 2006782,15 грн., оскільки відповідач сплатив зазначену суму заборгованості до моменту звернення прокурора із даним позовом, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не заперечується учасниками апеляційного провадження.

Залишок заборгованості у розмірі 1119788,77 грн. відповідач погасив у період з 29.08.2013р. по 09.09.2013р., що підтверджується наступними платіжними дорученнями: №№ 429, 430, 431, 438, 439, 440, 449, 450 (тобто після подання прокурором 28.08.2013 р. позовної заяви №07/2/2-37-13г).

В цій частині суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про припинення провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 1119788,77 грн. на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки її погашення зазначеного боргу здійснено після звернення прокурора до суду з позовом.

Крім того, прокурором заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 93751,97 грн., 3% річних у розмірі 37500,79 грн. та інфляційних у розмірі 3889,87 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у період з 12.12.2012 по 31.05.2013 р.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 5.2 договору за невчасне проведення оплати наданих послуг замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення від суми не проведеного платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що погашення заборгованості було здійснено відповідачем з порушенням строку, встановленого п. 3.2. договору (а саме 5 банківських днів з моменту підписання актів наданих послуг), у зв'язку з чим, у виконавця виникли підстави для застосування вищенаведених санкцій.

Суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок ціни позову, який було взято до уваги судом першої інстанції, та дійшов висновку, що даний розрахунок про стягнення пені у розмірі 93751,97 грн., 3% річних у розмірі 37500,79 грн. та інфляційних у розмірі 3889,87 грн. у заявлені позивачем періоди - є вірним та обґрунтованим.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач не заперечував проти правильності розрахунку ціни позову, проте не погодився саме з застосуванням судом першої інстанції відповідальності у вигляді стягнення пені у повному обсязі та відмові у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені до 100 грн.

На думку апелянта, обставинами, які мають враховуватись судом при задоволенні клопотання про зменшення розміру пені є те, що відповідач являється перевізником, який надає соціально значущі послуги, здійснює фінансово-господарську діяльність за рахунок власних доходів та коштів міського та державного бюджетів, а також є збитковим підприємством, що підтверджується результатами фінансової діяльності за 2012-2013 рр.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Тобто, застосування вказаної норми є правом суду.

Частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В частині 1 статті 233 ГК України також вказано, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Відповідно до частини 2 вказаної статті, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно пунктом 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім цього, Київський апеляційний господарський суд враховує доводи позивача 2 про те, що ДТГО "Південно-Західна залізниця" також надає соціально значущі послуги та забезпечує перевезення пасажирів і вантажів не лише в місті Києві, а на території всієї України, а також про те, що станом на сьогоднішній день Залізниця перебуває в скрутному фінансовому становище, що пов'язано із неналежним відшкодуванням із Державного бюджету України вартості пільгових пасажирських перевезень.

Судом апеляційної інстанції враховано, що відповідно до ст. 617 ЦК України відсутність коштів у боржника не вважається випадком, який звідбняє останнього від відповідальності за порушення ним зобов'язання.

Таким чином, вищенаведеними нормами передбачено право господарського суду за наявності обставин, які мають істотне значення, зменшити розмір заявлених до стягнення санкцій (в тому числі пені). При цьому наявність таких обставин повинна бути документально підтверджена (статті 32, 33 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про те, що підстав для зменшення розміру пені, які є винятковими в розумінні пункту 3 статті 83 ГПК України, відповідачем надано не було. Крім того, посилання відповідача на особливості бюджетного фінансування комунального підприємства - не є винятковою обставиною в розумінні пункту 3 ст. 83 ГПК України (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 06.06.2013 року по справі № 5023/4891/12). Суд апеляційної інстанції приймає доводи апелянта про те, що місцевий суд помилково зазначив в резолютивній частині рішення розмір пені, який становить 93628,67 грн., замість 93751,97 грн. (як було встановлено у мотивувальній частині рішення), проте зауважує, що даний факт не є підставою для скасування або зміни рішення в розумінні ст. 104 ГПК України. Також слід зазначити, що сторони не позбавлені права звернутися до місцевого суду з заявою про виправлення допущеної в рішенні описки в порядку ст. 89 ГПК України.

Крім того, правомірним є висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано доказів наявності виняткових обставин, в розумінні частини 6 статті 83 ГПК України, з якими закон пов'язує право господарського суду відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Так, відповідно до п. 7.1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо.

Пункт 7.2. зазначеної Постанови Пленуму встановлює, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

З наведеного вбачається, що доводи, які навів апелянт, не є винятковими в розумінні зазначених вимог законодавства. оскільки з них не вбачається наявності обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги вищенаведені доводи апеляційної скарги, оскільки апелянтом не надано суду доказів, які б свідчили про наявність тих обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру пені та відстрочки виконання рішення суду, а інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставами для часткового або повного скасування рішення місцевого суду.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32 - 34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київпастранс" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2013р. у справі № 910/16586/13 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва 23.09.2013р. у справі № 910/16586/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/16586/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 16.12.2013р.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

І.А. Іоннікова