Постанова № 36119778, 05.12.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

lass="fs88">ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2013 року Справа № 21641/10/9104

FONT >Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Курильця А.Р., Мікули О.І.,

за участі секретаря – Щерби С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Калина-Тернопіль» на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 січня 2010 року в справі за позовом Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції Державної податкової адміністрації України (правонаступник Тернопільська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Тернопільській області) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Калина-Тернопіль» про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

28.12.2009 Тернопільська об’єднана державна податкова інспекція Державної податкової адміністрації України (далі - ОДПІ) звернулася до суду з вищевказаним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Калина-Тернопіль» (далі - ТОВ) про стягнення з відповідача за рахунок його активів заборгованості перед бюджетами та державними цільовими фондами по платежу штрафні санкції на суму 31370,75грн, посилаючись на те, що станом на день подачі позову за ТОВ рахується відповідно до рішення ОДПІ про застосування штрафних санкцій від 16.04.2008 №0002172303 заборгованість, яка залишається не сплаченою.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 січня 2010 року в справі №2а-4289/09/1970 заявлений позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржило ТОВ, яке покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та в задоволенні позову відмовити. У поданій апеляційній скарзі покликається на пропуск без поважних причин ОДПІ строку звернення до суду. Вважає, що факт оскарження ТОВ рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій не може бути перешкодою для звернення податкового органу до суду з позовом про стягнення несплачених санкцій.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити з таких міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що заборгованість ТОВ по штрафних санкціям є підтвердженою, а тому підлягає стягненню.

Проте, такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 29.03.2008 на підставі направлень від 27.03.2008 №2467/23-3 та №2468/23-3 була проведена перевірка господарської одиниці АЗС №1 яка належить ТОВ щодо додержання порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за результатами якої було складено акт №5152/1918/2303/33091084 (а.с.18-19).

Вказаною перевіркою було встановлено порушення відповідачем п.13 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон №265/95-ВР), а саме незабезпечення відповідності сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій в розмірі 6275,15грн.

На підставі акта перевірки та зафіксованих у ньому порушеннях ОДПІ було прийнято рішення про застосування до ТОВ штрафних (фінансових) санкцій від 16.04.2008 №0002172303 (а.с.16), яким накладено штрафна санкції в сумі 31375,75грн.

Оскільки визначена контролюючим органом сума штрафних санкцій за вказаним рішенням залишається ТОВ не сплаченою, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Як слідує з матеріалів справи, предметом розглядуваного позову є примусове стягнення застосованих штрафних санкцій за порушення вимог Закону №265/95-ВР, а тому під час його розгляду суд повинен перевірити правильність обчислення штрафних (фінансових) санкцій та наявність права у податкового органу на їх стягнення.

Питання правомірності винесеного рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, а також наявності допущених порушень законодавства, яке регулює порядок проведення розрахункових операцій за товари (послуги), у цьому випадку складають предмет окремого позову і суд не вправі робити щодо них висновків.

Відповідно до ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.13 ст.3 Закону №265/95-ВР суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня.

Згідно з ст.22 Закону №265/95-ВР у разі невідповідності суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня, до суб'єктів підприємницької діяльності застосовується фінансова санкція у п'ятикратному розмірі суми, на яку виявлено невідповідність.

Статтею 25 Закону №265/95-ВР передбачено, що суми фінансових санкцій, які визначені статтями 17-24 цього Закону, підлягають перерахуванню суб'єктами господарювання до Державного бюджету України в десятиденний термін з дня прийняття органами державної податкової служби України рішення про застосування таких фінансових санкцій.

У випадку несплати порушником застосованих штрафних санкцій в добровільному порядку, останні стягуються за позовом податкового органу в судовому порядку.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що сума застосованих штрафних (фінансових) санкцій податковим органом обчислена вірно та залишається не сплаченою ТОВ до бюджету, а тому у ОДПІ виникло право на звернення до суду із цим позовом.

Однак, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, за правилами ст.99 КАС України (в редакції, чинній на час звернення до суду), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення про застосування до ТОВ штрафних (фінансових) санкцій №0002172303 прийнято 16.04.2008.

В силу вимог ст.25 Закону №265/95-ВР таке підлягало сплаті в десятиденний термін з дня його прийняття ОДПІ.

Фактично ТОВ повинно було сплатити накладений на нього штраф до 29.04.2008 (враховуючи 10-денний термін добровільної сплати штрафу, дату відправлення рішення ТОВ та розрахунок суми вимог ОДПІ в якому вказано термін сплати, а.с.16-21).

Отже, 30.04.2008 у ОДПІ розпочався перебіг строку звернення до адміністративного суду, встановлений ст.99 КАС України, а 30.04.2009 такий строк закінчився.

Положеннями ст.100 КАС України (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Згідно поданого ТОВ заперечення проти адміністративного позову (а.с.24-28), вбачається, що таке наполягає на застосуванні до позивача строку звернення до суду.

Апеляційний суд критично оцінює посилання позивача та суду першої інстанції на той факт, що відповідачем у рамках іншої адміністративної справи оскаржувалося спірне рішення про застосування штрафних санкцій, що стали предметом стягнення у даній справі, а тому тільки після прийняття рішення судом апеляційної інстанції, у ОДПІ виникло право на стягнення та звернення до суду з даними вимогами, оскільки штрафна санкція не є податковим зобов'язанням щодо якого застосовується процедура апеляційного узгодження в судовому порядку, при застосуванні якої у боржника обов'язок щодо сплати податкового зобов'язання виникає лише після її закінчення.

Законом №265/95-ВР не передбачено, що судове оскарження рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій зупиняє його дію.

Факт звернення ТОВ до суду з приводу оскарження рішення, яким йому нараховано штрафні санкції, є реалізацією ним свого права як суб'єкта господарювання і не може впливати на перебіг строку звернення до суду ОДПІ.

Також, вчасне звернення контролюючого органу із позовом до суду про примусове стягнення несвоєчасно сплачених платниками податків штрафних (фінансових) санкцій, застосованих за порушення Закону №265/95-ВР є його обов’язком, в разі порушення якого законодавцем з метою дисциплінування учасників адміністративних відносин було передбачено, зокрема можливість звільнення платника податків відносно якого було прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від їх сплати.

Інших поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду позивачем не наведено.

Принагідно слід зазначити про помилковість доводів апелянта в частині застосування до спірних правовідносин положень ст.250 ГК України, оскільки строки визначені у вказаній статті поширюються лише на застосування контролюючим органом адміністративно-господарських санкцій, а не на їх стягнення в судовому порядку, що здійснюється в межах строків звернення, встановлених ст.99 КАС України.

Вказана позиція апеляційного суду узгоджується з рішенням Верховного Суду України, зокрема, з постановою від 10 липня 2012 року у справі №21-147а12.

Враховуючи наведене, позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки звернувся з позовом лише 28.12.2009, відповідачем подано клопотання про застосування строків звернення до адміністративного суду, доказів поважності причин пропуску строку для звернення до суду позивачем не наведено. Тому, апеляційний суд приходить до переконання, що вказана обставина є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ст.202 КАС України підставами для скасування судом апеляційної інстанції постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на викладене, оскільки постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то апеляційну скаргу належить задовольнити, а оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову.

Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Калина-Тернопіль» задовольнити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 січня 2010 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя А.Р. Курилець

Суддя О.І. Мікула

Повний текст виготовлений 10 грудня 2013 року.