Ухвала суду № 36120280, 12.11.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/3071/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

12 листопада 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Ключковича В.Ю.,Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Клен-Н» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2013 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Клен-Н» звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 20.02.2013 №000110227 про збільшення ТОВ «Клен-Н» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 71 434,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 17 859,00 грн. та від 20.02.2013 №000111227 про збільшення ТОВ «Клен-Н» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 68 033,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 17 008,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2013 року позовні вимоги задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, працівниками Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Клен-Н» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з Приватним підприємством «Матрікс» за період з 01.11.2009 по 30.11.2012.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 68 033,00 грн.

Крім того, під час перевірки було встановлено порушення позивачем вимог підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 71 434,00 грн.

За результатами проведення перевірки відповідачем було складено акт перевірки від 08.02.2013 №515/22.7-32485229, на підставі якого прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 20.02.2013 №000110227, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 89 293,00 грн., у тому числі: 71 434,00 грн. - основний платіж, 17 859,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

- від 20.02.2013 №000111227, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 85 041,00 грн., у тому числі: 68 033,00 грн. - основний платіж, 17 008,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

Позивач заперечує правомірність спірних податкових повідомлень-рішень відповідача, у зв'язку з чим просить суд визнати їх протиправними та скасувати.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01.01.2011 року.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Разом з тим, згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, з аналізу вказаних правових норм випливає, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що між позивачем (покупець) та Приватним підприємством «Матрікс» (постачальник) було укладене договір поставки від 01.02.2012 №М/02/01, за умовми якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, вказаний у накладних. Кількість, асортимент та ціна товару, що поставляється, узгоджується та фіксується в рахунках-фактурах та видаткових накладних, що є невід'ємною частиною цього договору.

Метою укладення договору була реалізації основної господарської діяльності позивача - неспеціалізованої оптової торгівлі харчовими продуктами та роздрібної торгівлі продовольчими товарами.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем були надані копії рахунків-фактур та видаткових накладних до основного договору, копія договору про повну матеріальну відповідальність від 01.01.2007, копії податкових накладних за відповідні періоди, копії виписок по рахунку за відповідні періоди, копії товарно-транспортних накладних, докази подальшої реалізації позивачем придбаного товару.

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач посилається на нікчемність укладеного позивачем правочину, який на його думку є фіктивним та не створює жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю.

Так, в своїх доводах відповідач вказує на те, що позивачем на момент проведення перевірки не було надано жодних доказів на підтвердження фактичної передачі товару та подальшого його використання у господарській діяльності підприємства, а саме: довіреності на отримання товару, товарно-транспортних накладних, актів приймання-передачі товару та доказів використання товару у власній господарській діяльності позивача.

Крім того, відповідач посилається на пояснення засновника та директора Приватного підприємства «Матрікс» ОСОБА_2, в яких останній повідомив, що будь-яких договорів, накладних, довіреностей та інших документів фінансово-господарської діяльності товариства він не підписував, статутний фонд підприємства не формував, а тому жодного відношення до ПП «Матрікс» не має.

Згідно пункту 3 статті 8 Розділу ІІІ Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV, відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є саме первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, де передбачено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а тому право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

Як було вірно зазначено судом першої інстанції, правомірність (законність) господарських операцій позивача у взаємовідносинах з Приватним підприємством «Матрікс» підтверджується видатковими та податковими накладними, а також платіжними дорученнями, оформленими з дотриманням вимог чинного законодавства та договором поставки товару від 01.02.2012 №М/02/01.

Згідно ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України установлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, господарські операції позивача у взаємовідносинах з Приватним підприємством «Матрікс» мали реальний характер, були вчинені між право- і дієздатним суб'єктом права; первинні бухгалтерські документи складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та в повній мірі відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Так, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - Приватне підприємство «Матрікс» було зареєстроване як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мало право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну вчинену ним господарську операцію.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

На час здійснення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б ставити під сумнів цивільну правоздатність контрагента позивача - Приватного підприємства «Матрікс». При цьому, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не вбачається, що на момент укладення та виконання сторонами спірних угод були наявні записи щодо не підтвердження відомостей про юридичну особу вказаного підприємства.

Отже, враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та Приватним підприємством «Матрікс», суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності господарських операцій, колегія суддів приходить до висновку про незаконність податкових повідомлень-рішень відповідача від 20.02.2013 №000110227 та від 20.02.2013 №000111227.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2013 року по адміністративній справі № К/9991/47893/12 та ухвалі Вищого адміністративного суду України від 02 липня 2013 року № К/9991/74923/12.

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги колегія суддів знаходить обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків В.Ю. Ключкович І.Й. Петрик

Повний текст ухвали виготовлено - 18.11.13р.

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Ключкович В.Ю.

Петрик І.Й.