Постанова № 36140966, 16.12.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 грудня 2013 року № 826/15704/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «А Буд»доДержавної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0007642201, №0007652201 від 02.09.2013

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

02 жовтня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «А Буд» (далі - позивач, Товариство) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0007642201, №0007652201 від 02.09.2013.

В обгрунтування своїх вимог позивач зазначає, що висновки, які містяться в акті перевірки №267/22-2-36567362 від 23.07.2013 (далі - Акт), на підставі якого винесені оскаржувані повідомлення-рішення, є необгрунтованими.

Представник відповідача адміністративний позов заперечував.

В судовому засіданні 27.11.2013 з урахуванням вимог статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі направлення №268/26-54-22 від 10.07.2013, виданого ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві заступником начальника відділу перевірок платників податків управління податкового контролю Мамочкіним Сергієм Миколайовичем, радником податкової служби ІІ рангу, згідно ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України), проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «А Буд» при взаємовідносинах з ТОВ «Дейверс Інвест» та ПП «Віз-Арт» за період з 01.07.2012 по 31.08.2012.

За результатами перевірки складено Акт №267/22-2-36567362 від 23.07.2013, згідно висновків якого за позивачем встановлені порушення п. 138.1 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 111 668 грн. за 3 кв. 2012 року.; п. 198.6 ст. 198, пп. 200.1, пп. 200.2 ст. 200 ПК України в результаті чого занижено податкового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 258 566 грн. у тому числі за липень 2012 року - 145 624 грн, серпень 2012 року - 112 942 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-ріщення №0007642201 від 02.09.2013 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на суму 111 668 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 27 917 грн.; №0007652201 від 02.09.2013 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 258 566 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 64 641 грн.

Позивач не погоджується із вказаними повідомленнями-рішеннями та в обгрунтування своєї позиції зазначає, що відомості, які містяться в Акті перевірки є суперечливими, оскільки позивачем виконані всі вимоги, передбачені податковим законодавством, а господарські операції ТОВ «А Буд» з ТОВ «Дейверс Інвест» та ПП «Віз-Арт» були реальними.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу

Підпунктом 139.1.9. п.139.1. ст.139 ПК України встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1, п. 198.2., п. 198.3. ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.198.6. ст.198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, виходячи зі сказаного, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Однак, якщо фактичного здіи?снення господарськоі? операціі? не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілеи? ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здіи?снення господарськоі? операціі?.

Як вбачається з матеріалів справи, за перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Дейверс Інвест» та ПП «Віз-Арт».

Так, між ТОВ «А Буд» (покупець) та ПП «Віз-Арт» (продавець) укладено договір купівлі-продажу №01/08-б від 01.07.2012, за умовами якого останній зобов'язується передати у власність покупця товар в асортименті і кількості, встановлених у видаткових накладних, а покупець зобов'язується порийняти та оплатити товар.

На виконання зазначеного договору позивачем надано видаткові накладні на загальну суму 677 651, 34 грн., в тому числі ПДВ - 112 941, 57 грн., податкові накладні на загальну суму 677 651, 34 грн., в тому числі ПДВ - 112 941, 57 грн., платіжні доручення та банківські квитанції про перерахунок коштів на адресу ПП «Віз-Арт» на загальну суму 677 651, 34 грн.

30.06.2012 між ТОВ «А Буд» (покупець) та ТОВ «Дейверс Інвест» (продавець) укладено договір купівлі-продажу №06-12/30, за умовами якого останній зобов'язується передати у власність покупця товар в асортименті і кількості, встановлених у видаткових накладних, а покупець зобов'язується порийняти та оплатити товар.

На виконання зазначеного договору позивачем надано видаткові накладні на загальну суму 875 741, 85 грн., в тому числі ПДВ - 145 623, 72 грн., податкові накладні на загальну суму 875 741, 85 грн., в тому числі ПДВ - 145 623, 72 грн., платіжні доручення про перерахунок коштів на адресу ТОВ «Дейверс Інвест» на загальну суму 875 741, 85 грн.

Також позивачем до суду надані договори, податкові та видаткові накладні на підтвердження подальшої реалізації продукції, одержаної від ТОВ «Дейверс Інвест» та ПП «Віз-Арт».

Однак, враховуючи великий обсяг придбаної за вище наведеними договорами продукції, в матералах справи відсутні документи, що підтверджували б фактичне транспортування товару та його прийом (передачу). Суд не бере до уваги договір про надання автотранспортних послуг позивача з ТОВ «Атон Агро» №1 від 29.06.2012 та додані до нього товаро-транспортні накладні, оскільки за вказанимим документами практично неможливо встановити які саме товари транспортувалися (зазначається лише загальна назва: продукти харчування, метелеві конструкції, тощо) й конкретне місце погрузки та вигрузки цих товарів.

Таким чином, виходячи зі сказаного, належним чином оформлені лише результати господарських операцій Товариства з ТОВ «Дейверс Інвест» та ПП «Віз-Арт», без достовірного підтвердження фактичного здійснення цих операцій.

Відповідач, у свою чергу, щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Дейверс Інвест» посилається на акт ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської обл. ДПС №1731/22-517/37212057 від 26.10.2012 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Дейверс Інвест» щодо підтвердження здійснення господарських відносин з контрагентами за 01.08.2010 по 31.07.2012 та повноти їх відображення в податковому обліку, відповідно до якого підприємство за податковою адресою не знаходиться.

Позивач зазначає, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2012 по справі №2а/0470/14150/12 визнані протиправними дії інспекції при складанні вище наведеного акту. Однак зазначене рішення стосується виключно акту, складеного податковим органом та не перешкоджає суду при вирішенні даної справи самостійно оцінити господарські операції позивача з ТОВ «Дейверс Інвест».

Також, відповідно до постанови Господарського суду Запорізької області від 10.10.2012 по справі №5009/3636/12 ТОВ «Дейверс Інвест» визнано банкрутом та призначено ліквідатора - ППВФ «Дніпрорибторг». Згідно відомостей, що містяться в Акті перевірки ліквідатор ТОВ «Дейверс Інвест» за юридичною адресою також відсутній.

Варто зазначити, що постановою Господарського суду Запорізької області від 29.11.2012 ПП «Віз-Арт» визнано банкрутом у порядку ст. 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Відповідно до зазначеного рішення суду ПП «Віз-Арт» вимоги кредиторів не виконує, за місцезнаходженням не знаходиться, підприємницьку чи іншу діяльність не здійснює.

Виходячи з начеденого, відповідачем зробпено висновок, що у ТОВ «Дейверс Інвест», ПП «Віз-Арт» відсутні об'єкти оподаткування, матеріальні та трудові ресурси, транспортні засоби, складські приміщення, необхідне технічне обладнання, а отже підприємства не мали можливості здійснювати господарську діяльность.

Суд звертає увагу на те, що у даному випадку дослідженню підлягає факт реального вчинення господарської операції. Формування податкового кредиту на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін документами первинного бухгалтерського обліку та перерахування грошових коштів, чинним законодавством не передбачено.

Тому, як зазначено вище, ТОВ «Дейверс Інвест» та ПП «Віз-Арт» не мають необхідних умов та можливості здійснення господарських операцій, надані позивачем документи не можуть бути достатніми та беззаперечними доказами фактичного отримання Товариством товарів від вказаних контрагентів. Наведені обставини та досліджені судом документальні докази у їх сукупності, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції фактично не мали реального характеру, їх виконання оформлено лише документально без мети реального настання правових наслідків.

Наявність укладеного між учасниками господарськоі? операціі? цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недіи?сним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідноі? операціі?. Наявні на час розгляду справи документи, зокрема податкові накладні дійсно є обов'язковою підставою для визначення правильності формування податкового кредиту та валових витрат, проте не є безумовними. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося, хоч і вбачаються певні результати. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - фактичного придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Отже, висновок Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про порушення позивачем норм податкового законодавства, є таким, що відповідає фактичним обставинам, а тому підстав для визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень №0007642201, №0007652201 від 02.09.2013 немає.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 9, 11, 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити;

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.М. Клименчук