Постанова № 36155262, 17.12.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2013 року Справа № 910/5849/13

Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Полянського А.Г.,розглянувши касаційну скаргуДержавного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Головний інформаційно-обчислювальний центр"на постановувід 21.10.2013 Київського апеляційного господарського судуу справі господарського суду міста Києва № 910/5849/13за позовомДержавного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Головний інформаційно-обчислювальний центр"доДержавного концерну "Укрторф"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача1) Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву; 2) Міністерство енергетики та вугільної промисловості Українипростягнення 391605,31 грн.,за участю представників: позивача - Лещенко О.О., Самопал В.С.відповідача - третьої особи-1 - третьої особи-2 -не з'явились Чумаченко О.С. не з'явилисьВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.06.2013 у справі №910/5849/13 (суддя Гавриловська І.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2013 (колегія суддів у складі головуючого судді Майданевича А.Г., суддів Гаврилюка О.М., Федорчука Р.В.), відмовлено в задоволенні позовних вимог Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Головний інформаційно-обчислювальний центр" (далі - позивач) до Державного концерну "Укрторф" (далі - відповідач), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (третя особа-1) та Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (третя особа-2) про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу у сумі 391605,31 грн.

Позивач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 22, 390, 1166, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, ст.ст. 136, 225 Господарського кодексу України, ст. 7 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.ст. 43, 47, 33 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили в задоволенні позову, оскільки, на його думку, в діях відповідача наявний повний склад цивільного правопорушення, що є підставою для стягнення збитків, які були заподіяні позивачеві внаслідок неотримання ним грошових коштів за фактичне користування відповідачем приміщеннями без укладення договору його оренди.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Представники відповідача та третьої особи-2 не скористались своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого були належним чином повідомлені ухвалою Вищого господарського суду України від 04.12.2013.

Розпорядженням Заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 13.12.2013 № 03-05/2742, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю по вагітності та пологах судді Поляк О.І., для розгляду касаційної скарги у даній справі сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Грейц К.В., судді Бакуліна С.В., Полянський А.Г. Відводів даному складу колегії суддів не заявлено.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників позивача та третьої особи-1, перевіривши доводи касаційної скарги, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 06.04.2011 Міністерство енергетики та вугільної промисловості України звернулося до Державного підприємства "НЕК "Укренерго" з листом № 04/31-1006, в якому просило у зв'язку з виробничою необхідністю розмістити штат Державного концерну "Укрторф" у кількості 25 робочих місць на правах оренди за адресою: С. Петлюри, 27.

01.05.2011 позивач передав відповідачеві в тимчасове користування до оформлення договору оренди офісні приміщення в будинку по вулиці Комінтерну (С. Петлюри), 27, на 3-му поверсі корисною площею 246,26 м2 (к.301-307, 309-311) та на 9-му поверсі корисною площею 21,24 м2 (к.907), про що складено відповідні акти прийому-передачі орендованих нежитлових приміщень.

19.11.2012 відповідач повернув позивачеві приміщення на 9-му поверсі вищевказаного будинку корисною площею 21,24 м2 (к.907), 21.01.2013 повернув приміщення на 3-му поверсі корисною площею 12,09 м2 (к.305) та 11.04.2013 повернув приміщення на 3-му поверсі корисною площею 234,17 м2 (к.301-304, 306, 307, 309-311), про що також складено відповідні акти прийому-передачі нежитлових приміщень.

Позивач, зазначаючи про те, що договір оренди відповідач не укладав і за користування вищевказаними приміщеннями орендної плати не сплачував, у зв'язку з чим заподіяв збитки у вигляді не отриманого доходу, який позивач мав би отримати в разі оформлення договірних відносин, звернувся до господарського суду з даним позовом, вимоги якого обґрунтовані, зокрема, нормами ст. ст. 22, 1166, 1214 ЦК України та ст.ст. 224, 225 ГК України.

Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновків про недоведеність і безпідставність позовних вимог у зв'язку з тим, що в діях відповідача не вбачається повного складу цивільного правопорушення, яке є підставою для стягнення збитків, оскільки, до безоплатного користування приміщенням призвели дії самого позивача, який в порушення встановлених законодавчих приписів, не будучі орендодавцем, самовільно передав відповідачеві приміщення до укладення договору оренди.

З висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується, враховуючи таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

За приписами ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями, зокрема, є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам; підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що орендодавцем переданого відповідачеві у користування нерухомого державного майна площею понад 200 м2 мало б виступати Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву, яке і повинно було здійснити фактичну передачу цього майна після підписання відповідного договору, відтак, не можливо вважати, що дії позивача з передачі відповідачеві майна узгоджуються з приписами чинного законодавства, адже, лист Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 06.04.2011 № 04/31-1006 не містить безумовну вказівку негайно передати майно відповідачеві без укладення договору оренди.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збиткам, зокрема, є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Аналогічні приписи містять норми ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

При цьому, відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання

Отже, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести обґрунтування і розмір збитків, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків та/або його правомірної поведінки. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Таким чином, нездатність позивача обґрунтувати вимоги про відшкодування упущеної вигоди, довести її розмір і реальність отримання, а також повний склад цивільного правопорушення в діях (бездіяльності) відповідача, є підставою для відмови в задоволенні таких вимог.

Разом з тим, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не спромігся довести за допомогою належних і допустимих доказів ні розміру упущеної вигоди та реальності її отримання, ані повного складу цивільного правопорушення в діях відповідача.

Так, позивачем заявлені до відшкодування збитки за період з 01.05.2011 по 31.12.2012, втім, як вбачається з актів прийому-передачі від 01.05.2011, приміщення фактично передані відповідачеві у тимчасове користування "до оформлення договору оренди", тобто, конкретний період такого тимчасового безоплатного користування та/або конкретної дати, з якої мав би бути укладений договір оренди та з якої орендодавцю та балансоутримувачу почалась би сплачуватись орендна плата у відповідних пропорціях, не визначено. При цьому, акти не містять також умови про те, що період тимчасового користування приміщеннями є платним і майбутній договір оренди буде поширюватись на цей попередній період. Отже, доводи позивача, що з 01.05.2011 йому заподіювались збитки у вигляді недотриманої орендної плати, колегія суддів вважає безпідставними.

До того ж, колегія суддів зазначає, позивач під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій не намагався довести жодними доказами ні реальності неодержаних доходів, ані вжиття ним будь-яких заходів для їх одержання, адже, відсутні докази укладення договору оренди не тільки з відповідачем, а і з будь-якою іншою особою щодо того ж самого нерухомого майна, яке з-за перебування в ньому відповідача не мого бути реально передане в оренду і що в зв'язку з такими обставинами позивач намагався виселити відповідача.

Крім того, суди попередніх інстанцій встановили відсутність вини відповідача, адже до можливості безоплатного користування приміщеннями призвели дії самого позивача з безпідставної передачі приміщень відповідачеві, оскільки відповідно до приписів Закону України "Про оренду державного та комунального майна" він не являвся орендодавцем зазначених приміщень та не мав ні відповідних повноважень, ані обов'язку їх передавати відповідачеві до укладення договору оренди.

Щодо посилань позивача на приписи норм ст. ст. 1212, 1214 ЦК України колегія суддів зазначає, що застосування цих норм можливе лише у випадку безпідставного набуття або збереження майна особою, яка зобов'язана повернути це майно та відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особі дізналася або могла дізнатися про безпідставність набуття. Втім, відповідач не набував майно у розумінні цих норм, адже право на передані йому приміщення у нього не виникало, а безоплатне тимчасове (до оформлення договору оренди) перебування у цих приміщеннях відбулось з дозволу органу управління державним майном - Міністерства енергетики та вугільної промисловості України. При цьому, як зазначалось вище, позивач не доводив ні факту і розміру доходів, які одержав або міг одержати відповідач, ані часу (періоду, строку), на який відповідачеві надавались приміщення для тимчасового безоплатного користування і з перебігом якого він зобов'язаний був укласти договір оренди та/або звільнити приміщення.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, та вважає, що доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до намагання надати їм перевагу та переоцінити встановлені судами обставини.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстав для скасування оскаржуваних судових актів та задоволення вимог касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Головний інформаційно-обчислювальний центр" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2013 у справі господарського суду міста Києва № 910/5849/13 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

А.Г.Полянський