Постанова № 36136452, 18.12.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 12» грудня 2013 р. Справа №5021/33/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Шевель О.В.,

при секретарі Фільшиній Н.І.,

за участю представників:

позивача - Гончаренко І.Б., за довіреністю №17/1-11433 від 25.11.2013 року;

відповідача - Сафронов М.А., за довіреністю №18-49/1023 від 30.12.2012 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект», м.Миколаїв (вх.№3290С/2) на рішення господарського суду Сумської області від 03.10.2013 року у справі №5021/33/12,

за позовом Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект», м.Миколаїв,

до Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе», м.Суми,

про стягнення 1534716,99 Євро,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до відповідача в якому просив стягнути з відповідача на свою користь 1534716,99 Євро (відповідно до офіційного курсу НБУ на день подання позову складає - 15997337 грн. 40 коп.) згідно договору комісії №242/07 від 24.10.2007 року, укладеного між сторонами по справі, в тому числі: 1188000, 00 Євро - основного боргу, 288033,04 Євро - неустойку, 58683,95 Євро - 3% річних, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

Рішенням господарського суду Сумської області від 03.10.2013 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Соп'яненко О.Ю., судді Левченко П.І., Резніченко О.Ю.) в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 03.10.2013 року у справі №5021/33/12 та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не дослідив, а відповідач не довів, що він діяв обачно і виконував усі вимоги договору комісії належним чином і не надав оцінки наявності факту прострочення відповідачем сплати сум за договором комісії.

Апелянт вказує, що факт існування заборгованості комісіонера перед комітентом і порушення ним зобов'язань по договору комісії щодо строків здійснення розрахунків встановлено господарськими судами у справах №5021/338/12 та №5021/741/12 і не потребувало доказуванню позивачем. Однак, всупереч вимог ст. 33 та ст. 82 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції не врахував такі докази при прийнятті рішення.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.10.2013 року апеляційну скаргу Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

26.11.2013 року відповідач надав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№11231), в якому просить суд скасувати рішення господарського суду Сумської області від 03.10.2013 року у справі №5021/33/12 і припинити провадження в частині стягнення з ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» на користь ДП «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект» 1188000,00 Євро основної заборгованості, а в частині стягнення неустойки в сумі 288033,04 Євро, 3% річних в сумі 58683,95 грн. Євро винести нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

В обґрунтування своєї позиції по справі відповідач зазначає, що у відповідності до ст. 1016 Цивільного кодексу України відсутні визначені законодавством умови відповідальності ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» перед ДП НВКГ «Зоря» - «Машпроект» за невиконання покупцем зобов'язань за зовнішньоекономічним контрактом №CNT-17001122-1 від 25.10.2007 року, укладеним на виконання договору комісії №242/07 від 24.10.2007 року.

Позивач надав до суду доповнення до апеляційної скарги (вх.№11338), в яких наполягає, що відповідач неналежним чином виконав покладені на нього зобов'язання щодо розрахунків за договором комісії №242/07 від 24.10.2007 року і надав до матеріалів справи копію постанови Вищого господарського суду України від 06.11.2013 року по справі №5021/338/12.

У судовому засіданні 28.11.2013 року оголошувалася перерва.

09.12.2013 року позивач надав до суду доповнення до апеляційної скарги (вх.№11860), в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 03.10.2013 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково, а саме стягнути з ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» 288033,04 Євро - неустойки, 58683,95 Євро - 3% річних; в іншій частині позову припинити провадження у справі. Крім того, апелянт просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 90870,00 грн., з яких 56460,00 грн. - судовий збір за подання позову та 34410,00 грн. - витрати за подання апеляційної скарги.

Позивач зазначає, що строк розрахунків за договором комісії №242/07 від 24.10.2007 року, зокрема по сплаті 75% від вартості відвантаженої покупцю партії майна, враховуючи прийняту Вищим господарським судом України постанову від 06.11.2013 року по справі №5021/338/12, настав 05.05.2010 року. Проте, відповідач належну до сплати суму сплатив частково та не виконав зобов'язання у розмірі 5% вартості переданого позивачем майна, що призвело до заборгованості у розмірі 1188000,00 Євро. Як вказує позивач, в подальшому борг у розмірі 1188000,00 Євро було сплачено, однак з порушенням строків, що є підставою для нарахування та стягнення пені і 3% річних згідно умов договору комісії та приписів чинного законодавства України.

Відповідач додатково у відзиві на апеляційну скаргу (вх.№11904 від 10.12.2013 року) вказує, що простроченню виконання ним зобов'язання з оплати за договором комісії №242/07 від 24.10.2007 року, сприяло порушення позивачем строків виконання зобов'язань з усунення дефектів майна переданого на комісію за договором №8-4/21 від 04.04.2008 року, в наслідок чого покупець зупинив виконання своїх зобов'язань за контрактом №СNT-17001122-1 від 25.10.2007 року до виконання зобов'язань з ремонту газотурбінних двигунів, що були передані за контрактом №790440 від 05.04.2008 року, що є підставою для звільнення ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» від відповідальності, у відповідності до ст. 219 Господарського кодексу України.

До початку судового засідання 12.12.2013 року позивач надав до суду письмові пояснення (вх.№12018), в яких зазначає, що посилання на договір комісії №8-4/21 від 04.04.2008 року, контракт №790440 від 05.04.2008 року не спростовують обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги та не мають значення для правильного вирішення спору, оскільки: предметом спору є стягнення за договором комісії №242/07 від 24.10.2007 року за яким відповідач прийняв на комісію майно та продав його за зовнішньоекономічним контрактом №СNТ-17001122-1 із урахуванням змін до нього.

Відповідач у своїх запереченнях (вх.№12019 від 12.12.2013 року) вказав, що на момент прийняття рішення господарським судом Сумської області, у справі були наявні належні та допустимі докази того, що договір комісії №242/07 від 24.10.2007 року є недійсним в частині строків виконання ПАТ «Сумське НВО ім. М.В.Фрунзе» зобов'язання з оплати 75% вартості переданого на комісію майна, отже суд першої інстанції оцінивши докази, наявні у справі, встановив, що оскільки недійсний договір, у відповідності до ст. 216, 217 Цивільного кодексу України, не створює юридичних наслідків, то строк виконання зобов'язання ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» з оплати 75% від вартості переданого на комісію майна становить 3 банківські дні з дати отримання грошових коштів від покупця. А оскільки такі кошти не надходили на рахунок ПАТ «Сумське НВО ім. М.В.Фрунзе», то з боку відповідача відсутнє господарське правопорушення.

12.12.2013 року засідання суду продовжено.

Представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, з урахуванням доповнень до неї, у повному обсязі та просив її задовольнити.

Представник відповідача проти позиції апелянта заперечував з підстав, викладених у його відзивах.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши викладені в апеляційній скарзі, з урахуванням доповнень до неї, та відзивах на неї доводи, заслухавши пояснення представників сторін, а також перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

24.10.2007 року між Державним підприємством «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект» (комітент) та Публічним акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» (комісіонер) укладено договір комісії №242/07.

Пунктом 1.1 договору комісії сторони погодили предмет договору, а саме, що комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за винагороду здійснити від свого імені, за рахунок та в інтересах комітента зовнішньоекономічні угоди з продажу газотурбінних двигунів (ГТД) ДУ-80Л для ГПА-Ц-25С, для поставки на КС №3 та КС №7 магістрального газопроводу ІГАТ-7 (майно).

У п. 1.3 укладеного договору комісії сторони погодили, що виступаючи від власного імені, комісіонер, за погодженням з комітентом, укладає зовнішньоекономічні угоди купівлі-продажу з третіми особами, що іменуються надалі покупці.

За умовами п. 3.5 договору комісії, валютою договору є євро.

Розділом 3 даного договору сторони визначили ціну та порядок розрахунків. Зокрема, п. 3.6 договору встановили, що платежі комісіонера на користь комітента здійснюються на рахунок комітента за майно згідно додатку №1 в євро в наступному порядку:

3.6.1. - 20% від загальної вартості майна - впродовж 3-х (трьох) банківських днів після отримання авансового платежу від покупця;

3.6.2. - 75% від загальної вартості відвантаженої покупцю партії майна комісіонер здійснює оплату впродовж 3-х (трьох) банківських днів з моменту отримання коштів від покупця, але не пізніше 180 календарних днів з моменту вивезення майна з митної території України;

3.6.3. - 5% від загальної вартості майна після підписання акту про доставку майна покупцю впродовж 3-х (трьох) банківських днів з моменту отримання коштів від покупця.

Відповідно до умов договору комісійна винагорода комісіонера за виконання своїх зобов'язань по даному договору складає 10,5% (з урахуванням ПДВ) від загальної вартості майна. (п. 3.7.).

Пунктом 3.8. договору комісії сторони встановили обов'язок комітента здійснити виплату комісійної винагороди комісіонеру в гривнях по курсу НБУ на день оформлення Акту прийому передачі послуг у відповідності з п. 2.1.4 в строк не пізніше 30 календарних днів з моменту отримання всіх грошових коштів від комісіонера при наявності Акту приймання передачі виконаних послуг, рахунка фактури та податкової накладної.

Майно, передане від комітента до комісіонера, є власністю комітента до моменту зарахування комісіонером комітенту всіх грошових коштів, що належать комітенту за майно (п. 4.7 договору).

Як вбачається із матеріалів справи позивач передав, а відповідач прийняв: 11.07.2009 року - чотири ГТД ДУ80Л №Д2У809027, №Д2У808028, №Д2У809029, №Д2У809030; 24.09.2009 року - два ГТД ДУ80Л №Д2У809038 та №Д2У809039; 26.09.2009 року - один ГТД ДУ80Л №Д2У809043 і 31.10.2009 року - останній ГТД ДУ80Л №Д2У809042, що підтверджується складеними та підписаними актами приймання передачі (т.1, а.с. 49-56).

Суд першої інстанції встановив, що 25.10.2007 року комісіонером (відповідачем) був укладений експортний зовнішньоекономічний контракт №СNТ-17001122-1 із змінами до контракту №1 від 20.01.2008р., №2 від 25.10.2007р., №3 від 16.02.2009р., №4 від 22.06.2009р., №5 від 22.12.2009р., №6 від 05.01.2010р., №6/1 від 12.04.2010р., №7 від 19.07.2010р., зміною №8 від 19.12.2010р., зміною від 21.12.2010р., зміною №8/1 від 16.03.2011р., зміною №9 від 02.05.2011р., зміною №10 від 11.05.2011р., зміною №11 від 30.12.2011р. з нерезидентом - Company «Gharargah Sazandegi Khatam - EI -Anbia» (Іран) - покупець.

Комісійне майно було вивезено за межі митної території України 16.07.2009 року (чотири ГТД), 29.09.2009 року (три ГТД), 04.11.2009 року (один ГТД).

У відповідності до п. 4.1 контракту, у редакції п. 2 зміни №2 від 25.10.2007 року до контракту, ціна контракту становить 55460000,00 Євро.

Станом на день звернення комісіонера з позовом до суду у даній справі, на виконання зобов'язань за контрактом, комісіонер поставив покупцю устаткування та надав послуги, зазначені у частині №3 контракту, на загальну суму 55460000,00 Євро. При цьому устаткування на загальну суму - 23760000,00 Євро поставлялось комісіонером покупцю на підставі договору комісії, укладеного між комісіонером та комітентом.

Згідно з умовами пункту 5.5 контракту з урахуванням зміни №8/1 від 16.03.2011 року до контракту, покупець частково виконав свої грошові зобов'язання по контракту та сплатив 49874000,00 Євро, тим самим сплативши 90% від загальної вартості контракту.

Заборгованість покупця перед комісіонером складає 5546000,00 Євро, тобто 10% від загальної вартості контракту.

30.12.2011 року укладено зміни №11 до контракту, згідно з умовами яких продовжено дію гарантії на устаткування поставлене покупцю по контракту до 30.06.2012 року. Згідно з п. 3 зазначених змін №11, був змінений кінцевий строк взаєморозрахунків за контрактом шляхом викладення п.п. 5.5.2 контракту у наступній редакції: «- 10% ціни контракту у вигляді відкладального платежу на суму 5546000,00 Євро буде сплачено покупцем на розрахунковий рахунок постачальника після виконання постачальником всіх своїх контрактних зобов'язань, але не пізніше 30.08.2012 року».

З метою продовження строків розрахунків по зовнішньоекономічним операціям, комісіонер 26.01.2012 року звернувся до Міністерства економіки України з листом-зверненням №18-7/201, за наслідками розгляду якого Міністерство економіки України було надано висновок №70 від 09.02.2012 року, яким продовжено строки розрахунків за контрактом на загальну суму 5546000,00 Євро до 30.08.2012 року.

Відповідач (комісіонер) здійснив на виконання умов договору комісії №242/07 від 24.10.2007 року продаж майна комітента на загальну вартість 23760000,00 євро, а після отримання грошових коштів від покупця сплатив на користь комітента 21384000,00 євро., тобто 90% від загальної вартості договору комісії.

Як вже зазначалося, сторони договором комісії передбачили, що 20% від загальної вартості майна комісіонер має сплатити впродовж 3-х (трьох) банківських днів після отримання авансового платежу від покупця та 75% від загальної вартості відвантаженої покупцю партії майна комісіонер здійснює оплату впродовж 3-х (трьох) банківських днів з моменту отримання коштів від покупця, але не пізніше 180 календарних днів з моменту вивезення майна з митної території України.

Отже, як вказує позивач, враховуючи умови договору комісії, а саме пунктів 3.6.1 та 3.6.2, комісіонер (відповідач у справі) мав сплатити 95% вартості майна, що становить 22272000,00 Євро до 04.05.2010 року, однак відповідач порушив взяті на себе зобов'язання з оплати переданого на комісію майна та має сплатити на його користь 5% від вартості продукції, що становить 1188000,00 Євро.

Колегія суддів зазначає, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.08.2013 року у справі №5021/338/12 за позовом Приватного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе» до ДП Науково-виробничого комплексу газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект» про визнання частково недійсним договору комісії, визнано недійсним договір комісії №242/07 від 24.10.2007 року в частині слів «…але не пізніше 180 календарних днів з моменту вивезення майна з митної території України» пункту 3.6.2 зазначеного договору.

Відповідно до ст. ст. 216 Цивільного кодексу України недійсним правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсність інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійної частини.

Стаття 236 Цивільного кодексу України визначає, що правочин, визнаний судом недійсним є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно п. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій України», ст.115 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання на всій території України і виконується всіма державними та недержавними установами, підприємствами, організаціями.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Оскільки судом визнано недійсність пункту 3.6.2. договору комісії №242/07 від 24.10.2007 року, яким визначено строки оплати заборгованості по договору, то строк виконання зобов'язання ПАТ «Сумське НВО ім. М.В.Фрунзе» з оплати 75% від вартості переданого на комісію майна становить 3 банківських дні з дати отримання коштів від покупця.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що на час звернення позивача із позовом у даній справі зобов'язання зі сплати 75% від вартості переданого на комісію майна (п.п. 3.6.2 п. 3.6 договору) у строки відповідачем порушено не було.

При цьому колегія суддів зазначає, що 09.11.2012 та 15.11.2012 року покупець здійснив остаточний розрахунок за зовнішньоекономічним контрактом, що підтверджується довідкою банку №КНА-52/10 від 22.08.2013 року та платіжними дорученнями №213 від 13.11.2012 року та №221 від 19.11.2013 року. Грошові кошти отримані відповідачем від покупця були переховані позивачеві 13.11.2012 року в розмірі 696873,78 євро та 19.11.2012 року в сумі 1676886,22 євро, загалом 2373760,00 євро.

Грошові кошти в сумі 2240,00 євро не надішли на рахунок відповідача, а отже не були перераховані позивачу. Сторони уклали додаткову угоду №4 до договору комісії, якою визначили умови виконання зобов'язання ВАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» щодо сплати 2240,00 євро в національній валюті України за курсом НБУ. Згідно платіжного доручення №608 від 21.01.2013 року відповідач остаточно виконав своє зобов'язання за договором, сплативши позивачу 23886,15 грн.

Представник позивача як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції підтвердив, що борг за договором комісії відповідачем сплачено в повному обсязі.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в задоволені позовних вимог про стягнення 1188000,00 Євро.

Крім того, позивач просив суд стягнути на його користь з відповідача неустойку в сумі 288033,04 Євро та 58683,95 Євро - 3% річних у зв'язку із неналежним виконанням умов договору комісії.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.3 договору комісії №242/07 від 24.10.2007 року передбачено, що у разі прострочення перерахування грошових коштів у відповідності до п. 3.6, комісіонер сплачує неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від розміру простроченої суми. Пеня сплачується за весь період прострочення до дня фактичної оплати заборгованості.

Стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, враховуючи те, що прострочення сплати платежів за договором комісії №242/07 від 24.10.2007 року не відбулося, а отже відсутні обставини неналежного виконання Публічним акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» умов договору комісії, підстав для застосування пункту 8.3 договору комісії і стягнення пені з відповідача - немає, як немає і підстав для стягнення 3% річних.

Посилання сторін на постанову Вищого господарського суду України від 06.11.2013 року у справі №5021/338/12, не приймаються до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки вказаний доказ поданий з порушенням вимог ст.101 Господарського процесуального кодексу України та про нього не було відомо суду першої інстанції при розгляді даного спору, а отже він не міг бути оцінений та покладений в основу оскаржуваного судового рішення місцевим господарським судом.

Станом на момент прийняття господарським судом Сумської області рішення від 03.10.2013 року по справі №5021/33/12 постанови Вищого господарського суду України у справі №5021/338/12 ще не існувало.

Колегія суддів вказує, що з огляду на приписи ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у справі доказами, тобто тими доказами, що зібрані місцевим господарським судом і покладені в основу рішення цього суду. Водночас, суд переглядає справу також і за додатково поданими апеляційному суду доказами. Втім подання сторонами нових доказів апеляційному суду обмежено. Додаткові докази приймаються судом, якщо особа, яка подає докази, обґрунтує неможливість подання цих доказів місцевому господарському суду під час розгляду справи у першій інстанції. Обґрунтовуючи неможливість подання доказів суду першої інстанції, особа, яка бажає подати нові докази, має довести обставини, що об'єктивно перешкоджали їй подати ці докази місцевому господарському суду. Разом з тим, такі докази повинні існувати на час прийняття місцевим господарським судом рішення.

Крім того, колегія суддів зазначає, що необхідно відрізняти за юридичним значенням та наслідками такі дії як подання доказів в порядку ст. 33 та ст. 101 Господарського процесуального кодексу України та надання доказів в порядку статей 112 - 114 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи. Апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі, тому рішення господарського суду Сумської області від 03.10.2013 року по справі №5021/33/12 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, то витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 99, 101, п.1 ч.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 03.10.2013 року у справі №5021/33/12 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 17 грудня 2013 року.

Головуючий суддя Лакіза В.В.

Суддя Бородіна Л.І.

Суддя Шевель О.В.