Рішення № 36112520, 05.12.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/124/2013 05.12.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/124/2013

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агелес»;

до товариства з обмеженою відповідальністю «Конім Груп»;

про стягнення 297054,90 грн.

Представники сторін:

від позивача: Ільїна В.Ю., довіреність б/н від 28.01.2013р.;

від відповідача: Угрин С.В., довіреність б/н від 24.09.2013р.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Агелес» (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Конім Груп» (надалі - відповідач) про стягнення 297054,90 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань повністю не оплатив надані, за Договором про надання консультаційних послуг № 3112/2011-01К-АМКР від 31.12.2011р. послуги, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 297054,90 грн.

Крім того, під час попереднього розгляду справи позивачем в порядку ст. 22 ГПК України було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача заборгованість - 297054,90 грн., суму інфляційних втрат - 891,16 грн., 3% річних за користування грошовими коштами - 3247,26 грн.

Отже, позов розглядається в межах нової ціни, визначеної позивачем у сумі 302084,48 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2013р. у справі № 910/124/2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2013р., позов задоволено повністю; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Конім Груп" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агелес" заборгованість - 297054,90 грн., суму інфляційних втрат - 891,16 грн., 3% річних за користування грошовими коштами - 3247,26 грн. та судовий збір - 6024,10 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.09.2013р. у справі № 910/124/2013, касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Конім Груп" задоволено. Рішення господарського суду м. Києва від 26.02.2013р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2013р. у справі № 910/124/2013 скасовано. Справу № 910/124/2013 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва .

Згідно з розпорядженням В.о. керівника апарату суду від 03.10.2013р. за № 04-1/999 призначено повторний автоматичний розподіл справи, за результатами якого справу № 910/124/2013 передано на розгляд судді Привалову А.І.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2013р. справу № 910/124/2013 прийнято до провадження суддею Приваловим А.І. та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 14.11.2013р.

Присутнім у судовому засіданні 14.11.2013р. представником позивача підтримано заявлені позовні вимоги в повному обсязі з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог та надано витребувані судом документи.

Представники відповідача позов не визнали, проте витребувані судом документи надали частково.

Крім того, представники відповідача заявили клопотання про перенесення розгляду справи, у зв'язку з необхідністю ознайомитись з поданими позивачем доказами.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду була оголошена перерва до 05.12.2013р.

До початку розгляду справи від відповідача 05.12.2013р. через загальний відділ господарського суду надійшло клопотання про залучення до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ВАТ «Анселор Міттіл Кривий Ріг».

Розглянувши в судовому засіданні клопотання відповідача про залучення до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ВАТ «Анселор Міттіл Кривий Ріг», суд відмовив у його задоволенні, оскільки відповідачем у клопотання не зазначено, яким чином рішення у даній справі може вплинути на права або обов'язки вказаної юридичної особи.

Присутній у судовому засіданні 05.12.2013р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, зазначені у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на відсутність належних доказів, що свідчать про надання позивачем послуг на суму 297054,90 грн.

У відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглянута за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.12.2011р. між позивачем (за договором - виконавець) та відповідачем (за договором - замовник) було укладено Договір про надання консультаційних послуг № 3112/2011-01К-АМКР, відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язується на вимогу замовника надавати інформаційно-консультаційні послуги з підтримки експлуатації впровадженого програмного забезпечення SAP (надалі сукупно - "послуги") для господарських потреб клієнта замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані виконавцем послуги на умовах та в строки, передбачені цим договором.

Як встановлено п. 1.3 договору, послуги надаються згідно із замовленням, зразок якого наведено в додатку № 1 до цього договору, та після узгодження строків, трудомісткості та загальної вартості послуг.

Пунктом 1.4 договору встановлено, що послуги можуть надаватися в наступних формах згідно із погодженим замовленням: виїзд фахівців на місце надання послуг, віддалено шляхом входу в систему клієнта замовника з використанням закритого каналу, по телефону, передачі по електронній пошті тощо.

Відповідно до п. 3.9. договору, для надання послуг замовник не пізніше 5 робочих днів до дати надання послуг направляє виконавцю запит про надання послуг, в якому вказує суть проблеми, її ініціатора, строковість її виконання, іншу додаткову інформацію, яка дозволить консультанту швидше збагнути суть проблеми.

Відповідальна особа виконавця підтверджує прийняття запиту замовника і протягом 2 робочих днів направляє замовнику відповідь, в якій вказується готовність надати послуги з описом трудовитрат кожної, термінах початку і завершення надання послуг по кожній роботі. Замовник протягом 5 діб здійснює погодження трудовитрат і строків надання послуг (п.п. 3.12., 3.13 договору).

Згідно п. 4.3. договору, замовник зобов'язався прийняти та вчасно оплатити послуги виконавця на умовах цього договору.

Відповідно до п. 5.1. договору вартість послуг виконавця розраховується, виходячи з фактичного часу, витраченого консультантами виконавця для надання послуг замовнику та вартості одного людино - дня відповідного консультанта.

Згідно п. 5.5. договору, оплата вартості послуг замовником здійснюється у строк 35 календарних днів з моменту підписання акту про надання послуг за відповідний період на основі рахунку-фактури, виставленого виконавцем.

Як встановлено судом та не заперечується обома сторонами, замовлення, передбаченого додатком № 1 до договору, між сторонами не було підписано, однак за твердженням позивача, надання послуг, зазначених в акті приймання-передачі послуг, було погоджено з замовником, що підтверджується, зокрема, наданим позивачем до матеріалів справи електронного листування.

Водночас, 29.06.2012р. між сторонами договору було підписано Акт № 0094783882 здачі прийняття робіт (надання послуг), відповідно до якого замовник підтверджував, що виконавцем за договором були проведені такі роботи (надані такі послуги): інформаційно-консультаційні послуги з ПЗ SAP, загальною вартістю 396073, 20 грн. Вказаний акт скріплений печатками сторін та містить оригінал підпису зі сторони виконавця та факсимільне відтворення підпису директора відповідача Романова В.С.

10 вересня 2012 року позивач виставив та направив відповідачу рахунок-фактуру № 0094783882 від 29.06.2012р. на суму 396 073, 20 грн.

02 жовтня 2012 року позивач надіслав на адресу відповідача повідомлення про встановлення терміну проведення розрахунків, яким просив відповідача в термін 7 днів з моменту отримання повідомлення сплатити 396073,20 грн. заборгованості за надані послуги.

Докази направлення рахунку-фактури та повідомлення від 02.10.2012р. наявні в матеріалах справи та факт їх отримання відповідачем не оспорюється.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.11.2012р. та 16.11.2012р. відповідач частково оплатив надані послуги на суму 99018, 30 грн., що підтверджується відповідними виписками з особового рахунку позивача. При цьому, при проведенні платежів за надані послуги відповідач у «призначенні платежу» посилався на рахунок-фактуру № 0094783882 від 29.06.2012р. та Договір № 3112/2011-01К-АМКР від 31.12.2011р.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем станом на момент вирішення спору, становить 297 054,90 грн.

Під час розгляду справи відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, стверджуючи, що неузгодженість сторонами замовлення на наданая послуг та відсутність оригіналу підпису директора товариства на Акті № 0094783882 здачі прийняття робіт (надання послуг) від 29.06.2012р. свідчать про те, що позивачем не доведено факт надання послуг відповідачу.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Отже, Договір про надання консультаційних послуг № 3112/2011-01К-АМКР від 31.12.2011р. є договором про надання послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

При цьому, відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Водночас, в силу вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому, суд зауважує, що вирішуючи питання щодо доказів, необхідно враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.201 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Особа, яка обґрунтовує письмовим чи речовим доказом свої вимоги чи заперечення, повинна вказати, які обставини підтверджуються цим доказом, за якою адресою він знаходиться, із зазначенням особи, що володіє цим доказом.

Отже, виходячи зі змісту ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

На підтвердження надання відповідачу послуг позивачем до справи надано Акт № 0094783882 здачі прийняття робіт (надання послуг) від 29.06.2012р., який містить печатки сторін; електронне листування, яке відбулось між співробітниками позивача та відповідача щодо узгодження замовлення та вартості цього замовлення. Також, позивачем до справи надано лист ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» за вих. № 83-01/17-1010 від 11.11.2013р., в якому останнім підтверджено отримання послуг від співробітників позивача протягом грудня 2011 року, січня-червня 2012 року.

Водночас, відповідачем жодним доказом обставини, повідомлені позивачем, спростовані не були, як не було оспорено наявність оригіналу печатки товариства на Акті № 0094783882 здачі прийняття робіт (надання послуг) від 29.06.2012р.

При цьому, на вимогу суду відповідач не надав пояснення з відповідними доказами щодо кількості виготовлених печаток товариства, їх зберігання та наявності відповідальної особи за збереження та використання печатки товариства, а також не надав доказами щодо виготовлення, зберігання та використання факсимільного відтворення підпису директора товариства Романова В.Є.

Крім того, відповідач не забезпечив явку у судове засідання директора товариства Романова В.Є. для дачі суду пояснень, відносно використання факсимільного вітворення підпису зазначеної особи за відсутноста або наявності на це його згоди.

Судом також враховано положення пунктів 5.6., 6.4., 6.6., 6.7. укладеного сторонами договору.

Так, згідно п. 5.6. договору, в разі виникнення зауважень щодо оформлення документів, замовник негайно сповіщає про це виконавця. Замовник підписує акти про надання послуг лише коли всі недоліки будуть усунені виконавцем.

Відповідно до п. 6.4. договору, надання Послуг за кожний місяць підтверджується шляхом підписання сторонами акту про надання послуг, який надсилається виконавцем не пізніше 3 числа місяця, наступного за розрахунковим/звітним місяцем. Якщо від замовника протягом 30 (тридцяти) робочих днів після одержання ним Акту про надання послуг не надійшло виконавцю письмової обгрунтованої відмови від прийняття послуг із конкретним переліком недоліків, наданих послуг та їх якості, то послуги вважаються належним чином та у повному обсязі наданими виконавцем, та прийнятими й узгодженими замовником і такими, що підлягають оплаті на підставі виставленого виконавцем рахунку, а акт таким, що підписаний.

Пунктом 6.6. визначено, що у випадку виявлення факту неналежного надання послуг, котрий робить неможливим використання результатів таких послуг за їх призначенням, замовник надає виконавцю обгрунтовану письмову відмову в прийманні наданих послуг у строк 10 робочих днів з моменту отримання від виконавця відповідного акту про надання послуг, з переліком конкретних недоліків послуг та необхідних доопрацювань. На підставі такої обгрунтованої відмови замовника, сторони складають акт усунення недоліків, в якому стверджують перелік необхідних доопрацювань та строків їх виконання. В такому випадку виконавець здійснює необхідні доопрацювання своїми силами та за власний рахунок.

Якщо у будь-який момент замовник не буде задоволений результатами послуг консультантів, замовник повідомить про своє незадоволення виконавця у письмовій формі з обов'язковим наведенням аргументації та причин не задовільних результатів внаслідок дій або бездіяльності консультанта та матиме право вимагати заміни такого і консультанта (п. 6.7. договору).

Однак, відповідач в процесі надання йому послуг позивачем за договором, жодним з перелічених способів не скористався, зокрема, в матеріалах справи відсутні претензії або листи, адресовані позивачу, у зв'язку з неотриманням послуг за договором або отримання послуг неналежної якості.

Суд відзначає, що невизнання відповідачем наданих позивачем послуг стало мати місце тільки після звернення позивача до господарського суду з позовною заявою.

Водночас, матеріали справи містять докази часткової оплати відповідачем послуг на суму 99018,30 грн. з посиланням на рахунок-фактуру № 0094783882 від 29.06.2012р. та Договір № 3112/2011-01К-АМКР від 31.12.2011р. При цьому, вказаний рахунок виставлявся відповідачу на загальну суму 396 073,20 грн.

Також, суд відзначає, що відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В Акті № 0094783882 здачі прийняття робіт (надання послуг) від 29.06.2012р., зазначено посаду особи, яка його підписала (поставила факсимільний підпис) та прізвище директора ТОВ «Конім Груп» Романова О. Є., наявний оригінал відтиску печатки товариства, зазначені зміст та обсяг господарської операції, а також міститься посилання на договір укладений саме учасниками господарської операції.

Отже, суд дійшов до висновку, що зазначений акт відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки зазначені в ньому дані дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, проставляння на вказаному акті факсимільного підпису директора Романова О.Є. стосується виключно діяльності самого відповідача та не впливає на невідповідність складеного документу вимогам закону, а відтак не може порушувати прав позивача.

Згідно з приписами ст. 13 Цивільного кодексу України, особа здійснює цивільні права у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, позивачем належними та допустимими доказами доведено факт надання послуг за Договором № 3112/2011-01К-АМКР від 31.12.2011р., натомість, відповідачем, згідно з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України, належними доказами встановлені вище обставини спростовані не були.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених позивачем, не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 297054,90 грн.

Крім того, позивач на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3247, 26 грн. трьох відсотків річних та 891, 16 грн. втрат від інфляції, нарахованих на суму боргу за час прострочення виконання грошового зобов'язання, тобто за період з 16.10.2012 року по 25.02.2013 року.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

При цьому, індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце протягом повного календарного місяця, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).

Крім того, згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. № 52/30).

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, доданий позивачем до заяви про збільшення розміру позовних вимог, визнає його необґрунтованим, оскільки при нарахуванні інфляційних втрат за період з жовтня 2012 року по лютий 2013 року, позивачем не були враховані місця, в яких мала місце дефляція. За розрахунок суду інфляційне збільшення заборгованості за визначений позивачем період відсутнє.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення 891,16 грн. інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування 3% річних, задовольняє їх у сумі 3242,12 грн. за період з 16.102.012р. по 25.02.2013р., оскільки позивачем під час нарахування 3% річних не було враховано тієї обставини, що у 2012 році було 366 днів.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а відтак підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Конім Груп» (04080, м. Київ, вул. Межигірська, 87-а; код ЄДРПОУ 34646887) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Агелес» (02090, м. Київ, вул. Сосюри, 6; код ЄДРПОУ 34426956) 297054 грн. 90 коп. - заборгованості 3242 грн. 12 коп. - 3% річних, 6005 грн. 94 коп. - судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині вимог в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 10.12.2013р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов