Постанова № 36177479, 19.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/3698/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Бородавкіна С.В.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Беспалова О.О.

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

за участю представника позивача Заїки В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Менської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ІАС ЛТД» до Менської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Менської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 19 квітня 2013 року №0000362200 та №0000372200 та №0000381700.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явилися в судове засідання, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами відповідача була проведена позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю "ІАС ЛТД" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012.

Результати перевірки відображено в акті перевірки №84/22/30005372 від 01.04.2013, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем наступних вимог податкового законодавства:

- підпункту 209.2, п.209.11 ст. 209 Податкового кодексу України ТОВ «ІАС ЛТД» «Інтерагросистема», в результаті чого ТОВ «ІАС ЛТД» занизило суму ПДВ до сплати в розмірі 215365,00 грн. в тому числі за серпень 2011 року в сумі 88863,00 грн., вересень 2011 року в сумі 6473,00 грн., в жовтні 2011 року в сумі 37829,00 грн., в сумі 82200,00 грн.

- підпункту 200.14 , п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України ТОВ «ІАС ЛТД» «Інтерагросистема», що призвело до заниження частини залишку від'ємного значення, фактично сплаченої постачальникам на суму 222345,00 грн., що мало наслідком заниження суми бюджетного відшкодування ПДВ: у липні 2012 року на 207379,00 гривень; у вересні 2012 року на 14966,00 гривень.

- пп.170.1.2. п.170.1. ст.170 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VІ, зі змінами та доповненнями, в результаті чого, виходячи з позиції податкового органу, допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся, недоутримано податку на загальну суму - 21681,50 грн. (в т.ч. за 2012 рік - 21681,50 грн.

На підставі акта перевірки 19.04.2013 відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0000381700, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 27101,88 грн., в т.ч. +21681,50 грн. - за основним платежем та 5420,38 грн. - за штрафними санкціями (а.с.33);

- №0000372200, яким виявлено невідповідність суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 222315,00 грн. (а.с.34);

- №0000362200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 62206,25 грн., в т.ч. +215365,00 грн. - за основним платежем та 53841,25 грн. - за штрафними санкціями (а.с.35).

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач є учасником спеціального режиму оподаткування, включення передоплати за договором з ТОВ «Мена фармс» від 15.07.2011 року № 1-25/07 до скороченої декларації є законним та обґрунтованим. Стосовно дотримання вимог законодавства щодо сплати податку з доходів фізичних осіб при виплаті громадянам орендної плати за земельні ділянки суд першої інстанції зазначив, що розмір орендної плати не може становити 3% річних від нормативної грошової оцінки з урахуванням коефіцієнту 1,756, у зв'язку з відсутності підстав для такого збільшення.

Перевіряючи наведений висновок суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач був зареєстрований суб'єктом спеціального режиму оподаткування.

За приписами п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 4 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2011 №11, сума податку на додану вартість, що акумулюється на спеціальному рахунку, не підлягає вилученню до державного бюджету і використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до п. 209.2 ст. 209 Кодексу, а починаючи з 1 січня 2018 року перераховується на поточний рахунок сільськогосподарського підприємства.

У разі нецільового використання суми податку на додану вартість сільськогосподарське підприємство несе відповідальність відповідно до законодавства.

Визначаючи заниження ТОВ «ІАС ЛТД» податку на додану вартість в деклараціях з податку на додану вартість по розрахунках з бюджетом на суму 215365,00 грн. податковий орган посилався на ту обставину, що за договором поставки від 25.07.2011 року № 1-25/07, укладеним ТОВ «ІАС ЛТД» (Постачальник) та ТОВ «Мена Фармс» (Покупець/), покупцем було здійснено передоплату вартості товару на розрахунковий рахунок позивача в сумі 558000,00 грн.

9 серпня 2011 року позивач від ТОВ «Мена фармс» отримав попередню оплату в сумі 558000 грн., в тому числі ПДВ 93000грн., за кукурудзу врожаю 2011 року, на що була виписана податкова накладна №1 від 09.08.2011.

Дана операція була відображена в бухгалтерському обліку товариства, що підтверджується податковою декларацією з податку на додану вартість (скорочена) за серпень 2011 року, розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (щодо діяльності відповідно до ст.209 розділу V Кодексу) (Д2), розрахунком питомої вартості сільськогосподарських товарів/послуг до вартості всіх товарів/послуг (ДОЗ) (а.с.98-101).

Проте в подальшому 15.02.2012 року між позивачем та ТОВ «Мена фарм» було укладено додаткову угоду від 15.02.2012 року про розірвання договору поставки від 25.07.2011 року.

Виходячи з цього, податковий орган прийшов до висновку, що поставка власної сільськогосподарської продукції позивача не відбулася, а тому на вказану операцію не розповсюджуються вимоги п. 209.2. ст. 209 Податкового кодексу України. Внаслідок вказаних обставин суми податку на додану вартість, отримані позивачем в якості передоплати не підлягають відображенню не в скороченій податковій декларації.

Відповідно до п.п.14.1.191 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України постачання товарів - це будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно п.п. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

За змістом пункту 2 розділу VІ «Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 №1492, у рядку 1 податкової декларації (скороченої) зазначаються виключно операції з постачання сільськогосподарським підприємством вироблених (наданих) сільськогосподарських товарів/послуг на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах.

Тобто, у податковій декларації (скороченій) відображаються лише операції, пов'язані із реалізацією сільськогосподарської продукції, інші операції - у податковій декларації за якою здійснюються розрахунки з бюджетом.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

З огляду на зазначене та за встановлених судом обставин, що відповідно до договору поставки від 25.07.2011 року № 1-25/07 позивач зобов'язувався поставити сільськогосподарську продукцію власного виробництва, а право визначення податкових зобов'язань та віднесення їх до скороченої декларації не ставиться діючим законодавством в залежність від факту поставки товару, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що віднесення до податкових зобов'язань суми податку на додану вартість за правилом першої події у скороченій декларації, на підставі п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України є правильним, проте звертає увагу, що у зв'язку з відсутністю поставки товару через розірвання договору поставки сума попередньої оплати в силу положень п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України не може залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства, а підлягає сплаті до бюджету.

Суд першої інстанції при вирішенні справи не врахував всіх обставин справи, а саме того факту, що поставка товару позивачем за договором від 25.07.2011 року № 1-25/07 не була здійснена у зв'язку з розірванням вказаного договору шляхом укладання додаткової угоди від 15.02.2012 року.

Виходячи з цього, у підприємства відсутні правові підстави для віднесення до скороченої податкової декларації сум ПДМ на суму попередньої оплати вартості товару, що мав бути поставлений позивачем ТОВ «Мена фарм».

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про скасування податкових повідомлень-рішень від 19 квітня 2013 року №0000372200, яким виявлено невідповідність суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 222315,00 грн. (а.с.34) та №0000362200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 62206,25 грн., в т.ч. +215365,00 грн. - за основним платежем та 53841,25 грн. - за штрафними санкціями (а.с.35) є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції в частині про скасування 19 квітня 2013 року №0000381700, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 27101,88 грн., в т.ч. +21681,50 грн. - за основним платежем та 5420,38 грн. - за штрафними санкціями (а.с.33), колегія суддів виходить з такого.

Судом вибірково досліджено договори оренди земельно ділянки, укладені позивачем з громадянами.

04.01.2005 між товариством з обмеженою відповідальністю "ІАС ЛТД" (Орендар) та ОСОБА_3 (Орендодавець) було укладено договір оренди землі.

Відповідно до п.1 договору Орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Чанаєвської сільської ради.

Відповідно до даного договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій - 50% та натуральній формі - 50%, у загальному розмірі 2% від грошової оцінки землі, що на дату підписання цього договору 380,10 грн. орендна плата в натуральній формі вносить Орендарем за цінами орієнтованими на ринкові, але не нижче фактичної собівартості продукції. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється без урахування індексів інфляції. Орендна плата вноситься у такі строки: з 1 липня до 1 грудня поточного року - і натуральній формі, з 1 грудня поточного року до 1 лютого наступного року - в грошовій формі.

01.04.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІАС ЛТД" (Орендар) та ОСОБА_4 (Орендодавець) було укладено договір оренди землі.

Відповідно до п.1 договору Орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Данилівської сільської ради.

Відповідно до даного договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій - 50% та натуральній формі - 50%, у загальному розмірі 2,5% від грошової оцінки землі, що на дату підписання цього договору 627,09 грн. орендна плата в натуральній формі вносить Орендарем за цінами орієнтованими на ринкові, але не нижче фактичної собівартості продукції. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється без урахування індексів інфляції. Орендна плата вноситься у такі строки: з 1 липня до 1 грудня поточного року - і натуральній формі, з 1 грудня поточного року до 1 лютого наступного року - в грошовій формі.

З матеріалів справи вбачається, у 2012 році позивачем було виплачено орендну плату 206 громадянам на загальну суму 21443,00 грн., що підтверджується платіжною відомістю №1.(а.с.81) та виписками по рахунку (а.с.85-92).

Податковий орган, обґрунтовуючи правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, посилався на ту обставину, що товариством при здійсненні виплати орендної плати не застосовано коефіцієнт індексації 1,756 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2011 № 1185 «Про внесення змін до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів», яка набрала чинність з 01.01.2012, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб, який нараховується ТОВ «ІАС ЛТД» як податковим агентом.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПКУ плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Як встановлено підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПКУ орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. При цьому вказано, що далі у розділі XIII слова "орендна плати за земельні ділянки державної і комунальної власності" визначаються як "орендна плата".

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу XIII ПКУ.

Пунктом 288.1 статті 288 ПКУ визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об'єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду (пункт 288.2 статті 288 ПКУ).

Відповідно до пункту 288.5 статті 288 ПКУ розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою:

для земель сільськогосподарського призначення розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу;

для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.

Разом з тим, статтею 271 ПКУ визначено, що базою оподаткування плати за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII ПКУ, а у разі, якщо нормативну грошову оцінку не проведено - площа земельних ділянок.

Відповідно до абзацу 5 статті 5 Закону N 1378-IV нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (ст. 125, 126 Земельного кодексу).

Істотні умови договору оренди землі визначені статтею 15 Закону N 161, однією з яких є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Порядок зміни орендної плати встановлено статтею 23 Закону N 161, відповідно до якої за згодою сторін орендна плата переглядається за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб.

Типовий договір оренди землі затверджено постановою КМУ від 03.03.2004 р. N 220 (із змінами та доповненнями).

Форми розрахунку розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких не проведена, і за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких проведена, затверджені постановою КМУ від 13.12.2006 р. N 1724.

Пунктом 9 Типового договору оренди землі встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності вноситься у грошовій формі та зазначається у відсотках нормативної грошової оцінки земельної ділянки або розміру земельного податку.

Розмір орендної плати за землю переглядається у разі зміни умов господарювання, передбачених договором, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами, в інших випадках, передбачених законом (пункт 13 Типового договору оренди).

Пунктом 286.2 статті 286 ПКУ визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Отже, у разі зміни нормативної грошової оцінки землі, яка є базою оподаткування для плати за землю, змінюється річна сума податкового зобов'язання по земельному податку та орендній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельні ділянки, які орендує позивач, не належать до державної і комунальної власності.

Таким чином зміна розміру орендної плати є підставою для перегляду установленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі сторонами цього договору.

Як вбачається з оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідачем застосовано санкції до позивача за порушення вимог пп. 170.1.2 п. 170.1 ст. 170 Податкового кодексу України, згідно з яким податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар.

При цьому об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу за повний чи неповний місяць оренди. Мінімальна сума орендного платежу визначається за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України, виходячи з мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомості з урахуванням місця її розташування, інших функціональних та якісних показників, що встановлюються органом місцевого самоврядування села, селища, міста, на території яких вона розташована, та оприлюднюється у спосіб, найбільш доступний для жителів такої територіальної громади. Якщо мінімальну вартість не встановлено чи не оприлюднено до початку звітного (податкового) року, об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеного в договорі оренди.

Відповідно до п.272.1 ст.272 Податкового кодексу України ставки податку за один гектар сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх нормативної грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1; для багаторічних насаджень - 0,03.

Відповідно до пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договорів оренди землі, які не переукладалися, розмір орендної плати не може становити 3% річних від нормативної грошової оцінки з урахуванням коефіцієнту 1,756 у зв'язку з відсутності підстав для такого збільшення. Відповідно до норм Податкового кодексу України не повинен бути нижчим від мінімальної суми орендної плати, що складає 0,1% від нормативної грошової оцінки ділянки ріллі, що орендується, а відтак, донарахування податковим органом платнику податків суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб із застосуванням штрафних санкцій за податковим повідомленням-рішенням є неправомірним.

Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно пп. 1. 3. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним в частині про скасування податкових повідомлень-рішень від 19 квітня 2013 року №0000372200 та №0000362200, так, як прийняте з порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскаржувану постанову належить скасувати та прийняти нове рішення, яким позов в цій частині позову відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Менської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року скасувати в частині про скасування податкових повідомлень-рішень від 19 квітня 2013 року №0000372200 та №0000362200.

Прийняти в ці частині нову постанову про відмову в задоволенні позову.

В іншій частині постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України)та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.О. Беспалов

Постанову в повному обсязі виготовлено 23.12.2013 року

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Беспалов О.О.