Рішення № 36109484, 07.11.2013, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

______________

Справа №: 121/5698/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Кайро І.А.№ провадження: 22-ц/190/6453/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Рошка М. В.

"07" листопада 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді:Рошка М.В., Суддів:Сінані О.М., Хмарук Н.С., При секретарі:Усеїновій Н.У., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 05 вересня 2013 року, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 26.06.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір на суму 2038,77 грн. строком повернення 26.06.2008 року з оплатою 12 % річних. Позичальник несвоєчасно здійснював погашення кредиту та відсотків. Станом на 05.07.2013 року загальна заборгованість складає 28469,81 грн. Просили стягнути вказану суму з відповідача.

Рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 05 вересня 2013 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 228469,81 грн. та судові витрати.

Не погодившись з даним судовим рішенням, представник відповідача ОСОБА_6- ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про зміну рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 2038,80 грн., а саме суми кредиту, у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки та інших платежів відмовити, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи. Зокрема зазначає, що судом не враховано матеріальне становище відповідача та стан його здоров'я, крім того сума нарахованої пені значно перевищує суму кредиту.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, відповідача та його представників, перевіривши матеріали справи і доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у зв'язку з чим відповідач повинен сплатити позивачеві виниклу внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору заборгованість на загальну суму 28469,81 грн.

Матеріалами справи встановлено, що 26.06.2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_6 укладено кредитний договір № SIXRRX13840090, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_6 2038,77грн. строком повернення 26.06.2008 року з оплатою 12 % річних за користування кредитом, пені у разі порушення зобов'язань (а.с.5).

Внаслідок невиконання належним чином умов Кредитного договору від 26.06.2007 року станом на 05.07.2013 року виникла заборгованість на загальну суму 28469,81 грн. ( 2038,80 грн. - основна сума заборгованості по кредиту, 11243,98 грн. - відсотки за користування кредитом, 599,40 грн. - комісія за обслуговування кредиту, 12755,73 грн.- сума пені за прострочення платежів, а також штраф у сумі 1831,9 грн. ) (а.с.5).

Згідно умов зазначеного договору, відповідач зобов'язався повертати кредит, сплачувати проценти за користування ним та щомісячну комісію у порядку визначеному договором.

Відповідно до статей 509, 525-526, 530, 536, 546, 549, 551, 610-613, 616, 624-625, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договору.Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою і порукою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки, відшкодування збитків. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 цього кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені факти, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та докази, якими вони підтверджуються, правовідносини та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, але суд не застосував до спірних правовідносин строк позовної давності при наявності для цього підстав.

Як вбачається з договору кредит є споживчим.

Відповідно до п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року « Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

Положеннями статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, що відповідає положенням ст. 628 ЦК України.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору ( стаття 638 ЦК України).

26.06.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк" та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № SIXRRX13840090 про надання останньому споживчого кредиту в сумі 2038,8 грн. на строк до 26.06.2008 року, в якому визначені умови за якими такий кредит надається позичальнику (а.с. 5).

Договір підписаний сторонами.

Згідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) викладені на окремих аркушах (а.с. 6-10) строк позовної давності збільшено до 50 років, ці умови підписані позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк».

Колегія суддів не може вважати, що сторони дійшли згоди про збільшення строку позовної давності до 50 років, оскільки згідно наданих Умов ( а.с.6), ці Умови були прийняти у 2009 році, відповідно до ліцензії НБУ №22 від 29.07.2009 року, коли змінилася назва банку з ЗАТ КБ «ПриватБанк» на ПАТ КБ «ПриватБанк» , а кредитний договір був укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 26.06.2007 року.

Виходячи з наступного, відповідно до вимог закону строк позовної давності в три року.

Ці Умови не підписані відповідачем ОСОБА_6, внаслідок чого зазначені Умови укладені поза межами кредитного договору, а тому не є допустимим доказом у справі.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Внаслідок чого, позивачем не доведено обставин того, що відповідач був ознайомлений та згідний з умовами, що викладені в окремому документі Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), чим не виконав вимоги ст. 10 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, на час звернення позивача з позовом до суду 11.07.2013 року цей строк сплив, внаслідок чого позов задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316, 319, 323, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 05 вересня 2013 року скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді

Рошка М.В. Сінані О.М. Хмарук Н.С.