Ухвала суду № 36154348, 27.11.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2013 р.Справа № 820/6925/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калитки О. М.

Суддів: Бенедик А.П. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Балакліївської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2013р. по справі № 820/6925/13-а

за позовом Приватного підприємства "ЗПК"

до Балакліївської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство "ЗПК", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.07.2013 р. № 0000962200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 185037,00 грн., з яких: за основним платежем - 177910,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 7127,00 грн., скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.07.2013 р. № 0000932200 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 74529,75 грн., з яких: за основним платежем - 74524,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 5,75 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2013 року адміністративний позов Приватного підприємства "ЗПК" задоволено у повному обсязі.

Скасовані податкові повідомлення-рішення № 0000962200 від 29.07.2013 р. на загальну суму 185037,00 грн., № 0000932200 від 29.07.2013 р. на загальну суму 74529,75 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "ЗПК" судові витрати у розмірі 2259,60 грн.

Державна податкова інспекція у Балаклійському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області не погоджуючись з вказаним рішенням суду, в апеляційній скарзі вказує, що рішення є необґрунтованим та незаконним, прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2013 року та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу згідно п.2 ч.1 ст. 197 КАС України в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що фахівцями ДПІ у Балаклійському районі була проведена документальна планова виїзна перевірка ПП "ЗПК" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р.

Результати перевірки оформлені актом від 11.07.2013 р. № 21/22-047/34114238 (а.с. 24-73). В акті зазначено про порушення ПП "ЗПК":

- п.п. 192.1.1 п. 192.1 ст. 192, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України;

- п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п. 5.6, п. 5.7, п. 5.9 ст. 5, п.пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8, п.п. 11.2.1 п. 11.2, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/94-ВР, п. 44.1 ст. 44, п. 135.4 ст. 135, п. 137.1, п. 137.16 ст. 137, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.6, п. 138.8, п.п. 138.10.2 п.п. 138.10.4, п.п. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138, п. 140.2 ст. 140, п.п. 153.1.3 п. 153.1 ст. 153 розд. 3, п. 1, п. 7 підрозд. 4 розд. 20 ПК України.

На підставі висновків акту відповідачем 29.07.2013 р. прийняте податкове повідомлення - рішення № 0000962200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 185037,00 грн., з яких: за основним платежем - 177910,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 7127,00 грн. (а.с. 6), та податкове повідомлення - рішення № 0000932200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 74529,75 грн., з яких: за основним платежем - 74524,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 5,75 грн.

Колегія суддів зазначає, що в перевіряємому періоді (травень 2011 року) позивач мав взаємовідносини з ТОВ "Ерітаж".

Встановлено, що між ПП "ЗПК" (Покупець) та ТОВ "Ерітаж" (Постачальник) 25.05.2011 р. укладено договір № 2505/2, згідно якого Постачальник зобов'язується поставити на адресу Покупця човни надувні, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити дану продукцію на умовах цього договору (а.с. 115-116).

ТОВ "Ерітаж" були виписані позивачу видаткові накладні: № 2501 від 25.05.2011 р., № 2516 від 25.05.2011 р., № 3004 від 30.05.2011 р., та податкові накладні: № 2501 від 25.05.2011 р. (сума ПДВ - 31780,00 грн.), № 2516 від 25.05.2011 р. (сума ПДВ - 1394,86 грн.), № 3004 від 30.05.2011 р. (сума ПДВ - 41330,00 грн.) (а.с. 151-156). Позивачем була здійснена оплата поставленого товару (а.с. 117, 118, 119). Сума ПДВ за вказаними податковими накладними у загальному розмірі 74504,86 грн. була включена позивачем до податкового кредиту травня 2011 року.

Транспортування вказаного товару від ТОВ "Ерітаж" до позивача підтверджується договорами на транспортно-експедиторське обслуговування та організацію перевезення вантажу автомобільним транспортом (а.с. 157, 143-144, 166-169, 170-172), актами виконаних робіт (а.с. 173, 174).

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 ПК України).

Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно приписів ст. 4 вказаного Закону, одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Тобто, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала учать у здійсненні господарської операції.

ПП «ЗПК» виконало вимоги законодавства, сплативши податок на додану вартість в ціні товару та послуг контрагента ТОВ «Ерітаж», яке, в свою чергу, виконало вимоги діючого законодавства, видавши ПП «ЗПК» належним чином оформлені податкові накладні на сплачені суми податку.

Отже, первинні документи в сукупності свідчать про реальність виконання угоди, укладеної між ПП «ЗПК» та ТОВ «Ерітаж», та, як наслідок, правомірність віднесення позивачем сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції правомірно відхилив доводи відповідача про те, що угода, укладена між позивачем та ТОВ «Ерітаж» є нікчемною та не спричиняє реального настання правових наслідків.

Судом першої інстанції не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів.

Таких доказів не надано і до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.1 статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин, направлений на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, і, відповідно, є нікчемним.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьої, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як встановлено ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Застосування цієї норми передбачає врахування того, що правочин, на виконання якого вчинено господарське зобов'язання, яке за своєю метою суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, спрямоване на ухилення від сплати податків або на незаконне отримання з державного бюджету коштів на відшкодування надмірно сплачених податків, є, відповідно до ч.1 ст. 228 ЦК України, правочином, що порушує публічний порядок, а тому є нікчемним, що передбачено ч. 2 цієї статті.

Статті 43, 44 Господарського кодексу України визначають принципи та свободу підприємницької діяльності, відповідно до яких дозволена будь-яка комерційна діяльність, що не заборонена законом і підприємство є вільним у своєму виборі видів діяльності та у виборі контрагентів.

Без встановлення у судовому порядку (в порядку кримінального судочинства) обставин щодо виконання підприємством конституційного обов'язку платити податки за результатами господарської діяльності в цілому й конкретній цивільно-правовій угоді, зокрема, не можна стверджувати про наявність у платника податку наміру, спрямованого на укладання угоди з метою, що суперечить інтересам держави й суспільства.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи, що кореспондуються з приписами ч.2 ст. 61 Конституції України, яка визначає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Жодна норма діючого законодавства України не встановлює підстави для нікчемності правочину у зв'язку з порушенням іншим платником податку певних норм податкового законодавства.

Щодо прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0000962200 від 29.07.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 185037,00 грн., нараховану за період 2010 - 2012 роки, колегія суддів зазначає.

Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000962200 від 29.07.2013 р. слугував висновок ДПІ про те, що позивачем невірно відображались у валових доходах (податкової звітності) при розрахунку приросту/убутку товарно-матеріальні цінності, залишки матеріальних цінностей та товари, які у бухгалтерському обліку обліковуються на рах. 201 та 282.

Відповідно до норм статей 77, 78, 86 розділу II ПК України та статті 8 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", з метою забезпечення єдиного порядку відображення результатів документальних перевірок платників податків - юридичних осіб (резидентів і нерезидентів) та їх відокремлених підрозділів, наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984 було затверджено Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (далі - Порядок № 984).

Пунктом 6 розділу I вказаного Порядку № 984 передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до п.п. 5.2 п. 5 розд. II Порядку № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно, зокрема серед іншого:

- чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

- зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

- у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при проведенні перевірки позивача з питань порушення підприємством податкового законодавства з податку на прибуток, податковим органом не було здійснено посилань на первинні документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність порушень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів зазначає, що дії відповідача, пов'язані, з прийняттям оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, не кореспондуються з вимогами ч.2 ст.19 Конституції України.

Відповідно до ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2013 року по справі № 820/6925/13-а відповідає вимогам ст..159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильного застосував до спірних правовідносин сторін норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Балакліївської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2013р. по справі № 820/6925/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Калитка О.М.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калитка О.М.