Рішення № 36102962, 06.11.2013, Вільнянський районний суд Запорізької області

Справа № 314/4026/13-ц

Провадження № 2/314/954/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2013 рокум. Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого суддіМануйловій Н.Ю.,

при секретаріТарасовій О.М.,

за участю прокурора Боріна А.Б.,

представника ОСОБА_1 - адвокатаОСОБА_2,

представника ОСОБА_3 - адвокатаОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду позов Запорізького міжрайонного екологічного прокурора до Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області, ОСОБА_1, ОСОБА_3, відділу Держземагентства у Вільнянському районі Запорізької області про визнання недійсними розпорядження, виданого на його підставі державного акту на право власності на землю, договору дарування, виданого на його підставі державного акту на право власності на землю та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області, ОСОБА_1, ОСОБА_3, відділу Держземагентства у Вільнянському районі Запорізької області про визнання недійсними розпорядження, виданого на його підставі державного акту на право власності на землю, договору дарування, виданого на його підставі державного акту на право власності на землю та повернення земельної ділянки. У позові зазначив, що розпорядженням голови Вільнянської районної державної адміністрації від 17.01.2011 №31 ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для подальшої передачі у власність для ведення особистого господарства на території Петро-Михайлівської сільської ради. Цим же розпорядженням земельну ділянку площею 1,1000га передано у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 26.06.2011 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 471132.

Однак, вказане рішення прийнято всупереч вимогам чинного законодавства, тому як земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_1 розташована у водоохоронній зоні затоки р.Дніпро та знаходиться в 100-метровій смузі від урізу води, що підтверджується листами Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області від 15.01.2013 № 4529, від 05.03.2013 № 356/1, поданням Запорізького міжрайонного екологічного прокурора від 25.02.2013 №60343вих-13, внесеним голові Запорізької обласної державної адміністрації та відповіддю на нього, проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1

Позивач посилається на ст. 84 Земельного кодексу України, відповідно до якої, землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність та на ст. 89 Водного кодексу України, якою, зокрема, заборонено в прибережних захисних смугах річок, навколо водойм та на островах розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження та заліснення), а також садівництво та городництво.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка розташована у прибережній захисній смузі р. Дніпро, тобто відноситься до земель водного фонду, її передача ОСОБА_1 здійснена всупереч вимогам ст. 83 Земельного кодексу України, це є підставою для визнання розпорядження голови Вільнянської райдержадміністрації недійсним. Беручи до уваги, що Державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 виданий на підставі незаконного розпорядження, цей акт також підлягає визнанню недійсним, земельна ділянка поверненню до державної власності.

Також позивач зазначає, що ОСОБА_1 після отримання нею державного акту на право власності на спірну земельну ділянку відчужила її ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 05.07.2011 № 1244.

Зазначений правочин щодо відчуження земельної ділянки порушує публічний порядок, а тому відповідно до ст. 228 ЦК України є нікчемним.

Позивач посилаючись на п. 18 Пленуму Верховного Суду Україну від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», в якому зазначено, що правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами тощо, зазначає що факт незаконності набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку виключає саму можливість передачі права власності на ці землі іншій особі на законних підставах, зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок, тобто нікчемним. Приймаючи до уваги що Державний акт серії ЯЛ №490750 на право власності на земельну ділянку видано ОСОБА_3 на підставі незаконного правочину, такий Державний акт також підлягає визнанню недійсним, а земельна діялнкв підлягає поверненню Вільнянській районній державній адміністрації в Запорізькій області.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, зазначених в позові.

Представник відповідача Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області в судове засідання не зявився, надіслав до суду заяву про слухання справи у його відсутності, з позовом згоден.

Представник відділу Держземагентства у Вільнянському районі у судове засідання не зявився, повідомлявся судом належним чином. На адресу суду надав заперечення в частині зобовязання відділу Держземагентства у Вільнянському районі скасувати запис № 232150001001126 в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, виходячи з наступного.

У звзку з набранням чинності Закону України Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011, затвердженням Кабінетом Міністрів України Постанови від 17.10.2012 № 1051 Порядку ведення Державного земельного кадастру, внесенням змін до Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 26.10.2011 № 1141, реєстрація прав на нерухоме майно, в тому числі і права власності або користування земельними ділянками, внесення змін до них та їх припинення, з 01.01.2013 віднесено до компетенції Державної реєстраційної служби Міністерства юстиції України та їх територіальних підрозділів.

Представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнав, зазначаючи, що ОСОБА_1 реалізувала своє субєктне право власника, подавши всі необхідні документи для приватизації земельної ділянки, а орган виконавчої влади Вільнянська РДА, діючи в межах своїх повноважень, дотримуючись вимог ст.ст. 116, 118 ЗК України, прийняла законне рішення про передачу їй земельної ділянки у власність.

Також вважає, що прокурор не надав суду допустимих доказів , які б підтверджували відведення в межах розташування спірної земельної ділянки прибережної захисної смуги та виготовлення відповідних проектів прибережних захисних смуг, а тому і не підтверджено порушення законних прав та охоронюваних законом інтересів відповідно до вимог ст.3 ЦПК України.

Крім того, не доведено прокурором і вчинення порушень з боку ОСОБА_1 при отриманні спірної земельної ділянки у власність, як того вимагає Європейський Суд з прав людини, зокрема, у рішенні «Стретч проти Сполученого Королівства».

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_4 у судовому засіданні позов не визнав, просив суд відмовити у його задоволенні, виходячи з того, що при винесенні розпорядження від 17.01.2011 № 31 голова Вільнянської РДА діяв в межах, встановлених законом, а саме, п.10 Перехідних положень ЗК України та Законом України «Про місцеві державні адміністрації», згідно яких розпорядження землями, що знаходяться за межами населеного пункту, віднесено до повноважень органів виконавчої влади. Крім того, були дотримані всі вимоги з виготовлення технічної документації зі складання Державного акта на право власності на земельну ділянку.

Також вважає, що твердження прокурора про віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду ґрунтується на припущеннях і не підтверджено жодним допустимим доказом.

Крім того, не підлягає задоволенню і вимога про визнання договору дарування недійсним, оскільки не підлягає захисту права особи, яка вважає себе власником майна, шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням механізму, передбаченого ст.ст. 215, 216 ЦК України. Більш того, в ст..16 ЦК України не передбачено такого способу захисту, як зобовязання передати майно.

Суд, заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, розпорядженням голови Вільнянської районної державної адміністрації від 17.01.2011 №31 ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для подальшої передачі у власність для ведення особистого господарства на території Петро-Михайлівської сільської ради. Цим же розпорядженням земельну ділянку площею 1,1000га передано у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (ар.с. 10).

Статтею 118 Земельного кодексу України (станом на дату прийняття оскаржуваного розпорядження, а саме, 17 січня 2011 року) визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної державної адміністрації за місцезнаходженням земельної ділянки.

Відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України приватизація земельної ділянки включає такі етапи:

1. Районна державна адміністрація розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

2. Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою (далі - Комісія).

3. Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні.

4. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи.

5. Районна державна адміністрація у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Розпорядження голови Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області №31 від 17 січня 2011 року було прийнято після проходження віх етапів, визначених в статті 118 Земельного кодексу України.

Крім того, п.1.16 Інструкції, затвердженої Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах №43 від 04 травня 1999 року, якою регламентовано порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, передбачено, що технічна документація зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку включає:

- виписку з рішення відповідної державної адміністрації про передачу у власність земельної ділянки;

- технічне завдання на розробку технічної документації зі складання державного акта;

- журнал польових вимірювань (крім випадків відчуження земельної ділянки із земель приватної власності);

- кадастровий план земельної ділянки, складений за результатами зйомки;

- збірний кадастровий план суміжних землевласників і землекористувачів;

- відомість обчислення площі земельної ділянки;

- відомість обробки теодолітного ходу та вирахування координат поворотних точок меж земельної ділянки;

- експлікація земельних угідь згідно з формою 6-зем.

На підставі вищевказаного розпорядження голови Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №471132, та посвідчує, що земельна ділянка загальною площею 1,1000га розташована на території Петро-Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за межами населеного пункту, має цільове призначення ведення особистого селянського господарства (ар.с.11).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про землеустрій», цільове призначення земельної ділянки використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Згідно із статтею 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частиною 2 статті 19 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Віднесення земель до вказаних категорій провадиться відповідно до основного цільового призначення цих земель.

Переведення земель з однієї категорії в іншу провадиться у випадках зміни основного цільового призначення цих земель.

Відповідно до ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування до їх повноважень.

Згідно з документами, що містяться в матеріалах справи, спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення.

Так, в розпорядженні голови Вільнянської районної державної адміністрації від 14.09.2010 №1137 зазначено про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою з відведення земельної ділянки для подальшої передачі у власність площею 1,10 га пасовищ із земель запасу на території Петро-Михайлівської сільської ради, для ведення особистого селянського господарства (ар.с. 36), згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №471132 земельна ділянка має цільове призначення «ведення особистого селянського господарства».

Отже, зміна цільового призначення зазначеної вище земельної ділянки на землі водного фонду в установленому законом порядку не проводилась.

Крім того, як на підставу своїх вимог прокурор посилається на те, що розпорядженням голови Вільнянської районної державної адміністрації від 30.11.2009 №1320 затверджено «Проект землеустрою щодо встановлення розмірів та меж водоохоронної зони і прибережної смуги вздовж річки Дніпро в с.Ульянівка по вул.Хортицькій Вільнянського району Запорізької області», в якому встановлюється прибережна захисна смуга, зовнішня межа якої проходить на відстані 10м від урізу води, замість встановлених в законодавстві 100м. Однак в подальшому вказане розпорядження було скасовано на підставі подання Запорізького міжрайонного екологічного прокурора розпорядженням голови Запорізької обласної державної адміністрації від 25.04.2013 № 203. Проте судом не приймаються до уваги такі доводи прокурора, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.7 ст. 88 Водного кодексу України (в редакції, що діє з 05 січня 2011 року), прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Згідно з пунктом 4 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року №486 (у редакції станом на 30 листопада 2009 року) (далі - Порядок) у межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 Водного кодексу України.

Відповідно до п. 5 вказаного Порядку розмір і межі водоохоронних зон встановлюються проектом на основі нормативно-технічно документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами ОСОБА_2.

Відповідно до наведений вимог законодавства водоохоронна зона із прибережною захисною смугою, як обєкт права, існує з моменту її визначення як такого в порядку, передбаченого законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Статтею 87 Водного кодексу України визначено, що контроль за створенням водоохоронних зон прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій покладено на місцеві органи державної виконавчої влади, виконавчі комітети рад, органи охорони навколишнього природного середовища.

З аналізу вказаних норм матеріального права вбачається, що основним підтвердженням відведення прибережної захисної смуги є відповідні проекти прибережних захисних смуг, що розроблені на замовлення органів водного господарства на основі нормативно-технічної документації.

Судом встановлено, що на момент проведення приватизації діяло розпорядження голови Вільнянської районної державної адміністрації від 30.112009 №1320, яким було затверджено «Проект землеустрою щодо встановлення розмірів та меж водоохоронної зони і прибережної смуги вздовж річки Дніпро в с. Ульянівка по вул. Хортицькій Вільнянського району Запорізької області» (ар.с. 20).

Згідно вказаного Проекту вздовж річки Дніпро в с. Ульянівка на території Перто-Михайлівської сільської ради була встановлена прибережна захисна смуга, зовнішня межа якої проходила на відстані 10 метрів від урізу води. Даний Проект був узгоджений з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами.

Віднесення спірної земельної ділянки до земель прибережної захисної смуги та категорії земель водного фонду без відповідних доказів, що підтверджували б існування таких обставин, є порушенням принципу ст.ст.58-60 ЦПК України.

Посилання позивача на листи Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області від 15.01.2013 № 4529, від 05.03.2013 № 356/1 не є належним доказом, оскільки наведені листи не підтверджують вказаних обставин.

Отже, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, а також не доведено факту, що спірна земельна ділянка була виділена з порушенням вимог земельного законодавства, чинного на той час.

Таким чином, суд приходить до висновку, що технічна документація зі складання Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №471132 повністю відповідає нормам діючого законодавства, оскільки містить всі передбачені законодавством документи, приватизація земельної ділянки здійснена в порядку, встановленому ст.118 Земельного кодексу України, а розпорядження голови Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області від 17.01.2011 № 31 видано в межах його компетенції, відповідно до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та п.10 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17.07.1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи №2,4,7,11 до Конвенції.

Згідно із статтею 1 Протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 21 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30.06.2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обгрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003 року, майном у значенні ст.. 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обгрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила».

У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчиненні з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення ст. 1 Першого протоколу Конвенції».

Також, Верховний Суд України у Постанові від 14.03.2007 року, на підставі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосував рішення Європейського суду з прав людини « Стретч проти Сполученого Королівства» та зазначив, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовно підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності набувача, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача.

Оскільки судом не встановлено підстав для задоволення вимог прокурора про визнання недійсними розпорядження голови Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області від 17.01.2011 № 31 та виданого на його підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №471132, не підлягає задоволенню і вимога про зобовязання відділу Держземагентства у Вільнянськогому районі Запорізької області про скасування запису №232150001001126 в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, оскільки, така вимога є похідною до вищевказаних.

Окрім того, прокурор в позовній заяві зазначає, що ОСОБА_1 після отримання нею Державного акту на право власності на спірну земельну ділянку відчужила її ОСОБА_3 відповідно до договору дарування від 05.07.2011, та просить визнати цей договір недійсним, оскільки він порушує публічний порядок, а тому відповідно до ст.228 ЦК України є нікчемним. Також просить суд зобовязати відповідача ОСОБА_3 повернути спірну земельну ділянку до державної власності в особі Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області.

Судом встановлено, що 05.07.2011 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування земельної ділянки площею 1,1000га , яка розташована за адресою: Запорізька область, Вільнянський район, Петро-Михайлівська сільська рада, за межами населеного пункту, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства. Даний договір був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 1244 (ар.с. 14-15).

На підставі вказаного договору ОСОБА_3 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 490750 (ар.с. 18).

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 ст.203 ЦК України.

Згідно із ч.3 ст.215 ЦК України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Статтею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину: недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю, а згідно зі статттею 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину.

Разом з тим, ч.ч. 1, 3 ст.216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності правочину застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Нормами ЦК України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, статтею 387 ЦК України власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст.388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого ст.ст. 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобовязальний спосіб захисту.

Таким чином, вимоги прокурора про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 05.07.2011, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі за № 1244 (ар.с. 14), визнання недійсним виданого на імя ОСОБА_3 Державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 490750, а також про зобовязання ОСОБА_3 повернути спірну земельну ділянку до державної власності в особі Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області з підстав, зазначених в позові, задоволенню не підлягають.

Вимога прокурора про визнання відсутності у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку не відповідає встановленим ст.16 ЦК України способам захисту прав.

Також суд зазначає, що частиною 1 статті 153 Земельного кодексу України визначено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Вичерпний перелік можливих підстав для припинення права власності на землю визначений ст.ст. 140, 142, 143 Земельного кодексу України, проте у позові прокурора відсутні посилання на будь-яку підставу припинення права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 та ОСОБА_3

За правилами ст. 61 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином суд приходить до висновку, що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається в позові як на підставу своїх вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 7, 10, 11, 60, 209, 212-215, 218, 224-233 ЦПК України, ст.ст. 16, 203, 215, 216, 236, 387, 388 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 19, 20, 116, 118, 140, 153 ЗК України, ст.ст.87-91 Водного кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Запорізького міжрайонного екологічного прокурора до Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області, ОСОБА_1, ОСОБА_3, відділу Держземагентства у Вільнянському районі Запорізької області про визнання недійсними розпорядження, виданого на його підставі державного акту на право власності на землю, договору дарування, виданого на його підставі державного акту на право власності на землю та повернення земельної ділянки - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СуддяН.Ю.Мануйлова

06.11.2013 року

Суддя : Н. Ю. Мануйлова

06.11.2013