Рішення № 36130845, 02.12.2013, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/3441/13-ц

провадження 2/369/2006/13

РІШЕННЯ

Іменем України

02.12.2013 року Києво - Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Сохань Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Тарасівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області про поділ майна подружжя, -

в с т а н о в и в :

У квітні 2013 року позивачка звернулась до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що вона з ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з 1988 року по 2011 рік. У 1997 році ними за спільні кошти було придбано земельну ділянку по вул. Польовій в с. Тарасівка Києво-Святошинського району Київської області. В добровільному порядку відповідач відмовляється поділити майно. Вважає, що відповідач порушує її право на отримання частки в майні, що перебуває у спільній сумісній власності.

Просила суд розділити майно, а саме земельну ділянку площею 0,12га, що належить ОСОБА_2, виділивши їй у власність ? частину земельної ділянки, що знаходиться в с. Тарасівка Києво-Святошинського району Київської області.

При розгляді справи позивач уточнив позовні вимоги. Просив суд визнати земельну ділянку площею 0,1202га, що знаходиться на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, що придбана ОСОБА_2 договором купівлі-продажу, укладеним 16 грудня 1997 року спільною сумісною власністю подружжя; розділити дане майно, визнавши за нею та ОСОБА_2 право власності по ? частину земельної ділянки площею 0,1202га, що знаходиться на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, надану для будівництва житлового будинку і господарських споруд.

У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримав. Просили суд задоволити позов.

У судовому засіданні відповідач та його представник проти позову заперечував. Суду пояснили, що у придбання земельної ділянки відповідач вклав свої особисті кошті, які йому надав його батько. Тому земельна ділянка є особистою власністю відповідача, позивачка ніколи не цікавилась цією ділянкою, не обробляла її. Також вказали, що після укладення договору відповідач державний акт на право власності на земельну ділянку не отримував. Просили відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задоволити частково, виходячи з наступного.

За ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

При розгляді справи судом встановлено, що 23 липня 1988 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб у відділі реєстрації актів громадського стану Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. .

03 червня 2011 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, що підтверджується заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 червня 2011 року.

Статтею 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Відповідно до ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК України визначено, що при здійснені подружжям права спільної сумісної власності дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Статтями 68, 69 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. А отже дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.1 ст. 70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

16 грудня 1997 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1202 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, що знаходиться на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

З матеріалів справи та пояснень сторін встановлено, що з 1997 року ОСОБА_2 державний акт на право власності на дану земельну ділянку не отримував.

Відповідно до п.п. 22-25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11, від 21 грудня 2007 року поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

П.23 передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки.

Відповідно до п. 24 до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. За п.25 вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Також суд вважає необґрунтованими доводи відповідача, що в купівлю земельної ділянки були вкладені його особисті кошти та кошти його батька. На підтвердження даних доводів судом були допитані свідки ОСОБА_4, ОСОБА_3, які не підтвердили даних обставин. Показами батька відповідача ОСОБА_5 підтверджується факт, що подружжя купувало земельну ділянку, а він дав їм кошти.

Крім того, у п. 2.1 договору визначено, що продаж земельної ділянки вчинено за 400 грн., які продавець одержав повністю від покупця до підписання цього договору.

Доводи відповідача, що вклав особисті кошти, суд вважає недоведеними, так як належних та допустимих доказів цим обставинам суду подано не було. Покази свідків по цим обставинам ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 не підтверджують їх та не є належними.

За ст. 6 ЗК України, 1990 року чинного на час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва; дачного і гаражного будівництва.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі: одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу, дарування та обміну.

У ст. 18 ЗК України 1990 року придбання земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, провадиться за договором купівлі-продажу, який посвідчується у нотаріальному порядку.

За п.9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до договорів, що були укладені до 01 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності ЦК, застосовуються правила цього кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

За ст.ст. 224, 227 ЦК УРСР 1963 року, чинного на час укладення договору, передбачено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору. Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

За ст. 47 ЦК України 1963 року нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Ст. 153 ЦК України 1963 року передбачено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 128 ЦК України 1963 року право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

При укладенні договору купівлі-продажу 16 грудня 1997 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 сторонами договору досягнуто домовленостей щодо істотних умов, що відображено в договорі, дотримано нотаріальну форму договору.

За ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

На підставі наведеного суд вважає, що власник майна має право вимагати визнання права власності на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя. За ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.За ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.За наведених вище обставин, суд вважає доводи позивача обґрунтованими належними та допустимими доказами, оцінюючи їх в сукупності, та задовольняє позовні вимоги.

Керуючись ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Тарасівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області про поділ майна подружжя - задоволити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину земельної ділянки площею 0,1202га, що знаходиться на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, надану для будівництва житлового будинку і господарських споруд.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину земельної ділянки площею 0,1202га, що знаходиться на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, надану для будівництва житлового будинку і господарських споруд.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.С.Пінкевич