Ухвала суду № 36093328, 11.12.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2013 р.Справа № 814/3484/13-а

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федусик А.Г.,

суддів - Вербицької Н.В. та Градовського Ю.М.,

при секретарі - Пальоній І.М.,

за участю: представника позивача - Парокінного Ігоря Анатолійовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Центральному районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Засілля" до Державної податкової інспекції в Центральному районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Засілля" (далі ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Центральному районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 44992,50 грн. та податку на прибуток в сумі 56241,25 грн..

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що висновки податкового органу стосовно завищення позивачем валових витрат та неправомірного формування податкового кредиту є необґрунтованими та такими, що суперечать обставинам справи, оскільки всі правочини, на підставі яких були сформовані валові витрати та податковий кредит, мали реальний характер та виконані в повному обсязі з оформленням відповідних первинних документів.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року позовні вимоги задоволено. Суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення ДПІ від 17 квітня 2013 року за №0003762220 та №0003772220.

Не погоджуючись з постановою суду, ДПІ подала апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 02 квітня по 04 квітня 2013 року фахівцями ДПІ була проведена позапланова невиїзна перевірка з питань взаємовідносин позивача з ТОВ "Українська зернова логістична компанія" та ТОВ "Жемар" за період березень - квітень 2010 року.

За результатами перевірки було складено Акт за №358/22-200/30976049 від 04 квітня 2013 року, яким встановлено, що правочини позивача з ТОВ "Українська зернова логістична компанія" та ТОВ "Жемар" укладені без мети настання реальних наслідків, а тому вони є нікчемними і не можуть впливати на формування валових витрат та податкового кредиту.

В зв'язку з виявленими порушеннями та на підставі акту проведеної перевірки ДПІ винесені податкові повідомлення-рішення від 17 квітня 2013 року за №0003762220 про визначення ТОВ "Агрофірма Засілля" грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 44992,50 грн., та за №0003772220 про визначення ТОВ "Агрофірма Засілля" грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 56241,25 грн..

Прийняття зазначених податкових повідомлень-рішень про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ та з податку на прибуток і стало підставою для звернення ТОВ з позовом до суду.

Вирішуючи справу та задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового обліку покупцем (ТОВ) та його зобов'язань зі сплати податків. Крім того, законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх правильними з огляду на наступне.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який діяв в період правовідносин ТОВ з ТОВ "Українська зернова логістична компанія" та ТОВ "Жемар", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп.5.3.9 цієї статті не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Стосовно спірних правовідносин такими первинними документами можуть бути: договори складського зберігання, поставки та переробки зерна, видаткові і товарно-транспортні накладні та інші документи.

З матеріалів справи вбачається, що 01 березня 2010 року позивач уклав договір поставки зерна пшениці 2 класу з ТОВ "Українська зернова логістична компанія", а 28 квітня 2010 року між позивачем та ТОВ "Жемар" був укладений договір поставки зерна пшениці 3 класу.

За наслідками виконання цих договорів продавцями ТОВ "Українська зернова логістична компанія" та ТОВ "Жемар" були видані позивачу видаткові та податкові накладні, які на момент розгляду справи ніким не були визнані недійсними.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Також, частинами 1, 2 статті 234 Цивільного кодексу України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

З аналізу вказаних норм вбачається, що визнання недійсним правочину, який вчинено без наміру створення правових наслідків, тобто фіктивного правочину, віднесено лише до компетенції суду, а податкові органи такими повноваженнями не наділені.

Оскільки в ході розгляду справи відповідачем не було надано жодного доказу визнання вищенаведених договорів в установленому законом порядку недійсними, а наявність у сторін мети на створення реальних правових наслідків за цими правочинами та їх фактичне виконання підтверджується належним чином оформленими первинними документами, в тому числі: виписками за особовим рахунком, видатковими накладними від 01, 04 березня 2010 року та від 29 квітня 2010 року, товарно-транспортними накладними від 05 березня 2010 року за №11, 27 квітня 2010 року за №019997, договорами складського зберігання зерна від 01 липня 2010 року за №10 та переробки зерна пшениці від 01 березня 2010 року за №2, укладеними ТОВ з ВАТ "Засільське хлібоприймальне підприємство", актами виконаних робіт та складськими квитанціями на зерно, то колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем відповідних сум по правовідносинам з ТОВ "Українська зернова логістична компанія" та ТОВ "Жемар" до валових витрат.

Крім цього, згідно пп.7.4.1. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", який діяв в період вказаних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Згідно пп.7.4.5. цієї статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п.7.5. датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.7.2.6. податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

З матеріалів справи, вбачається, що на виконання договорів поставки зерна пшениці 2 та 3 класів ТОВ "Українська зернова логістична компанія" та ТОВ "Жемар" видали позивачу податкові накладні, а саме: від 04 березня 2010 року за №44, 01 березня 2010 року за №24, від 29 квітня 2010 року за 226 та інші.

Вказані накладні видані у відповідності до ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" з зазначенням всіх необхідних реквізитів та в установленому законом порядку недійсними не визнавались, а тому колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем зазначених сум до свого податкового кредиту.

При цьому викладені в акті перевірки посилання ДПІ на відсутність пояснень ТОВ про походження грошей, які використовувались при розрахунках з контрагентами, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не узгоджуються з чинним податковим законодавством, оскільки жодними положеннями як ПК України, так і Закону України "Про податок на додану вартість", який діяв в період спірних правовідносин, не поставлено віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту в залежність від надання інформації про походження грошей.

Отже, постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Доводи ДПІ викладенні у апеляційній скарзі за змістом ідентичні наданим до адміністративного позову запереченням, зазначених висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:А.Г. Федусик Суддя: Суддя: Н.В. Вербицької Ю.М. Градовський