Постанова № 36147404, 12.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/6821/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В.,

Суддя-доповідач: Усенко В.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Усенка В.Г,

суддів: Бистрик Г.М., Оксененка О.М.,

при секретарі Костюченко М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги приватного підприємства «Валтар» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Валтар» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування наказу та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Валтар» (далі - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ № 1740 від 02.11.2012 року та податкові повідомлення-рішення від 13.12.2012 року № 0002682220, № 0002692220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 червня 2013 року в задоволенні вимог адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги адміністративного позову в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представника позивача, що прибув у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржувану постанову - скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є зокрема, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у період з 07.11.2012 року по 13.11.2012 року ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС було проведено позапланову невиїзну перевірку ПП «Валтар» з питань своєчасності, достовірності та повноти сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой», ТОВ «Укртехномас-сервіс» за весь період з 01.12.09 р. по 30.09.10 р.

За результатами проведеної перевірки було складено акт від 20.11.2012 №5371/22-222-30055546 (далі по тексту - Акт перевірки, Акт) - том І, а.с.17-43.

13 грудня 2012 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0002682220, яким позивачу за порушення п. 5.1 ст.5, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 713 758,00 грн., з яких основного платежу - 571 006,00 грн., 142 752,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій та податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0002692220, яким позивачу, у зв'язку із порушенням пп.7.2.1, 7.2.3, п.7.2.4 п.7.2, пп.7.4.1. та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, пп.7.5.1 п.7.5, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 571 006,00 грн., з яких 456 805,00 грн. - основного платежу та 114 201,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для нарахування вказаних сум стали висновки акту перевірки про те, що включення фінансово-господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой», ТОВ «Укртехномас-сервіс» за період - грудень 2009 року, вересень 2010 року до валових витрат та включення до податкового кредиту сум ПДВ, підтверджених податковими накладними та іншими первинними документами наведених контрагентів, є неправомірними, оскільки фінансово - господарські відносини мають характер безтоварних операцій.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні вимог адміністративного позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази є достатніми для висновку про те, що господарські операції з виконання робіт та поставки товарів фактично не мали реального характеру, операції з виконання робіт та поставки товарів оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог адміністративного позову, оскільки він не знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, податковим органом було встановлено, що між ПП «Валтар» та ТОВ «Леміш груп» було укладено договір купівлі-продажу від 26.11.2009 № 17-09 (том І, а.с.118) на загальну суму 1 096 729,63 грн. (в тому числі ПДВ - 182 788,27 грн.) та договір про проведення будівельно-монтажних робіт від 27.11.2009 № 17-09 (том І, а.с.123-124) на загальну суму 250 000,00 грн. ( в тому числі ПДВ - 41 666,67 грн.).

На виконання угод ТОВ «Леміш Груп» було надано ПП «Валтар» податкові накладні на загальну суму 1 346 729,63 грн. (в т.ч. ПДВ - 244 454,94 грн.), а саме: № 7/91209 від 09.12.2009 на суму 1 096 729,63 грн., в тому числі ПДВ - 182 788,27 грн.; № 6/301209 від 30.12.2009 на суму 250 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 41 666,67 грн.; видаткову накладну № 7/91209 від 09.12.2009 на суму 1 096 729,63 грн. та акт приймання передачі виконаних робіт від 30.12.2009 на суму 250 000,00 грн. (том І, а.с.121,122, 127-128).

На підставі рахунку-фактури від 09.12.2009 № 1216 між ПП «Валтар» (Покупець) та ТОВ «Укрземстрой» (Постачальник) було укладено угоду про відвантаження будівельних матеріалів на загальну суму 943 297,73 грн. ( в тому числі ПДВ - 157 216,29 грн.).

На виконання угоди Постачальник надав Покупцю податкову накладну від 09.12.2009 № 1203 на загальну суму 943 297,73 грн. ( в тому числі ПДВ - 157 216,29 грн.) та видаткову накладну № 1203 від 09.12.2009 на таку ж суму.

На підставі рахунку-фактури №030905 від 03.09.2010 (том І, а.с.146) між ПП «Валтар» (Покупець) та ТОВ «Укртехномас-Сервіс» (Постачальник) було укладено угоду про поставку склопакетів на загальну суму 450 801,44 грн. ( в тому числі ПДВ - 75 133,57 грн.).

На виконання угоди Постачальник надав Покупцю податкову накладну від 03.09.2010 № 030907 на загальну суму 450 801,44 грн. ( в тому числі ПДВ - 75 133,57 грн.) та видаткову накладну № 030907 від 03.09.2010 на таку ж суму (том І, а.с.147, 148).

Видані контрагентами - ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой», ТОВ «Укртехномас-сервіс» первинні документи стали підставою для формування позивачем валових витрат та податкового кредиту у грудні 2009 року, вересні 2010 року.

Відповідач дійшов висновку, що фінансово-господарська діяльність вищезазначених товариств здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про ненабуття належним чином цивільної право дієздатності контрагента позивача, фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

На думку податкового органу, даний факт підтверджено, що договори, акти виконаних робіт, видаткові та податкові накладні за господарськими операціями між ПП «Валтар» та ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой», ТОВ «Укртехномас-сервіс» підписано від імені ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Вироком Подільського районного суду м. Києва від 09.08.2011 по справі № 1-596/11 визнано винною ОСОБА_3 у вчиненні злочину передбаченого ст. 205 Кримінального кодексу України.

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 22.05.2012р. ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч. 1ст. 205, ч.2 ст. 358 КК України.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що договори укладені між приватним підприємством «Валтар» та контрагентами, не були предметом судового дослідження в зазначених кримінальних справах.

Єдиною підставою, на думку податкового органу, яка підтверджує порушення позивачем вимог податкового законодавства є вироки районних судів, відповідно до яких ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції критично ставиться до вищезазначених тверджень відповідача, з огляду на наступне.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», а також у Інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);

2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції (в т.ч. з'ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);

3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);

4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 року №2756-VІ, який набрав чинності 01.01.2011 року, статтю 228 Цивільного кодексу України доповнено частиною третьою, відповідно до якої, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним, в зв'язку з чим, для визнання правочинів недійсними, їх недійсність має бути встановлена в судовому порядку.

Але, відповідач для визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами до суду з відповідним адміністративним позовом не звертався, тому, визнання в Акті перевірки укладених позивачем правочинів нікчемними є протиправним.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вироки на які посилається відповідач не можуть бути доказом протиправності позивача, оскільки вищезазначені договори не були предметом розгляду в даних кримінальних справах.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 11.10.2012 №К/9991/37708/12, від 17.12.2012 №К/9991/26113/12, від 12.02.2013 №К/9991/63242/12, від 13.02.2013 №К/9991/58356/12.

Відповідно до вимог податкового законодавства України, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В силу вимог ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що у позивача не було підстав для податкового обліку операцій з контрагентомами ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой», ТОВ «Укртехномас-сервіс», оскільки реальне вчинення господарських операцій між ними відсутнє.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність документального підтвердження виконання господарських зобов'язань за договорами, які були укладені між позивачем та контрагентами виходячи з наступного.

Як вбачається з вищевикладеного, позивачем було надано суду всі первинні документи оформлені належним чином відповідно до вимог чинного законодавства України.

Крім того, в матеріалах справи відсутні факти, які б свідчили про те, що господарські операції не відповідають дійсним намірам сторін, і спрямовані на ухилення від сплати податків, отже це є лише припущенням відповідача.

На момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой», ТОВ «Укртехномас-сервіс» були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали діючі свідоцтва про реєстрацію платників податку на додану вартість, що в свою чергу було перевірено позивачем.

Вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, якщо контрагенти платника податків по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що юридична особа не несе відповідальність за правильність ведення особистого податкового обліку контрагента та не несе відповідальності за правомірність/неправомірність (злочинність) дій своїх контрагентів, підроблення ними документів, дій щодо фіктивності діяльності контрагентів у разі вчинення з ними реальних господарських операцій та інших неправомірних дій.

Відповідно до листа Державної податкової адміністрації України від 29.09.2010р. № 20289/7/16-1617, наявність розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

За визначенням, наведеним у пункті 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

З приводу позовних вимог в частині скасування наказу № 1740 від 02.11.2012 про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит (п. 73.3 ст. 73 Кодексу).

Як вбачається з матеріалів справи ДПІ у Дніпровському районі міста Києва ДПС було направлено запит ПП «Валтар» від 30.08.2012 року №9688/10/22-210 (том І, а.с.13).

У вказаному запиті податковим органом було зобов'язано ПП «Валтар» в поясненні детально зазначити договори, контракти на поставку товарів (робіт, послуг), умови транспортування товару, зберігання, фактичне відвантаження, здійснення розрахунків (номер і дата платіжного доручення, виписки банка), накладні, товарно-транспортні накладні, акти виконаних робіт (послуг), податкові накладні, реєстр придбання та продажу товарів, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, декларацію з ПДВ за відповідний звітний період.

З наявної в матеріалах справи відповіді ПП «Валтар» на письмовий запит податкового органу (том І, а.с.14) вбачається, що останнім не було надано інформації щодо наявності товарно-транспортних накладних, не вказано умови транспортування товару, його зберігання, а також відсутня інформація щодо розрахунків за поставлений товар та виконані роботи.

Отже, позивачем не було виконано належним чином обов'язок щодо надання пояснень та їх документально підтвердження, передбачений п. 73.3 ст. 73 ПК України, що в свою чергу стало законною підставою для проведення позапланової невиїзної перевірки ПП «Валтар» на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України.

Вищий адміністративний суд України висловлює правову позицію, що ненадання інформації на письмовий запит у повному обсязі та без документального підтвердження пояснень є законною підставою для проведення позапланової невиїзної перевірки суб'єкта господарювання на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України (ухвала від 17 квітня 2013 року, номер справи К/9991/59318/12).

За таких обставин заявлені позивачем вимоги про визнання протиправним та скасування оскарженого наказу відповідача не є належним способом захисту порушеного права, що виключає можливість задоволення позовних вимог ПП «Валтар» в даній частині.

Суд апеляційної інстанції проаналізувавши наведені норми чинного законодавства України звертає увагу, що у Податковому кодексі України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

В зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає, що вимоги адміністративного позову підлягають частковому задоволенню.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним рішення суду першої інстанції скасувати.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Валтар» - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 червня 2013 року - скасувати. Ухвалити нову постанову, якою вимоги адміністративного позову приватного підприємства «Валтар» - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.12.2012 року № 0002682220 винесене Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.12.2012 року № 0002692220 винесене Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби.

Стягнути з Державного бюджету України судові витрати в розмірі 2 294, 00 грн. на користь приватного підприємства «Валтар».

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий - суддя В.Г. Усенко

судді: Г.М. Бистрик

О.М. Оксененко

Головуючий суддя Усенко В.Г.

Судді: Бистрик Г.М.

Оксененко О.М.