Ухвала суду № 36120309, 05.12.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2013 р. Справа № 33206/10/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Курильця А.Р., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сокальському районі Державної податкової адміністрації України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2010 року в справі за позовом військової частини 2418 Державної прикордонної служби України до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Державної податкової адміністрації України про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

01.03.2010 військова частина 2418 Державної прикордонної служби України (далі - в/ч 2418) звернулася до суду з вищевказаним позовом до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Державної податкової адміністрації України (далі - ДПІ) про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ від 01.09.2009 №№0008211501/0, 0008201501/0, 0008191501, 0008181501/0, 0008171501/0, 0008161501/0. В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що нею в повній мірі було сплачено усі податкові збори, зокрема за забруднення навколишнього природного середовища, спеціальне використання водних ресурсів та геологорозвідувальні роботи.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2010 року в справі №2а-1919/10/1370 заявлений позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ від 01.09.2009 №№0008201501/0, 0008161501/0 та №0008181501/0 в частині нарахування штрафу в розмірі 1,31грн, №0008171501/0 в частині нарахування штрафу в розмірі 38,97грн. В задоволенні решти позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням в частині задоволених вимог, його оскаржила ДПІ, яка покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції в цій частині та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. В поданій апеляційній скарзі вказує, що суми по платіжних дорученнях в/ч 2418 спрямовувались на погашення податкового боргу, що виник у зв'язку із несплатою позивачем самостійно визначених сум податкового зобов'язання у поданих до податкового органу розрахунках в попередніх податкових періодах, а тому вірним є висновок ДПІ про порушення в/ч 2418 граничного строку сплати узгоджених податкових зобов'язань.

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому апеляційний суд, у відповідності до ч.1 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів. Перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем безпідставно зараховувались сплачені позивачем кошти в рахунок погашення податкового боргу який виник в попередніх періодах, а тому податковим органом помилково накладено штраф на в/ч 2418 за порушення граничного строку сплати деяких узгоджених податкових зобов'язань.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 17.08.2009 податковим органом було проведено перевірку дотримання позивачем вимог пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон №2181-III)за період з 19.11.2008 по 30.06.2009, за результатами якої складено акт №747/150/14321498 (далі - Акт).

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону №2181-III та ст.9 Закону України «Про систему оподаткування» (далі - Закон №1251-ХІІ), а саме несвоєчасну сплату узгодженої суми податкового зобов'язання за платежем по збору за забруднення навколишнього природного середовища, збору за спецвикористання водних ресурсів та збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету.

На підставі Акта перевірки та зафіксованих у ньому порушень, ДПІ було прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.09.2009 №№0008211501/0, 0008201501/0, 0008191501, 0008181501/0, 0008171501/0, 0008161501/0.

За результатами адміністративного оскарження вказані вище податкові повідомлення-рішення були залишені без змін, а скарги позивача без задоволення.

Однак, не погоджуючись із такими рішеннями відповідача, в/ч 2418 звернулася до суду із цим позовом.

Відповідно до п.1.2 ст.1 Закону №2181-III податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Пунктом 1.3 ст.1 Закону №2181-III передбачено, що податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Пункт 5.1 ст.5 цього Закону передбачає, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Відповідно до абз.1 пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону №2181-III платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно з п.1 ст.9 Закону №1251-ХІІ платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу (пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону №2181-III).

Як вбачається із матеріалів справи, частково даний спір виник у зв'язку із тим, що відповідач, незважаючи на своєчасну сплату в/ч 2418 сум податкових зобов'язань за платежем по збору за забруднення навколишнього природного середовища, збору за спецвикористання водних ресурсів та збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, керуючись приписами пп.7.7 ст.7 Закону №2181-III, всупереч визначених позивачем у платіжних дорученнях призначень платежу, зараховував їх на погашення не поточних податкових зобов'язань, а податкового боргу, що виник раніше.

Однак, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, з яким погоджується і апеляційний суд, що право визначати призначення платежу належить виключно платнику, в даному випадку платнику податку - позивачу.

А відтак, беручи до уваги вищевикладені норми та керуючись пп.16.5.2 п.16.5 ст.16 Закону №2181-III в якому зазначено, що днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах, суми, зокрема, податкового зобов'язання вважаються сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату, в даному випадку, податкового зобов'язання.

Апеляційний суд зазначає, що висновки суду першої інстанції щодо протиправності нарахування відповідачем в/ч 2418 штрафу за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов'язання по податкових повідомленнях-рішеннях від 01.09.2009 №№0008201501/0, 0008161501/0, 0008181501/0 в частині нарахування штрафу в розмірі 1,31грн, №0008171501/0 в частині нарахування штрафу в розмірі 38,97грн, є вірними та підтверджуються наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями (а.с.66-81), довідками фінансово-економічного відділу військової частини (а.с.18,25,32,93) та облікової карткою платника (а.с.107-112) згідно яких вбачається своєчасна сплата позивачем відповідних податкових зобов'язань по вищенаведеним рішенням податкового органу.

Тому, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки позивачем своєчасно сплачувались самостійно визначені ним у податкових деклараціях (розрахунках) податкові зобов'язання по збору за забруднення навколишнього природного середовища, збору за спецвикористання водних ресурсів та збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, то у податкового органу були відсутні підстави для застосування до нього штрафних санкцій передбачених пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону №2181-III.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами та наявними в матеріалах справи доказами.

Враховуючи все вищенаведене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про підставність позовних вимог в/ч 2418 щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ від 01.09.2009 №№0008201501/0, 0008161501/0 та №0008181501/0 в частині нарахування штрафу в розмірі 1,31грн, №0008171501/0 в частині нарахування штрафу в розмірі 38,97грн.

В частині відмови у задоволенні позову, рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не має права робити правові висновки щодо цієї частини судового рішення. Крім того, рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржується особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сокальському районі Державної податкової адміністрації України залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2010 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя А.Р. Курилець

Суддя О.І. Мікула