Постанова № 36145773, 12.12.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2013 року Справа № 920/1199/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гончар Т. В., суддя Потапенко В.І., суддя Барбашова С.В.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників:

позивача - не з'явився.

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 3092С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 09 вересня 2013 року у справі № 920/1199/13

за позовом Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Страхова Компанія "К`Ю БІ І Україна", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елга", с. Пирогівка Шосткінського району Сумської області

про стягнення 31 540,70 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Приватне акціонерне товариство з іноземними інвестиціями "Страхова Компанія "К`Ю БІ І Україна" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елга" про відшкодування в порядку регресу 31540,70 грн. шкоди.

Рішенням господарського суду Сумської області від 09 вересня 2013 року у справі № 920/1199/13 (суддя Зайцева І.В.) в позові відмовлено.

Позивач із вказаним рішенням не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність викладених в рішенні висновків, обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається зокрема на те, що господарський суд першої інстанції безпідставно не прийняв в якості доказу розміру заподіяних збитків, наданий до позовної заяви звіт про оцінку вартості матеріального збитку від 17.06.2010 р. , який було складено у відповідності до вимог чинного законодавства (п.22.1. ст. 22, ст. 29 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 5, 6, 7, 9 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затв. Наказом Мінюста, ФДМУ від 24.11.2003 р. № 142/5/2092) спеціалістом Лебідь Н.П., кваліфікація якого підтверджується відповідними свідоцтвами.

Окрім цього позивач зазначає, що господарський суд першої інстанції необгрунтовано в якості підстав для відмови в позові послався на оформлення позивачем страхового акту 04.10.2010 р. та здійснення страхового відшкодування 05.10.2010 р. вже після закінчення 27.05.2010 р. дії договору добровільного майнового страхування транспортного засобу № САS0003847 від 14.09.2009 р., та на порушення встановлених строків здійснення страхового відшкодування, оскільки, як зазначає апелянт, страховий випадок відбувся під час дії договору-27.05.2010 р., а страхова виплата потерпілому на виконання цього договору, хоча і з порушенням строків, була здійснена, а тому апелянт вважає, що до нього у відповідності з положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» перейшло право вимоги, яке потерпілий мав до відповідача як до особи, відповідальної за збитки.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечує, просить оскаржуване рішення залишити без змін.

Вказує зокрема на те, що позивач не має право вимагати від відповідача як особи, відповідальної за спричинену внаслідок ДТП шкоду сплати суми страхового відшкодування, здійсненого потерпілому з порушенням умов договору добровільного срахування транспортного засобу № САS0003847 від 14.09.2009 р.

Сторони, які належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання не скористались своїм правом на участь в ньому, у зв'язку з чим справа розглядається за відстуності їх представників, за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, 14 вересня 2009 року між позивачем, страховиком та товариством з обмеженою відповідальністю "Ям Сервіс Україна", страхувальником був укладений договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № САS0003847, предметом якого є страхування транспортного засобу "Mitsubishi", державний № АА 1004 ЕР ( т. 1 а.с. 8 -11).

27 травня 2010 року в м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Mitsubishi", державний № АА 1004 ЕР під керуванням водія Кирика Олександра Олександровича та транспортного засобу "ЗІЛ" державний № 05088 СВ під керуванням водія Селютіна Валерія Анатолійовича.

Згідно з постановою. Святошинського районного суду м. Києва, по справі № 3-4046 від 04.06.2010 року ( т. 1 а.с. 16), вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення водієм транспортного засобу "ЗІЛ" державний № 05088 СВ - Селютіним Валерієм Анатолійовичем п. 13.1 Правил дорожнього руху України.

У зв'язку із вказаною дорожньо - транспортною пригодою, яка є страховим випадком відповідно до умов договору № САS80003847, укладеного між позивачем, страховиком та товариством з обмеженою відповідальністю "Ям Сервіс Україна", страхувальником, останній звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.

04.10.2010 р. позивачем, на підставі звіту про оцінку вартості матеріального збитку від 17.06.2010 року( т.1 а.с. 21-29) та рахунку-фактури № НМРФ-12171 від 30.09.2010 року було складено страховий акт № 1500002935 (т. 1 а.с. 36).

05.10.2010 р. на підставі вищевказаних документів позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі: 71 200 грн. 86 коп. товариству з обмеженою відповідальністю "Ям Сервіс Україна", що підтверджується банківською випискою № 2038311 від 05.10.2010 року (а.с. 37).

Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Аналогічне положення міститься і у статті 993 Цивільного Кодексу України.

Згідно з розширеною довідкою відділу державної автомобільної інспекції № 2094 від 30.06.2010 року (а.с. 15)транспортний засіб, яким спричинено ДТП - "ЗІЛ" державний № 05088 СВ належить відповідачу-Товариству з обмеженою відповідальністю «Елга».

Оскільки цивільна відповідальність власника вказаного автомобіля застрахована у ВАТ «СТ Гарантія» згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/7983122, позивач звернувся до нього із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу на підставі наведених положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 9 п. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування в межах ліміту відповідальності страховика.

Пунктом 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

На підставі вказаної заяви ВАТ СТ «Гарантія» виплатила позивачу страхову виплату в межах ліміту відповідальності страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/7983122 в розмірі 24990 грн.

Відповідно до ч. 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо)володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових, службових) обов'язків.

Відповідно до статті 1194 Цивільного кодексу України, особа, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, у разі недостатностві страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Зважаючи на те, що розмір матеріального збитку від ДТП згідно зі звітом від 17.06.2010 р. становить 56 530 грн., а страхову виплату страховиком відповідальної за ДТП особи (відповідача)- СТ «Гарантія» позивачу сплачено лише в сумі 24990 грн. , позивач просить стягнути з відповідача як з особи, відповідальної за завдану ДТП шкоду різницю між вказаним фактичним розміром матеріального збитку та страховою виплатою (56530,70 грн. -24990 грн.) в сумі 31540,70 грн.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.

Як вже було наведено вище, відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Проте позивач, здійснивши страхову виплату потерпілому від ДТП -ТОВ «ЯМ Сервіс Україна», не набув право вимоги останнього до відповідача на суму 31540,70 грн.

Як правильно зазначив господарський суд першої інстанції, відповідно до договору добровільного страхування автотранспорту № САS0003847 від 28.09.2009 року, укладеного між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "ЯМ Сервіс Україна", строк дії договору встановлено з 28.09.2009 року по 27.09.2010 року і відповідно до умов цього договору продовження строку його дії (пролонгації) не передбачено.

Згідно з умовами п. 10 зазначеного договору, для здійснення виплати страхового відшкодування страховик протягом 7 (семи) днів після одержання пакету документів від страхувальника повинен оформити страховий акт (Акт - реліз ).

Статтею 25 Закону України «Про страхування» передбачено порядок і умови здійснення страхових виплат та страхового відшкодування, а саме вказано, що ці виплати проводяться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що встановлена страховиком.

Статтею 631 Цивільного кодексу України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки.

Статтею 28 Закону України "Про страхування" передбачено, що дія договору страхування припиняється та втрачає чинність у разі закінчення строку його дії.

Проте позивач, без наявності правових підстав оформив страховий акт 04.10.2010 р. ( а.с. 36) та 05.10.2010 р. на його підставі здійснив страхове відшкодування ( а.с. 37) вже після закінчення 27.09.2010 р. строку дії договору добровільного страхування автотранспорту № САS0003847 від 28.09.2009 р. ( а.с. 8-11).

Окрім цього, як правильно послався господарський суд першої інстанції, статтею 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено дії осіб у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування.

Так, відповідно до вимог п. 33.3 ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов'язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком представник (працівник, аварійний комісар або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів).

Відповідно до пункту 34.2 статті 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Згідно з пунктом 34.4. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для визначення розміру збитків страховиком залучаються його представники.

Отже, відповідно до норм вказаного Закону, для визначення розміру збитків на відшкодування яких має потерпілий та відповідно й особа, яка набуває його право вимоги в порядку регресу, повинен призначатися спеціаліст страховика за договором страхування майнової відповідальності власників наземних транспортних засобів..

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Проте позивачем не надано доказів того, що розмір збитків від ДТП визначався в порядку, передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" із залученням відповідних спеціалістів страховика, у якого застрахована цивільно-правова відповідальність відповідача як особи відповідальної за збитки.

Зважаючи на це, господарський суд першої інстанції правомірно не прийняв в якості належного доказу розміру спричинених ДТП збитків наданий позивачем до позовної заяви звіт про оцінку майна від 17.06.2010 р., складений товариством з обмеженою відповідальністю "СВАН КОНСАЛТИНГ" на замовлення заінтересованої особи-потерпілого від ДТП ТОВ «Ям сервіс Україна» .

До тогож розмір збитків у вказаному звіті визначався на підставі даних акту огляду транспортного засобу від 01.06.2010 р.( т. 1 а.с. 20), який було складено невідомою особою - Зубарєвим, без залучення як це передбачено ст. 25 Закону України "Про страхування" аварійних комісарів позивача як страховика за договором добровільного майнового страхування автотранспорту № САS0003847 від 28.09.2009 року або відповідних працівників (експертів, аварійних комісарів) страховика цивільної відповідальності відповідача як особи, яка заподіяла шкоду як це передбачено наведеними положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 33, 43, 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 09 вересня 2013 року у справі № 920/1199/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Постанову складено в повному обсязі 09.12.2013 р.

Головуючий суддя Гончар Т.В.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Барбашова С.В.