Ухвала суду № 36126479, 25.09.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2012 р. справа № А27/123-10

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Пасічник Т.В.

за участю представників:

позивача: - не з'явився

відповідача: - Бондарчук Н. С. (дов. від 26.07.2012 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу дочірнього підприємства державної акціонерної компанії «Хліб України» «Мирівський елеватор»

на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2011 року

у справі № А27/123-10(А38/69-08)

за позовом дочірнього підприємства державної акціонерної компанії «Хліб України» «Мирівський елеватор»

до Марганецької об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 10.10.05 №№ 000112301/3, 0000122301/3,-

встановила:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати в повному обсязі нечинними податкові повідомлення-рішення від 10.10.2005 №0000112301/3 з податку на прибуток на загальну суму 168160,00 грн. (основний платіж 143100,00 грн., штрафні санкції 25060,00 грн.), №0000122301/3 з податку на додану вартість на загальну суму 168675, 10 грн. (основний платіж 116609,00 грн., штрафні санкції 52066,10 грн.).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем не порушено вимоги п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки балансова вартість запасів визначена вірно. Витрати на маркетингові послуги правомірно включені до валових витрат та податкового кредиту, оскільки підтверджені актами виконаних робіт. Крім того, Позивач зазначає, що мав право відносити до складу валових витрат частку витрат на реконструкцію основних засобів та включати відповідні суми до податкового кредиту, оскільки законодавством не встановлено жодних обмежень в частині майна, яке знаходиться в оперативному управлінні; до того ж по операціям з продажу дизельного пального були відсутні підстави для нарахування податку на додану вартість, зважаючи на те, що суми завищення податкового кредиту дорівнювали сумам завищення податкових зобов'язань.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2011 в позові відмовлено з тих підстав, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідають чинним законодавством.

Не погодившись із постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга фактично мотивована доводами, викладеними в адміністративному позові.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином.

Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечує, зазначає, що рішення судом першої інстанції прийнято законно та обґрунтовано.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0000112301/3 від 10.102005, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток у сумі 168160,00 грн., в тому числі 143100,00 грн. - за основним платежем та 25060,00 грн. - за штрафними санкціями.

№0000122301/3 від 10.10.2005, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на добавлену вартість у сумі 168675,00 грн., в тому числі 116609,00 грн. - за основним платежем та 52066,10 грн. - за штрафними санкціями.

Підставою для прийняття означених податкових повідомлень-рішень є результати проведеної відповідачем планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивача за період з 01.01.2004 по 31.12.2004 (акт №314/230/00953591 від 13.04.2005) та результати розгляду поданих позивачем в порядку ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» скарг.

Податковим органом встановлено порушення позивачем:

За результатами перевірки встановлено, що позивачем в порушення:

- пп.5.1.2 п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5, пп.8.7.1 п.8.7, пп.8.8.1 п.8.8 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 143,01 тис.грн.;

- п.1.7 ст.1, пп..7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" занижено податкове зобов'язання з ПДВ за період з 01.01.2004 по 31.12.2004 на суму 237454 грн.

Як зазначено в акті перевірки, підприємством невірно визначений в ІІІ і ІV кварталах 2004 року приріст запасів на складах, що вплинуло на скоригований валовий доход на суму 38,3тис.грн.; невірно визначений в І і ІІ кварталах 2004 року убуток запасів на складах, що вплинуло на скориговані валові витрати на суму 27,5тис.грн.; безпідставно віднесено до складу валових витрат видатки на поліпшення основних фондів у сумі 322,2 тис.грн., що призвело до завищення амортизаційних відрахувань у 2004р. на 243,1 тис.грн.

Рішенням ДПА України від 28.10.05 №20047/7/25-0215 скасовано нарахування податку на додану вартість та штрафні санкції по операціях з продажу дизельного палива.

Колегія суддів, виходячи з фактичних обставин справи, норм діючого законодавства, що регулюють спірні правовідносини, погоджується з судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, зважаючи на наступне.

Щодо порушення Позивачем визначення приросту та убутку запасів на складах, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п.5.9. ст.5 Закону України №334/94-ВР від 28.12.1994 «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Матеріалами справи підтверджено, позивачем не спростовано невірне визначення позивачем у ІІІ та ІV кварталах приросту запасів на складах, що як наслідок вплинуло на скоригований валовий доход, на суму 38,3 тис. грн. (залишок запасів на кінець 2004 року (2309 тис. грн.) зріс по відношенню до залишків запасів на початок 2004 року (1259,00 тис. грн.) та становив 1050,00 тис. грн.

Також позивачем невірно визначено убуток запасів на складі за період І та ІІ кварталів 2004 року, що вплинуло на скориговані валові витрати на 27,5 тис. грн. (залишок запасів на кінець ІІ кварталу 2004 року (988,7 тис. грн.) зменшився по відношенню до залишків запасів на початок 2004 року (1050,00 тис. грн.) і убуток склав 61,4 тис. грн.

Щодо віднесення позивачем до складу валових витрат видатків на поліпшення основних фондів колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем віднесено до складу валових витрат видатки на поліпшення основних фондів в сумі 322,20 тис. грн. в результаті зарахування до складу основних фондів майна, що було отримано від головного підприємства в оперативне управління, що призвело до невірного розрахунку 10% ліміту для віднесення частини витрат на поліпшення основних фондів до складу валових витрат.

Відповідно до п.п.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону №334/94-ВР під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Підпунктом 8.1.2 пункту 8.1. статті 8 Закону №334/94-ВР встановлено, що амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Статтею 316 Цивільного кодексу України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується i розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

З урахуванням норм Господарського кодексу у разі передачі майна в оперативне управління переходу права власності на таке майно не відбувається, а власник майна закріплює за суб'єктом господарювання лише право на володіння, користування i розпорядження майном для здійснення некомерційної господарської діяльності, яка не має на меті отримання прибутку.

Отже, позивач, який є самостійним платником податку на прибуток, не має права здійснювати амортизаційні нарахування на одержаний від головного підприємства об'єктів основних фондів і зменшувати на їх суму скоригований прибуток, оскільки позивачем не було понесено витрат на придбання або виготовлення такого об'єкта.

Слід також зазначити, згідно з нормами пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону №334/94-ВР платникам податку надано право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2 - 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу.

Враховуючи зазначене, позивач, який є самостійним платником податку на прибуток і не здійснює амортизаційні нарахування на отриманий від головного підприємства об'єкт основних фондів, не може скористатися нормою пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону №334/94-ВР.

Щодо включення позивачем витрат на маркетингові послуги до валових витрат та податкового кредиту колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Тобто, за змістом закону до валових витрат можна відносити лише ті, які закон визнає компенсацією вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 1.32 ст.1 Закону №334/94-ВР визначено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334/94-ВР передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) i охороною праці з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Частиною 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення i зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату i місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції i правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До матеріалів справи позивачем в якості доказів правомірного віднесення відповідних сум до валових витрат та сум податку на додану вартість до податкового кредиту надані акти приймання-передачі виконаних робіт про надання інформаційно-консультаційних та маркетингових послуг згідно договорів №29/01-03 від 02.01.2003 та №6901 від 01.10.2003, укладених з ДАК «Хліб України», які носять формальний характер і, як правильно встановлено судом першої інстанції, із їх змісту неможливо встановити, які саме послуги були надані позивачу його контрагентом.

Отже, колегія суддів доходить до висновку про завищення позивачем валових витрат за період з січня по грудень 2004 року на суму 189572,67 грн., а відтак і порушення пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 «Про податок на додану вартість» - завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 48414,01 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відому в задоволенні позову.

Передбачених статтею 202 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення не вбачається, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу дочірнього підприємства державної акціонерної компанії «Хліб України» «Мирівський елеватор» залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2011 у справі № А27/123-10 (А38/69-08) залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко