Постанова № 36145776, 17.12.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2013 р. Справа № 922/1795/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Маглиш Л.С.

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "Стандарт", м. Харків (вх. №3503Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 04.11.2013 року у справі №922/1795/13

за позовом ТОВ "Торговий дім "Азмол", м. Київ

до ТОВ "Стандарт", м. Харків

про стягнення 756 392,66 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в якому просив суд стягнути з відповідача 756392,66 грн. заборгованості, з яких: 693000,00 грн. основний борг, 10006,43 грн. 3% річних, 3359,23 грн. інфляційних, 50027,00 грн. пеня, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за контрактом № 1, укладеним між сторонами 10.05.2011 року. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.11.2013 року по справі №922/1795/13 (суддя Погорелова О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Стандарт" на користь ТОВ "Торговий дім "Азмол" 691000,00 грн. основного боргу, 10006,43 грн. 3% річних, 3359,23 грн. інфляційних, 50027,00 грн. пені та 15127,87 грн. судового збору. Припинено провадження у справі в частині стягнення 2000,00 грн. основного боргу.

Відповідач, ТОВ "Стандарт", не погодився з зазначеним рішенням, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи.

В обґрунтування своєї скарги апелянт зазначає, що судом не прийнято до уваги, що між тими ж самими контрагентами мали місце інші правовідносини, зокрема договір поставки №29/02/12/1 від 29.02.2012 року та договір поставки №16/03/2012 року, результатом яких стала поставка від ТОВ "Стандарт" до ТОВ "ТД "Азмол" товарно-матеріальних цінностей та утворення заборгованості у ТОВ "ТД "Азмол" перед ТОВ "Стандарт" у сумі 1350344,74 грн., які були зараховані в рахунок погашення боргу по контракту №1 від 10.05.2011 року. Даний факт не було враховано і при проведенні судової експертизи. В зв'язку із чим просить скасувати рішення повністю та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Свого представника в засідання судової колегії відповідач не направив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи.

Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу та його представник в засіданні судової колегії вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, в зв'язку із чим просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судова колегія, в межах вимог передбачених ст. 101 ГПК України, повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, 10.05.2011 року між ТОВ "Торговий дім "АЗМОЛ" (Продавець) та ТОВ "СТАНДАРТ" (Покупець) був укладений контракт №1 (надалі - Контракт), за змістом якого Продавець взяв на себе зобов'язання продати, а Покупець прийняти і оплатити в порядку та строки встановлені Контрактом продукцію, зазначену в Специфікаціях.

Згідно наданих до матеріалів справи доказам та згідно проведеної судової експертизи Позивачем (Продавцем) договірні зобов'язання були виконані належним чином, в повному обсязі та в строк, відповідно до вимог Контракту та закону.

Так, згідно умов Контракту, Позивачем (Продавцем) 31.10.2012 року були відвантажені Відповідачу (Покупцю) оливи і мастила на загальну суму 894616,99 грн., що підтверджується видатковими накладними №№1554, 1560, 1563 від 31.10.2012 року та товарно-транспортними накладними №№0000000000345, 0000000000346, 0000000000346 підписаним повноважним представником Відповідача (Покупця).

Додатковою угодою №2 від 17.11.2011 року до Контакту, сторони погодили, що продукція, яка поставляється Покупцеві, зазначена в Специфікаціях (Додатках), підлягає оплаті Покупцем на протязі 14 календарних днів з моменту поставки товару.

Поставка вважається виконаною з моменту передання продукції уповноваженому Відповідачем (Покупцем) Перевізнику, згідно правил ІНКОТЕРМС-2000.

Як вбачається з матеріалів справи згідно з умовами Додаткової угоди №2 від 17.11.2011 року, Відповідач (Покупець) повинен був розрахуватися із Позивачем (Продавцем) за отриману 31.10.2012 року продукцію у строк до 15.11.2012 року.

Однак, Відповідач (Покупець), в порушення п.п. 4.1. Контракту, своєчасно та у повному обсязі не розрахувався із Продавцем за отриману продукцію.

За даними бухгалтерського обліку Позивача (Продавця), що підтверджено проведеною судовою експертизою, заборгованість ТОВ "СТАНДАРТ" за укладеним Контрактом станом на 14.04.2013 року складає 693000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, в зв'язку із простроченням ТОВ "СТАНДАРТ" (Відповідачем) сплати вартості отриманої за Контрактом продукції, Позивачем, з метою досудового врегулювання спору, на його адресу була направлена претензія №3038 від 06.12.2012 року на суму 1255000,00 грн., яку ТОВ "СТАНДАРТ" (Відповідач) листом №525 від 10.12.2012 року визнало у повному обсязі і просило затвердити графік погашення заборгованості.

Однак, наданий графік погашення заборгованості з терміном розрахунку грудень 2012 року - січень 2013 року Відповідачем також не дотриманий, що змусило ТОВ "Торговий дім "АЗМОЛ" звернутися до господарського суду з даним позовом.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В даному випадку саме відповідач повинен був довести суду першої інстанції та надати відповідні докази в обґрунтування невиконання своїх зобов'язань за укладеним між сторонами Контрактом, а саме оплати боргу за узгодженим сторонами графіком.

Як правомірно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, згідно пункту 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд першої інстанції обгрунтовано визнав, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Однак, як вбачається з матеріалів справи і обґрунтовано зазначено в рішенні суду першої інстанції, Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, про причину неявки не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві, повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення.

За таких обставин посилання апелянта (Відповідача) на те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що між тими ж самими контрагентами мали місце інші правовідносини, зокрема договір поставки №29/02/12/1 від 29.02.2012 року та договір поставки №16/03/2012 року, результатом яких стала поставка від ТОВ "Стандарт" до ТОВ "ТД "Азмол" товарно-матеріальних цінностей та утворення заборгованості у ТОВ "ТД "Азмол" перед ТОВ "Стандарт" у сумі 1350344,74 грн., які були зараховані в рахунок погашення боргу по контракту №1 від 10.05.2011 року і, даний факт не було враховано при проведенні судової експертизи є необґрунтованим та безпідставним, оскільки Відповідач мав право і повинен був прийняти участь у засіданні суду першої інстанції, а також мав право надати відповідні докази суду та судовому експерту за призначеною судовою експертизою.

В засідання судової колегії Харківського апеляційного господарського суду відповідач свого представника також не направив і відповідних доказів в обґрунтування апеляційної скарги не надав.

Відповідно до вимог ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи жодних доказів про проведення взаємозаліку між сторонами однорідних зустрічних вимог Відповідачем до матеріалів справи не надано. Не надано і доказів звернення Відповідача до суду першої інстанції із зустрічними вимогами (позовом) у разі заборгованості Позивача. Крім того, як пояснив представник позивача при проведенні призначеної судової експертизи були враховані всі укладені між сторонами договори, а частково сплативши суму боргу в розмірі 2000,00 грн. після подання позову та порушення провадження у справі, відповідач додатково підтвердив свою заборгованість

Судом першої інстанції згідно наданих до матеріалів справи доказам встановлено, що Відповідно до висновку судової економічної експертизи №5576 від 14.10.2013 року, проведеної на виконання ухвали господарського суду, розмір заборгованості ТОВ "Стандарт" перед ТОВ "Торговий дім "Азмол" по договору №1 від 10.05.2011 року підтверджується станом на 29.04.2013 року в розмірі 6930000,00 грн., станом на 14.05.2013 року у розмірі 691000,00 грн. Висновки судової експертизи Відповідачем не оскаржені.

Враховуючи вищевикладене, Відповідач обґрунтовано визнаний судом першої інстанції таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати постановленого товару в розмірі 693000,00 грн.

Як встановлено судом першої інстанції, після подачі позову до суду, платіжним дорученням №133 від 14.05.2013 року Відповідач перерахував Позивачеві 2000,00 грн. (т. 1 а.с.76) чим підтвердив існування заборгованості.

Відповідно до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, суд першої інстанції обгрунтовано припинив провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 2000,00 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції правомірно зазначив, що відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.1. Контракту передбачено, що при невиконанні, неналежному виконанні умов даного Контракту винна сторона несе відповідальність у вигляді сплати пені в розмірі 0,5% за кожен день прострочення від суми невиконаної умови, але не більше двох облікових ставок НБ України.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

За статтями 1 та 3 вказаного Закону, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вказані норми є імперативними, стягнення неустойки (пені) у разі прострочення грошового зобов'язання може проводитись судом в межах розміру, визначеному законом.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З наявного в матеріалах справи розрахунку пені вбачається, що позивачем розрахунок пені здійснено з урахуванням положень зазначених норм законодавства, тому суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення пені у розмірі 50027,00 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наявного в матеріалах справи розрахунку 3% річних та інфляційних вбачається, що позивачем розрахунок здійснено з урахуванням положень зазначених норм законодавства, та суд першої інстанції також правомірно дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення 10006,43 грн. 3% річних та 3359,23 грн. інфляційних.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 04.11.2013 року у справі №922/1795/13 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства, без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Таким чином, керуючись Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 179, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 49, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 04.11.2013 року у справі №922/1795/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 17.12.2013 року.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.