Ухвала суду № 36147335, 12.12.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

45">.gif" height=68 width=51>

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2013 р.

Справа № 31484/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Курильця А.Р., Мікули О.І.,

за участі секретаря – Андрушків І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Львові Державної податкової адміністрації України (правонаступник Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2010 року в справі за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» до Державної податкової інспекції у м.Львові Державної податкової адміністрації України про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

30.07.2010 Львівське міське комунальне підприємство «Львівводоканал» (далі - ЛМКП) звернулося до суду з вищевказаним позовом до Державної податкової інспекції у м.Львові Державної податкової адміністрації України (далі - ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 26.07.2010 №0000231601/0/15-2/14161, посилаючись на те, що ДПІ неправильно застосовано розмір штрафної санкції, залишивши безпідставно без уваги призначення платежу визначене підприємством у платіжних дорученнях по сплаті податку на додану вартість (далі - ПДВ). Вважає, що такими діями відповідач порушив його право на самостійне розпорядження власними коштами, яке передбачено чинним законодавством.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2010 року в справі №2а-7049/10/1370 заявлений позов задоволено частково. Скасовано прийняте ДПІ податкове повідомлення-рішення відповідача від 26.07.2010 №0000231601/0/15-2/14161 в частині застосованого штрафу в сумі 1244339,06грн.

Не погодившись із ухваленим рішенням в частині задоволених вимог, його оскаржила ДПІ, яка покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції в цій частині та в задоволенні позову відмовити повністю. У поданій апеляційній скарзі вказує, що рішення яким до позивача застосовано штрафну санкцію за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання прийняте ним правомірно, оскільки податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що податковий орган без достатніх на те правових підстав, самостійно змінив призначення платежу, визначене платником податку у платіжних дорученнях у зв’язку із чим безпідставно застосував до позивача штрафні санкції в частині 1244339,06грн.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 21.07.2010 відповідачем було проведено перевірку ЛМКП щодо дотримання вимог пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі – Закон №2181-ІІІ) за період з квітня по липень 2009 року, за результатами якої складено акт №18/15-2/03348471 (а.с.101-102).

Вказаною перевіркою встановлено несвоєчасну сплату ЛМКП узгоджених сум податкових зобов’язань з ПДВ за квітень-липень 2009 року чим порушено пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону №2181-ІІІ, ст.9 Закону України «Про систему оподаткування» (далі – Закон №1251-ХІІ).

На підставі акта перевірки та зафіксованих у ньому порушень податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.07.2010 №0000231601/0/15-2/14161 (а.с.100), яким позивачу визначена суму штрафу у розмірі 50% узгодженої суми податкового зобов’язання, а саме 2353712грн.

Не погодившись із таким рішенням відповідача ЛМКП звернулося до суду із цим адміністративним позовом.

Згідно із п.3 ч.1, ч.3 ст.9 Закону №1251-ХІІ платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових) платежів у встановлені законами терміни.

Обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Виходячи із змісту пп.4.1.1. п.4.1 ст.4, пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону №2181-ІІІ платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.

Згідно із пп.5.4.1 п.5.4 ст.5 цього ж Закону узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Пунктом 7.7 ст.7 Закону №2181-ІІІ визначена рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Наведена норма визначає правило, але не містить порядку або механізму його реалізації та не передбачає будь-якого суб'єктного складу, тобто переліку осіб, щодо яких вона застосовується, та переліку осіб, яким надано право її виконання.

Інші норми Закону №2181-ІІІ також не встановлюють порядку та механізму погашення боргу за рахунок сплачених платником податків поточних податкових зобов'язань і в жодному разі не наділяють орган державної податкової служби повноваженнями здійснювати будь-які дії стосовно черговості сплати податкових зобов'язань чи погашення податкового боргу, зміни призначення платежу, вказаного платником податків, а також розпоряджатися його коштами.

Відповідно до пп.7.1.1 п.7.7 ст.7 Закону №2181-ІІІ, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з п.6 ст.7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з п.3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому, суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням пп.16.5.2 п.16.5 ст.16 Закону №2181-ІІІ слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Також, пп.8.6.2 п.8.6 ст.8 Закону №2181-ІІІ надає платнику податків право вільно здійснювати операції з коштами без узгодження з податковим органом.

Наявність податкового боргу за інші податкові періоди не позбавляє права платника податків виконати свої поточні податкові зобов'язання.

Тому, із змісту наведених вище правових норм слід дійти висновку щодо відсутності повноважень у органу державної податкової служби змінювати призначення коштів, які сплачуються платником податків у рахунок погашення його податкових зобов'язань.

Як вбачається із матеріалів справи, узгоджені суми податкових зобов’язань ЛМКП з ПДВ за квітень-липень 2009 року були сплачені останнім у встановлені пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону №2181-ІІІ строки, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (а.с.19-99), а тому позивач виконав своє зобов'язання по їх сплаті, що виключає можливість застосування до нього штрафних санкцій за несвоєчасну сплату вказаних зобов’язань на підставі пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону №2181-ІІІ.

В іншій частині нараховані штрафні (фінансові) санкції були застосовані до позивача за несвоєчасну сплату податкових зобов’язань які виникли раніше і підприємством їх правомірність не оспорюється та не заперечується.

Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що застосовані до позивача штрафні (фінансові) санкції в частині 1244339,06грн податковим органом застосовані протиправно, а тому рішення від 26.07.2010 №0000231601/0/15-2/14161 у вказаній частині було вірно скасовано судом першої інстанції.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2010 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя А.Р. Курилець

Суддя О.І. Мікула

Повний текст виготовлений 17 грудня 2013 року.