Рішення № 36156434, 29.11.2013, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 2-175/5175/13

Р і ш е н н я

І м е н е м У к р а ї н и

29 листопада 2013 pоку Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Борисова С.А.,

при секретарі - Єльшиній А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Служба у справах дітей Дніпропетровської районної державної адміністрації, про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з вищезазначеним позовом, посилаючись у позовній заяві на те, що 10 липня 2008 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Марфін Банк» було укладено кредитний договір та договір іпотеки. Посилаючись на те, що зробивши власний перерахунок заборгованості за кредитним договором і виявив, що був введений в оману відповідачем, щодо розміру фактичної відсоткової ставки. Всупереч вимог діючого законодавства, при укладенні договору іпотеки відповідач не залучив Службу у справах дітей Дніпропетровської районної державної адміністрації. Зважаючи на вищевикладене просив суд визнати кредитний договір та договір іпотеки недійсними.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав викладених у позові, наполягаючи на визнанні кредитного договору та договору іпотеки недійсними.

Представник відповідача до суду не з'явився, про час та місце розгляду справи був двічі повідомлений належним чином, про причини не явки до суду не повідомив. Суд визначивши причини відсутності відповідача та його представника не поважними та призначив розгляд справи у загальному порядку.

Від третіх осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до суду надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Службою у справах дітей Дніпропетровської районної державної адміністрації до суду надано відзив на позов, та клопотання про розгляд справи за їх відсутністю, в якому позов підтримала, проти його задоволення не заперечувала, пояснивши, що позовні вимоги законні та обґрунтовані, оскільки при укладенні іпотечного договору, попередньої згоди Служби у справах дітей не отримано, внаслідок чого були порушені права та законні інтереси малолітніх дітей позивача.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає що позов підлягає частково задоволенню з нижченаведених підстав.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Стаття 60 ЦПК України передбачає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено, що між позивачем та публічним акціонерним товариством «Марфін Банк» 10 липня 2008 року укладено кредитний договір № 00249/RD, про надання кредиту у вигляді не поновлюваної кредитної лінії на суму 55000,00 доларів США на придбання нерухомості, 5916,00 доларів США на сплату страхових платежів та 6050,00 доларів США на сплату страхових платежів від нещасних випадків, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 11,9 % річних за фактичний період користування кредитом на суму залишку заборгованості.

В забезпечення виконання зобов'язань були укладені наступні договори: договір поруки № 00273-rd від 10.07.2008 року з ОСОБА_2; договір поруки № 00274-rd від 10.07.2008 року з ОСОБА_4; договір іпотеки № 00272-rd від 10.07.2008 року, за яким позивач надав банку в іпотеку будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Стаття 14 Цивільного кодексу України зазначає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Стаття 526 Цивільного кодексу України вказує, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 вказаного Декрету.

Так, дійсно, Банку видано Банківську ліцензію та Дозвіл на право здійснювати операції з валютними цінностями і Банк на момент укладення вказаного Кредитного договору мав право на видачу кредиту у валюті.

Відповідно до взятих на себе зобов'язань Банк повністю виконав свої обов'язки, що підтверджується заявою позичальника на видачу готівки № 11 від 10 липня 2008 року, заявою на видачу траншу від 10 липня 2008 року та виписками по рахунку позичальника.

Відповідно до умов кредитування до кредитного договору було надано орієнтовний розрахунок сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки та інших фінансових зобов'язань, з якими позичальника було ознайомлено. погоджено та підписано обома сторона.

Відповідно до приписів статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відсутність згоди сторін щодо будь-якої з істотних умов договору має наслідком його неукладеність.

Суд приходить до висновку, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, у тому числі щодо процентної ставки, та не вбачається інших підстав, які б свідчили про недійсність кредитного договору та підстав для задоволення позову в цій частині.

Відповідно до п. 44 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що згідно зі статтею 32 ЦК, статтею 177 СК та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року N 2402-III "Про охорону дитинства" батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Згідно вимог ч. 4 ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл Органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Відповідно до вимог ч. ч. 2, 3 ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім'ї власника житлового приміщення мають право користування займаним приміщенням на рівні з власником. Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин, що вчиняється батьками не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх дітей.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою для недійсності правочину.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Судом встановлено, що позивачем у справі на підтвердження своїх доводів з приводу недійсності договору іпотеки до матеріалів справи долучено копії свідоцтв про народження ОСОБА_5 2001 року народження та ОСОБА_6 2006 року народження, які є дітьми позивача.

Згідно відзиву на позов, наданого Службою у справах дітей Дніпропетровської районної державної адміністрації, малолітні діти позивачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з моменту народження та на даний час постійно проживала та проживає за адресою: АДРЕСА_1, разом із батьками, один з яких є позивачем у справі, які теж прописані за вказаною адресою.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Таким чином на час укладення спірної угоди, будинком АДРЕСА_1, мали право користуватися малолітні діти позивача, а саме ОСОБА_5, 2001 року народження, та ОСОБА_6, 2006 року народження.

Всупереч вимогам ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей " було укладено угоду без надання дозволу органів опіки та піклування, за якою було передано будинок АДРЕСА_1, право власності або право користування на яке, мали малолітні діти позивача.

Стаття 224 ЦК України передбачає, що угода укладена без дозволу органів опіки та піклування є нікчемною.

Відповідно до ст. 203 ч. 6 ЦК України, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. У відповідності до ст. 215 ЦК України, правовим наслідком недотримання сторонами при укладанні угоди вимог закону є недійсність такої угоди.

Таким чином, суд вважає, що при укладенні договору іпотеки № 00272rd від 10 липня 2008 року між позивачем та публічним акціонерним товариством «Марфін Банк», на підставі якого Іпотекодавець, тобто позивач, передав в іпотеку нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, були допущені суттєві порушення діючого законодавства, а саме порушення прав дітей на житло, тому договір іпотеки № 00272rd від 10 липня 2008 року, укладений між позивачем та публічним акціонерним товариством «Марфін Банк» - є недійсним.

Стаття 236 ЦК України, встановлює, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд приходить до висновку, що відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей ", ст.. 17, ч. ч. 2, 3 ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства", ст.ст. 3, 10, 15, 21, 60,61, 114 ЦПК України, ст.ст. 14, 32, 203, 215, 216, 224, 526, 638, 1054 Цивільного Кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Служба у справах дітей Дніпропетровської районної державної адміністрації, про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними задовольнити частково.

Визнати договір іпотеки № № 00272rd від 10 липня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та публічним акціонерним товариством «Марфін Банк» недійсним.

У задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» судовий збір у розмірі 114 гривень 70 копійок в дохід держави.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області шляхом подачі в десятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя С.А. Борисов